Згідно з результатами соціологічного дослідження, яке провів Центр Разумкова, в Україні зменшився відсоток осіб, які вважають себе невіруючим. Водночас, побільшало тих, хто заявляє про свою байдужість до релігії.
Як зазначається у доповіді «Особливості релігійного і церковно-релігійного самовизначення громадян: тенденції 2000–2020 р.р.», представленій на черговому засіданні постійнодіючого «круглого столу» «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин» 25 листопада 2020 року, Центр Разумкова здійснює постійний моніторинг церковно-релігійної ситуації в Україні, зокрема соціологічний моніторинг стану і тенденцій розвитку релігійності українського суспільства, рівня суспільної довіри до церкви як соціального інституту, а також громадської думки щодо ролі релігії і церкви в суспільному житті, державно-конфесійних і міжконфесійних відносинах.
Останнє за часом загальнонаціональне дослідження проведене з 1 по 8 жовтня 2020 року за підтримки Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні.
Дослідження здійснювалося в усіх регіонах України, крім АР Крим і тимчасово окупованих районів Донецької і Луганської областей.
Опитано 2 020 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
За результатами дослідження, в Україні зменшився відсоток тих, хто вважає себе невіруючим: якщо у 2019 році таких було 5,4%, то у 2020 році — 4,2%.
У 2000 році невіруючими себе вважали 11,9%, і з того часу цей відсоток зменшувався. Проте у порівнянні з 2000 і наступними роками зріс відсоток тих, хто байдужий до релігії: у 2000 році їх було 2,6%, а у 2020 — 7,4%. А частка тих, хто вважає себе віруючим, збільшилася з 66% у 2019 році до 67,9% у 2020 році. Проте у порівнянні з 2000-м роком частка таких людей була 57,8%, а у 2014 році — 76%.
Зростає відсоток тих, хто вагається між вірою і невір’ям. У 2014 році таких було 7,9%, у 2019 році — 12,2%, у 2020 році — 13%. Проте у 2000 році їх було суттєво більше — 22,5%.
Відсоток переконаних атеїстів коливається в межах статистичної похибки — між 2,5% і 4%.
Під час опитування загалом по країні свою належність до ісламу назвали від 0,7 опитаних у 2000 році; до 0,5 — у 2020 році, при цьому по регіонах України відповіді розподілились таким чином:
центр — з 0,2 у 2000 році до 0,8 у 2018 році; у 2019 році — 0,0; у 2020 році — 0,7;
захід — з 2000 року по 2020 рік результати опитування стабільно демонструють 0,0;
схід — 2000 рік — 0–4; 2019 рік — 0,0; 2020 рік — 0,6
південь — 2000 рік — 3,0; 2010 рік — 4,9; 2013 рік — 4,2; 2020 рік — 0,8
Ще раз нагадуємо, що мешканці тимчасово окупованих територій Донбасу і Криму, де історично проживала переважна більшість українських послідовників ісламу, з об’єктивних причин опитуванням охоплені не були.
У доповіді також зазначається, що останніми роками українське суспільство визначилось у питанні про доцільність інституту військового капеланства у Збройних Силах України.
На цей час на загальнонаціональному рівні його запровадження підтримують більшість (64%) громадян, тоді як у 2013 році — лише 52% опитаних.
Як зауважують автори доповіді, впродовж періоду моніторингу більшість громадян висловлювали переконання, що релігійна віра не передбачає обовʼязкової віросповідної визначеності.
Наразі 65% (у 2000 році — 64%) опитаних вважають, що «людина може бути просто віруючою і не сповідувати якусь конкретну релігію». Ця точка зору виразно переважає в усіх регіонах, за винятком заходу, де більшість (52%) опитаних підтримали думку, що «віруюча людина повинна обов’язково сповідувати ту чи іншу релігію», і лише 41% допустили можливість «просто вірити» .
Серед іншого звертає на себе увагу той факт, що важливість виховання в сімʼї релігійності у дітей відзначили лише 14% опитаних: у переліку з 11 якостей ця опція так само незмінно посідає останні місця (у діапазоні 9–11, у 2020 році — 10 місце).
Серед запитань зачепили й тему обмежень, пов’язаних з пандемією коронавірусної інфекції: загалом, відносна більшість (45%) громадян упевнені, що під час пандемії храми і молитовні будинки мають функціонувати, але з дотриманням усіх санітарних правил; 36% опитаних вважають, що храми і молитовні будинки функціонувати не повинні, оскільки це небезпечно; лише 12% опитаних висловилися проти будь-яких обмежень у функціонуванні храмів і молитовних будинків. При цьому, як зазначають у Центрі Разумкова, в Україні для того, щоб карантинні обмеження не перешкоджали дотриманню принципу свободи совісті і реалізації потреб віруючих, було організовано трансляцію релігійних відправ у мережі Інтернет.
Серед іншого, у доповіді наводиться й статистика негативного ставлення до тієї чи іншої церкви чи віровчення.
Так, до православних у 2020 році негативно ставляться 1,9 опитаних, до протестантів негативно ставляться 10, 3; до римо-католиків — 3,8; до греко-католиків — 3,5; до юдеїв — 13,7; до євангелістів і харизматів — 18; до ісламу — 16,1 (у 2018 році цей показник був 18,6); до буддизму, індуїзму, йоги тощо — 10,1.
Тож, якщо вірити результатам опитування, найбільше не поталанило християнам віри євангельської і харизматам, а до ісламу і мусульман ставлення у порівнянні з 2018 роком покращилось.
Загалом, ставлення громадян до найбільш поширених в Україні релігій і релігійних течій залишається переважно позитивним. До менш поширених і відомих — переважно байдужим; негативне ставлення до жодної з релігій чи релігійних течій не переважає.
Так, позитивне ставлення до православ’я засвідчили 76% респондентів, до греко-католицизму — 42% (і така ж кількість тих, хто засвідчив байдуже ставлення; однак, варто зауважити, що з 2000 року кількість тих, хто позитивно ставиться до цієї релігії, зросла, — тоді вона становила 31%); до римо-католицизму позитивне ставлення висловили 37%, байдуже — 45%.
Щодо інших релігій і релігійних течій більшість опитаних засвідчили байдужість, або визнали, що не задумувалися над цим питанням чи нічого не знають про таку релігію.
З інформаційними матеріалами, підготовленими Центром Разумкова до чергового засідання постійнодіючого «круглого столу» «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», яке відбулося 25 листопада 2020 року за сприяння Представництва Фонду Конрада Аденауера в Україні, можна ознайомитися за посиланням.
Довідково: «Круглий стіл» «Релігія і влада в Україні: проблеми взаємовідносин», організований Центром Разумкова спільно з Представництвом Фонду Конрада Аденауера в Україні, діє з 1996 року.
Його постійними членами є керівники і представники найчисельніших християнських церков і релігійних організацій України.
На засідання запрошуються представники органів державної влади, громадськості, засобів масової інформації, експертного співтовариства.
Головними проблемами, що обговорюються на засіданнях «Круглого столу», є проблеми вдосконалення державно-конфесійних відносин і запровадження моделі партнерських взаємин між державою і Церквою в Україні.
