Україна — країна, громадянами якої є представники багатьох національностей, що сповідують різні віровчення. Більшість із них — патріоти, що ладні ризикувати своїм здоров’ям та життям заради батьківщини. Не виняток і кримські татари.
Про кримського татарина-мусульманина Джеміля, що боронить Україну на Сході від російських найманців, пише фонд Повернись живим. З ним спілкувалась журналіст Анастасія Федченко. Наводимо її матеріал повністю:
«Джемілю 22, і він — заступник командира батальйону „Королівської“ бригади. Військовий бачить мій здивований погляд і говорить: „Це часом буває непросто. Звичайно, важливу роль відіграє професіоналізм, але насамперед усе залежить від внутрішнього стержня. Якщо ти не справляєшся з людьми, не є для них авторитетом, тобі нічого робити на такій посаді. Я вважаю, що справляюся“.
Розпитую у Джеміля про секрети роботи з людьми.
„Людяність, — усміхається. — Якщо людей поважаєш, вони поважають тебе. Мають значення не роки, а твоє прагнення і те, як ти ставишся до свого діла. Солдати весь час на передовій, вони бачать подекуди більше, ніж офіцери, з ними є про що порадитися“.
Він закінчив Львівську сухопутку. Вступив туди 2013-го, ще до анексії півострова. Крим — Батьківщина Джеміля. Він — кримський татарин. Коли у хлопця забирали дім, він саме був курсантом у Львові.
„Я відчув, що треба щось робити, але є військовий обов’язок, є закони. Їх не можна порушувати, бо буде безлад. Я чекав рішення від влади. На жаль, нормального рішення вони так і не ухвалили“, — Джеміль стає похмурим і видно, що не хоче про це говорити.
Уся його родина залишилася на анексованому півострові. Поки що окупаційна влада до них лояльна. Рідні Джеміля приїздять у Львів, коли хлопець у відпустці. Тож ця війна для нього — справа честі, адже боронячи Донбас, він ніби наближає повернення рідної домівки.
У дитинстві хлопець мріяв стати… актором.
„Вирішив круто змінити життя і вступити у військовий виш“, — сміється.
Джеміль каже, не шкодує про це. Адже став військовим, бо хотів показати батькові, що чогось вартий.
Питаю в офіцера, про що він мріє.
„Я мрію запитати у жителів Криму, які ходили на референдум, про що вони думали, коли голосували за приєднання до Росії“, — гірко каже Джеміль.
А ще говорить, що мріє повернути рідний Крим.
„Це більше політичне рішення. Є команда — повертаємо, немає команди — не повертаємо“, — каже офіцер.
Він вірить у перемогу, але вірить також у те, що це — спільна справа.
„На перемогу має працювати кожен громадянин, а не тільки військові. Війна триває. Але війна не тільки в пострілах, а і в словах, у бажанні щось змінити у цій країні. Обов’язок громадянина — не тільки поставити „галочку“ на виборах за того чи іншого кандидата, а й контролювати його роботу“, — серйозно говорить Джеміль.
Він каже, що потрібно підвищувати свідомість громадян. Для цього слід працювати з дітьми в школах, зі студентами у вишах, потрібно, щоб це пропагували ЗМІ та громадські організації.
„Не треба просто халтурити, треба раз зробити і все, і все в нас буде добре“, — усміхається Джеміль.
Одна з його мрій — створити родину. І невдовзі у Джеміля буде весілля. Він по кілька разів на день телефонує нареченій і говорить, що любить, а також запевняє, що у нього все добре.
А щоб у Джеміля та його підрозділу дійсно все було добре, ви можете допомогти ось тут: https://goo.gl/4dHKoX», — закликає журналіст читачів.
…Іноді кажуть — розумній людині не обов’язково бачити океан, вона може його собі уявити, дивлячись на одну-єдину краплину води. Так і з людьми — за діями, висловлюваннями чи вчинками одного представника народу можна скласти думку про морально-етичні цінності тієї спільноти, яку той представляє. Звісно, не без винятків, але коли ми бачимо неодноразово найкращі прояви людяності, мужності, самовідданості та жертовності, які проявляють представники народу, то навіть поодинокі приклади іншого не засмічують й не каламутять чистий океан чеснот тієї чи іншої етнічної спільноти чи релігійної общини.
