Кримський татарин, 27-річний капітан Алім Керімов — начальник зв’язку 503-го окремого батальйону морської піхоти ВМС ЗСУ — зараз виконує бойові завдання в зоні ООС на Горлівському напрямку.
«Відіб’ємо Донбас — візьмемося за Крим» — ці слова кримського татарина-захисника України Аліма Керімова, якого його колишня класна керівниця з кримської школи називає «бєндєровцем», винесені в заголовок інтерв’ю, яке воїн дав виданню «Новинарня».
…Алім випустився з військового навчального закладу наступного року після початку АТО. На війні з 2017-го. Україномовний. Мусульманин. Кавалер ордену «За мужність».
Підлітком Алім чи не щодня заходив до військкомату в Кіровському, роздивлявся плакати, інформаційні стенди. Комісаріат був поруч з лікарнею, де працювала мама, тож, зустрічаючи її з роботи, Алім перечікував там. Тоді зрозумів: хоче бути військовим. Хоч батько-будівельник хотів, щоб син продовжив його справу.
Керімов обирав між кількома військовими навчальними закладами. Вирішив стати зв’язківцем, адже з таким фахом можна служити і в піхоті, і у ВМС, і в СБУ чи ДержНС.
Телекомунікаційні мережі Алім вивчав у Києві, у ВІТІ (тепер — Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут).
Під час Майдану курсантам категорично заборонили брати участь у протестах. Проте Алім іноді приїздив на площу, заходив у кримський намет — поговорити з земляками, випити чаю, приносив їм солодощі.
«Я розумів, що вони приїхали сюди боротися за краще», — розповідає Керімов.
В інституті навчалися шестеро кримчан. Під час Майдану вони захотіли перевестися.
«Я з ними багато говорив — у нас є присяга, ви не можете зрадити Україні, це наша держава, — згадує Алім. — Якщо людина відмовляється від своїх слів, її не поважають не тільки друзі, а й вороги теж. Для нас це дуже серйозно, слово людини — як Коран».
Один одногрупник жалісливо розповідав, що в Криму батьки, він не може їх покинути.
«Кажу: «Ну і що? У мене теж там батьки». Пам’ятаю, як нас викликав начальник факультету, вони писали рапорти на звільнення з лав ЗСУ. А в мене бакалаврат, якісь додаткові заняття. Кажу: «Я побіг». А вони: «Стій, слухай, тобі це теж потрібно!» Переконували, що інакше ми взагалі не повернемося до Криму…»
<…> Коли до Аліма підходили прощатися перебіжчики, хлопець сказав, що обрав свій шлях. «Я сприймав їх як зрадників. У нас у родині не прийнято зраджувати», — наголошує Керімов.
За словами Аліма, йому було б соромно сидіти в Києві, коли кожен чоловік «повинен перебувати тут (на Донбасі) і виконувати свої обов’язки».
До теми зради під час інтерв’ю він повертається кілька разів.
«Мені цікаво, як ці люди сплять. У мене була розмова зі знайомим у 2015-му, він кликав повертатися до Криму. Сказав, що працює в поліції, машину за 15 тисяч доларів буквально за рік купив. «А ти взагалі військовий, ще швидше купиш», — каже мені. І ніби й крити нічим. На тодішню офіцерську зарплату 4 тисячі гривень не розженешся. Але я в нього питаю: «А ти хоча б на секунду інколи припускаєш, що Україна таки поверне Крим? Як тоді будеш? Куди тікатимеш? До Мурманська? Думаєш про це?» Він каже: «Думаю». — «А я не думаю. Я встаю зранку, голюся і йду на улюблену службу». Ось так ми розійшлися і більше не зідзвонювалися», — пригадує Алім.
Алім цікавиться подіями в Криму. З його слів, чимало місцевих уже не такі щасливі, як у 2014-му. Півострів так і не став туристично привабливим для росіян. Попри мости і траси, які відкриває Путін, їм невигідно відпочивати в регіоні з московськими цінами.
Зокрема в інтерв’ю Алім серед іншого згадав і кримських вчителів, які спершу хизувалися зарплатою майже в тисячу доларів, а нині отримують значно менше, працюють без відпускних і відрядних. Частина звільнилася. Пенсіонери теж не надто розкошують.
«А ще я 18 років жив у Криму, і жодних терактів не було. Скільки національностей нормально уживались! Щойно півострів окупували, почалося. Молодик розстріляв дітей. Де він узяв той дробовик? Був випадок, коли мужик вирізав усю сім’ю в Бахчисараї. Його приїхали затримувати дві молоді поліцейські. А якогось діда-татарина приїжджають затримувати цілі машини ФСБшників! Люди зникають, потім знаходять їх закопаними», — переповідає Керімов.
Однак, попри це, чимало кримчан — лояльні до окупантів і продовжують працювати на них. Таких, як Алім, його класна керівниця називає «бєндєровцамі».
Керімов впевнений: деокупувати і Донбас, і Крим можна гібридним шляхом. На його думку, починати потрібно з медіа, які мають розвінчувати велич Росії і СРСР і розповідати про те, що відбувається в Україні і світі, руйнувати інформаційний вакуум. Щоб ЗМІ не глушили, потрібно поставити потужні станції і постійно стежити за силою сигналу.
«Думаю, й окупувати Крим вдалося суто за рахунок пропаганди. Дуже мало медіа було з українською позицією. Та й на зорі Незалежності не потрібно було робити на півострові автономію, хіба кримськотатарську. Національна автономія завадила б дітям НКВДистів, чиї батьки після депортації татар оселилися в наших будинках, знову кликати на півострів Росію», — розмірковує Алім.
За його планом, активно мають боротися дипломати. На міжнародній арені потрібно постійно говорити про російські злочини. І рано чи пізно «правда восторжествує».
«Добре, що в наших військових є прагнення і ціль, щоб перемогти агресора. Але якщо на державному рівні вирішать „закінчити війну“ — тоді це буде безнадійно. Тоді люди загинули марно. Я це не пробачу ніколи. Стільки людей загинуло. Я ніколи не розумів, коли в Криму називали росіян братнім народом!» — різко говорить Алім.
«Басмач» вважає, що нинішнє «всеосяжне перемир’я» — тимчасове і не всеосяжне. Фактично — російські гібридні війська все одно не припиняють провокації. Доповідь про кожну бійці ЗСУ передають командирам і спостерігачам.
«Вірити ворогові — не можна. На що здатна країна-окупант? Вбити медика на полі бою, — зітхає офіцер. — Мене аж трусить, коли кажуть, що «ми — за мир». Я — за мир, але з нашою перемогою».
Алім збирається служити, «доки ми не переможемо».
У 503-му батальйоні Керімов дістав свій позивний. Командир взводу розвідки уточнив, чи Алім мусульманин. «Так? Ну, тоді — «Басмач». «Басмачі» — партизани-націоналісти в Середній Азії, які боролися проти радянського поневолення. Така асоціація припала Алімові до душі.
У службі Алім нарікає тільки на одне. Як мусульманин, він в українській армії не може витримати рамазан, місяць посту.
«Цьогоріч три дні не дотримав. Щоразу обіцяю собі взяти відпустку, щоб спокійно його пройти, правильно. А виходить, що на службі спекотно, пити хочеться», — з усмішкою розповідає офіцер.
Коли вдається, він робить намаз. І мріє колись здійснити паломництво до Мекки. Плюс до повернення Криму.
<…> Цьогоріч Алімові Керімову присвоїли звання капітана. Із затримкою. Наступного року мав би отримувати майора, але, як він каже, мета не в званнях.
«Я хочу закінчити з бойовими діями тут і почати деокупацію Криму. Це вища мета», — говорить офіцер.
Торік Аліма нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня, який у День Незалежності йому вручив президент Володимир Зеленський.
