Близькосхідна політика України: нові виклики

Близькосхідна політика України: нові виклики
30.09.2011
Оцініть статтю: 
(391 оцінка)
nourdeen
Зображення користувача nourdeen.

Близькосхідний регіон, що знаходиться на стику декількох континентів та цивілізацій, завжди перебував в епіцентрі світової політики. Тут стикалися інтереси багатьох імперій та держав.

Не є у цьому плані винятком й сучасний Близький і Середній Схід, який переживає період масштабних тектонічних зсувів та трансформацій, що отримали таку романтичну назву — «арабська весна». І знову ж, як і протягом останніх десятиліть, у регіоні Близького і Середнього Сходу відшліфовуються геополітичні, геостратегічні та геоекономічні стратегії фактично всіх головних гравців сучасної світової політики. Тут у напруженій дипломатичній боротьбі вирощуються найкращі кадри зовнішньополітичних відомств багатьох провідних держав світу. Окрім того, зазначений регіон має унікальне геостратегічне значення з точки зору його розташування, колосальних запасів енергетичних ресурсів та світових комунікацій.

Чи має регіон Близького і Середнього Сходу якесь серйозне значення для сучасної Української держави — чи, можливо, їй не потрібно витрачати тут свої зусилля, гроші, енергію, ризикувати долею своїх громадян? Може, краще, дійсно, залишити цей регіон для американців, французів, британців, китайців тощо, а самим зосередитися лише на європейському, американському, російському — або ще й на азійському — напрямках зовнішньої політики й не висовуватися за лінію акваторії Чорного моря?

Моя відповідь — категорично ні. Цей регіон мав й матиме вкрай важливе стратегічне значення для України, її розвитку та її безпеки.

По-перше, він, фактично, безпосередньо межує із південними кордонами нашої країни — практично, на іншому боці Чорного моря, на турецькому узбережжі, починається Близький і Середній Схід. Тож зазначений регіон має колосальне значення для нас у плані національної безпеки, стабільності і територіальної цілісності.

По-друге, Близькосхідний регіон — це величезний і місткий ринок, що розвивається швидкими темпами і стає одним із найприваблиших у світі. За свідченнями аналітиків відомої фінансової установи «Голдман енд Сакс», у просторі Близького і Середнього Сходу може утворитися нове політико-економічне об’єднання, яке за могутністю можна порівняти із такою структурою, як БРІКС. А це означає величезний ринок збуту для багатьох українських товарів, для широкомасштабної науково-технічної, технологічної, інтелектуальної співпраці України з багатьма близькосхідними країнами. Це означає створення десятків, сотень тисяч робочих місць в українській економіці, це величезні й вкрай вигідні угоди і замовлення.

Нарешті, у нас фактично не реалізований величезний потенціал арабських інвестицій в економіку України, причому на вигідних умовах і без будь-якого тиску на внутрішню політику України.

З огляду на вищеозначене, які проблеми й виклики постають сьогодні перед українською зовнішньою політикою у реалізації стратегічних завдань України в регіоні Близького і Середнього Сходу?

Одразу скажемо, на наш погляд, від початку 2011 р. українська близькосхідна політика ніби завмерла, лише протягом останніх двох місяців вона почала подавати ознаки життя. В чому ж справа? Вважаємо, такий перебіг ситуації із близькосхідним вектором зовнішньої політики України пояснюється декількома причинами. По-перше, великий вплив на її заморожений стан мала «арабська весна», яка для української влади виявилася абсолютно несподіваною, незрозумілою за своїм значенням, змістом та наслідками. Опозиція в Україні відразу ж після перемоги революцій у Тунісі та Єгипті у своїй пропаганді висунула тезу про неминучість повторення «арабської весни» й в Україні, яка, за їхніми мріями, мала б скинути «антинародний режим Януковича». Питання щодо реалістичності таких мрій виходить за межі даної статті, але доводиться констатувати, що вони справили певне враження на владу і негативно позначилися на активності України на Близькому і Середньому Сході.

Та, найважливішою причиною, яка й зумовила збої у реалізації близькосхідної політики України протягом останнього року є, на нашу думку, вкрай незадовільна її аналітична складова й відсутність механізмів дієвого впливу науково-аналітичних розробок на опрацювання зовнішньополітичного курсу держави у тому чи іншому регіоні світу, у нашому випадку — у Близькоcхідному регіоні.

Наша українська дипломатія відразу ж після початку арабських революцій виявилася розгубленою, вона не розуміла змісту тих глибинних процесів, що розгорнулись в арабському світі, а отже, не мала чітких і зрозумілих орієнтирів. Один за одним внаслідок могутньої революційної хвилі втрачали свої посади і становище ті лідери, до яких звикли протягом десятиліть і чия влада уявлялась міцною і довготривалою. Із ким працювати? На кого ставити? Хто їх замінить? Якими принципами й мораллю користуватимуться нові лідери?

Ці та інші нелегкі питання постали перед розгубленими українськими дипломатами.

Відповідь на такі запитання мала б дати українська наука й політологія, існуючі в країні аналітичні центри й інститути. Однак ситуація в аналітичному середовищі була не дуже втішною.

На початку 2010 р. було ліквідовано Національний інститут проблем міжнародної безпеки. Відбувалася складна й тривала трансформація Національного інституту стратегічних досліджень. Іще наприкінці 2008 р. у ньому було ліквідовано відділ досліджень країн Близького сходу і Азійсько-Тихоокеанського регіону. Результати не забарилися. Так, уже у 2010 році в колективній монографії інституту «Україна в 2010 році: щорічні оцінки суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку» вперше, починаючи з 2003 р., був відсутній параграф, присвячений аналізу близькосхідного вектору зовнішньої політики України. І це сталося незадовго до початку «арабської весни».

Тому не дивно, що за такого стану аналітичних розробок актуальних проблем Близькосхідному регіону дипломатія України зіткнулась із абсолютно непередбаченою ситуацією і не мала надійного аналітичного супроводження.

Навіть у виступі Президента України В. Януковича із щорічним посланням до Верховної Ради України 7 квітня 2011 р. йшлося лише про те, що «останні події у Північній Африці, в країнах Близького Сходу ще раз засвідчили, що період політичних і економічних трансформацій в цих частинах світу буде складним і драматичним». Як бачимо, окрім зазначеного, не було сформульовано аргументованих стратегічно важливих завдань для української дипломатії у регіоні Близького і Середнього Сходу з урахуванням особливостей його нинішнього розвитку.

Можна сказати, що ситуація із усвідомленням того, що відбувається сьогодні на Близькому і Середньому Сході та які головні вектори розвитку регіону, почала вирівнюватися для української дипломатії не раніше липня цього року. Так, у інтерв’ю міністра закордонних справ України К. Грищенка турецькій газеті «Тудейс Заман» від 14 липня ц. р. йдеться про «потребу демократичних змін у регіоні», про те, що «тут величезний регіон, де як ризики, так і можливості є близькими одне до одного, де політична допомога, не кажучи вже про фінансову та технічну допомогу з боку Європейського Союзу та інших активних у даному регіоні країн, може щось змінити».

Отже, сьогодні, на початку такої пекучої у політичному сенсі близькосхідної осені 2011 р., українська дипломатія вкрай потребує системних, глибоких та своєчасних науково-аналітичних розробок щодо змісту, тенденцій та перспектив «арабської весни» на її новому етапі, який почався із перемоги в Лівії Національної Перехідної Ради, безпрецедентним погіршенням відносин між давніми стратегічними партнерами — Туреччиною та Ізраїлем, реальною можливістю проголошення незалежної Палестинської держави через механізми ООН тощо. Аналітики повинні підказати на сьогодні головних українських партнерів у регіоні Близького і Середнього Сходу, озброїти значенням щодо моральних та духовних цінностей, манери поведінки, ціннісних орієнтацій тієї нової генерації політичних лідерів Близькосхідного регіону, які представляють переважно помірковані ісламські сили, надати змістовний і глибокий аналіз сучасного балансу сил у Близькосхідному регіоні, розуміння головних мотивів та інтересів тих основних центрів світової політики, які сьогодні вийшли на лідируючі позиції в регіоні, — США, Євросоюз, передусім Франція й Великобританії, Туреччина, дати відповідь, чому серйозних невдач зазнали Росія та Китай тощо.

На нашу думку, дуже обнадійливими мають стати переговори українського керівництва із лідерами таких країн, як Туреччина та Саудівська Аравія. Це ті країни регіону, від яких переважною мірою залежить подальший поступ «арабської весни», саме вони формують її обличчя, саме вони розробляють каркас майбутньої архітектури регіональної безпеки на Близькому і Середньому Сході, сучасний політичний ландшафт регіону.

Взагалі, українським аналітикам доведеться сьогодні дуже напружено потрудитись, аби донести до українського керівництва цивілізаційно-культурну суть нинішніх широкомасштабних трансформацій на Близькому та Середньому Сході. Без такого розуміння просто неможливо буде опрацювати таку зовнішньополітичну лінію у зазначеному регіоні, яка б не лише не суперечила тенденції та спрямованості революційного оновлення Близького і Середнього Сходу, а й повністю їм відповідала.

Вкрай важливо, щоб до такої роботи були активно залучені не лише офіційні наукові й аналітичні установи, а й громадські й неурядові організації, які мають достатньо потужній інтелектуальний потенціал та знані у регіоні Близького і Середнього Сходу.

В’ячеслав ШВЕД — кандидат історичних наук, доцент, провідний науковий співробітник Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства».

Інші статті автора:

Закономірний кінець близькосхідного Франкенштейна

Роздуми про деякі підсумки офіційного візиту до України прем'єр-міністра Турецької Республіки Реджепа Тайіпа Ердогана

В'ячеслав Швед: «Мухаммад Асад - Предтеча сучасної плеяди відомих і перспективних мусульманських інтелектуалів Європи»

Влада і Меджліс: час випробувань

Пастирський візит Патріарха Кирила до України: висновки для мусульманської умми

На що кримським татарам очікувати від нової влади?

До нового рівня українсько-турецького співробітництва

Останні теракти в Росії: висновки для ісламознавства України

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.