5 червня інформаційні агентства всього світу повідомили, що дев’ять арабських та ісламських країн, серед яких Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Єгипет, Бахрейн, Лівія, Ємен, Мальдівська Республіка, Маврикій та Мавританія, розірвали дипломатичні відносини з Катаром. Згодом їх численність зросла до шістнадцяти. Також було закрито всі прикордонні термінали для повітряного, наземного і морського транспорту з тим, щоб заблокувати сполучення з цією країною.
8 червня СА, Єгипет, ОАЕ та Бахрейн вжили нових заходів, спрямованих проти Катару. У спільній заяві було відзначено, що вони значно розширили список заборонених терористичних організацій (12) та осіб (59), серед яких такі відомі діячі, як Юсеф аль-Карадаві, Абдулкарім Велхадж, Абулла бін Халід Аль Тані та інші.
Такий розвиток подій був обумовлений об’єктивними та суб’єктивними чинниками. По-перше, це політичні амбіції Катару, що неодноразово протягом останніх років призводили до загострення розбіжностей між ним і, передусім, Саудівською Аравією та Об’єднаними Арабськими Еміратами. Так, на початку «арабської весни» Катар зробив ставку на підтримку панарабської політичної структури «Брати-мусульмани». Саме за допомогою цієї організації він планував забезпечити собі регіональне лідерство у просторі арабського світу та пізніше зіткнувся з відкритим протистоянням із арабськими монархіями, які вбачали у «Братах-мусульманах» смертельну загрозу для свого існування.
По-друге, Катар відкрито допомогає таким радикальним угрупуванням, як ХАМАС і «Талібан». Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати та Бахрейн звинуватили його у порушенні своїх зобов’язань, зафіксованих у Ер-Ріадській декларації від 23 листопада 2013 року, щодо приведення свого зовнішньополітичного курсу відповідно до загальної стратегії Ради співробітництва арабських держав Затоки. Цю дипломатичну кризу було врегульовано через дев’ять місяців за посередництвом еміра Кувейту шейха Сабаха аль-Ахмера аль-Джабера ас-Салаха. Катар був змушений заборонити керівництву «Братів-мусульман» перебування на своїй території.
Але чому ситуація навколо Катару так різко загострилась саме в червні 2017 року? Що спонукало Саудівську Аравію, Об’єднані Арабські Емірати, Бахрейн та деякі інші арабські держави вдатись до таких безпрецедентних кроків? Відповідь потрібно шукати в тих серйозних геополітичних змінах, що відбулись у Близькосхідному регіоні протягом останніх місяців.
З допомогою нового американського президента Д. Трампа та його адміністрації СА та ОАЕ вдалось значно зміцнити антиіранську коаліцію сунітських держав, до якої нині входить близько 40 країн. На це великий вплив мав візит лідера США до Саудівської Аравії, його перемовини з королем Салманом, виступ на спільному арабо-ісламському саміті, у якому він закликав ісламські країни покінчити з тероризмом на своїх територіях та звинуватити Іран у тому, що він є головним спонсором і організатором тероризму на Близькому Сході. Така позиція американського президента фактично розв’язала саудитам та еміратцям руки в їхньому спільному бажанні покінчити з надто самостійною політикою Катару, насамперед у його стосунках із Іраном. Олії у полум’я підлила заява еміра країни шейха Таміма бін Хамада Аль-Тані про визнання законності боротьби не лише ХАМАСу, а й «Хезболли», що нині позиціонується як відданий сателіт Тегерану і, відповідно, ворог усього сунітського світу. Одразу ж після заяви про розрив відносин Д. Трамп заявив: «Держава Катар, на жаль, в історичному ракурсі була спонсором тероризму».
Такий розвиток подій створив достатньо серйозні виклики для подальших інтеграційних процесів у форматі Ради співробітництва арабських держав Затоки. Також потрібно взяти до уваги, що на території Катару знаходиться найбільша в регіоні американська військова база — Центр військово-повітряних операцій США і Центрального командування США на Близькому Сході в Аль-Удейді.
Серйозність ситуації викликала інтенсивні й багатогранні переговори всіх зацікавлених сторін у тому, щоб знайти формулу компромісу. Серед головних фігур переговорного процесу — держсекретар США Р. Тіллерсон, король Саудівської Аравії Салман, міністр закордонних справ Королівства Адель аль-Джубейр, генеральний секретар ООН А. Гуттереш, президент Туреччини Р. Ердорган та багато інших провідних відомих політиків.
17 червня Саудівська Аравія, Об’єднані Емірати, Бахрейн та Єгипет виступили із спільною заявою, у якій висловили свої головні вимоги щодо Катару, виконання яких Дохою дозволить розв’язати нинішню кризу. Найголовнішими з них є припинення підтримки та фінансування екстремізму та тероризму, а також створення механізму гарантії виконання цих вимог.
Для України важливо, щоб катарська криза була успішно подолана, і країни, які входять до Ради співробітництва арабських держав Затоки, зберегли єдність та продовжили свій інтеграційний поступ у зазначеному форматі. Це дозволить нашій країні спиратись на значний економічний та інвестиційний потенціал цього об’єднання у вирішенні наших головних стратегічних завдань — збереження територіальної цілісності, повернення анексованих та тимчасово окупованих територій та глибокого оновлення країни.
Швед В’ячеслав Олександрович
