Під час візиту в Азербайджан в перші дні поточного жовтня Папа Римський Франциск дуже цікаво розробив план своїх виступів. Як відомо, він провів месу в Католицькому храмі і виступив перед громадськістю. Але озвучені ним думки не були розрізнені і мали єдину лінію, доповнюючи одна одну. Тобто сказане Папою не підганялось під конкретну аудиторію. І ця тонкість надає особливого забарвлення сказаного ним.
Зупинившись на трагедії «численних конфліктів», що випливають, зокрема, «із заперечення прав слабких верств», глава світових католиків висловився за необхідність «розвивати культуру світу», засновану на усвідомленні відсутності «реальної альтернативи пошуку взаємоприйнятних рішень за допомогою переговорів».
Підкресливши свою закоханість «у різноманіття і багатство» азербайджанської культури і звернувши увагу на властивий суспільству мультикультуралізм, Папа Франциск актуалізував створення «гармонії між відмінностями», на основі якої висвічується можливість «реалізовувати свої ідеї та думки, не порушуючи прав людей, що думають інакше».
За словами Папи, «
Господь чує наші молитви, благання, бажання, що нерідко полягають у зверненні до Творця з проханням «негайно змінити світ та інших людей» — в ім’я «відновлення справедливості, порушеної людськими насильством, сварками і чварами». Але Всевишній не завжди «втручається в ситуацію безпосередньо, різко або з проявом сили». Навпаки, «Він закликає до терпіння і надії», що є показником віри.
Папа Франциск трактує це положення справ таким чином, що віра повинна йти поруч зі служінням, тобто діями людини. Ну, а «Бог діє разом з нами», маючи намір «зцілити серце кожного», тобто Господь «змінює світ, перетворюючи наші серця», що не може здійснитися «без нашої участі». Говорячи іншими словами, Творець «бажає відкриття нами дверей своїх сердець, щоб увійти в наше життя», оскільки «зустрічаючись з розкритим для Нього, довірливим серцем, Він може творити дива».
Інша справа, що нерідко «служіння стає не засобом» наближення до Бога, а «метою» отримання мирських благ — «престижу, що підводить до бажання владарювати». Це цілком зрозуміло, тому що на шляху до Бога розкинуто чимало спокус, що відводять «від шляху служіння». Але якщо людина слідує цією дорогою, то живе лише для «власної зручності, якої ніколи не буде досить». Тому в такому випадку індивідуум, «ніколи не задовольняючись отриманим», відчує «посередність власного життя», втративши інтерес до нього.
Тут Папа вживає дуже гарне словосполучення — «жива віра» (мати яку «не так просто»). Це — не «чарівна сила, яка сходить з небес», не «талант, що дається раз і назавжди» і не «особлива сила для вирішення життєвих проблем». Живу віру «не варто плутати з благополуччям або хорошим самопочуттям», бо вона, перш за все, «золота нитка, що пов’язує нас з Господом», відчуття «радості єднання з Ним», «Божий дар, який приносить плоди». Але ми можемо користуватися цими плодами «лише якщо дотримуватимемось правил», а саме, нашого служіння Богу, без чого віра «не дозріє і не зміцніє». Тим самим, віра і діяння, будучи «переплетені один з одним, не можуть стати роздільними».
На думку Папи Франциска, висловленому їм під час виступу в Баку перед представниками громадськості, найважливіший нюанс тут проявляється в тому, що Господь «любить нас значно сильніше, ніж ми можемо уявити собі або заслуговуємо того». Це означає, що в основі виконання нами запропонованого і здійсненні позитивних діянь не має бути «особистої вигоди і меркантильного розрахунку». Тобто наші віра і служіння повинні стати «способом життя» — через «поклоніння і молитву», любов «до ближнього, практичні справи і реальну діяльність в ім’я загального блага».
Безумовно, сказане Папою Римським співзвучно з одкровеннями Корану. Але хіба всі ми, незалежно від конфесійної приналежності, живемо відповідно до Божественних приписів? Так, намагаємося, нерідко щиро прагнемо, але… стільки усіляких «але» ….
Теймур Атаєв спеціально для «Іслам в Україні»
