Франція розвернула військову кампанію в Малі проти т.зв. "бойовиків радикальних угрупувань" і туарегів, які захопили владу на півночі країни навесні минулого року, а потім розповсюдили свій контроль на всі основні міста Малі. Рада Безпеки ООН санкціонувала розгортання міжнародної місії 20 грудня 2012 року, а 11 січня 2013 року в Малі висадився французський контингент, який вже на початку лютого спільно з озброєними частинами деяких країн Західної Африки остаточно розбив позиції екстремістів.
Наші кореспонденти звернулися до Юрія Миколайовича Кочубея, який люб'язно погодився прокоментувати ситуацію в Малі. Юрій Миколайович за свою довге і плідне професійне життя встиг побувати і Постійним представником ЮНЕСКО при ООН і спеціалізованих установах в Женеві, і Надзвичайним і Повноважним Послом України у Французькій Республіці, і сходознавцем, який, зокрема, досить добре вивчав ситуацію в Малі.
- Чи є, на Ваш погляд, економічна підоснова подій в Малі, і чи могла Франція використовувати ситуацію для прихованого оволодіння ресурсами на півночі країни?
- Я вважаю, що інших підоснов конфліктів, крім економічно-стратегічних, на Близькому Сході та в Африці немає. Малі - не виняток. І Франція, та й не тільки вона, використовує ситуацію, що склалася, коли північні племена висувають вимоги про поліпшення свого становища до уряду, для реалізації своїх далекосяжних планів.
Земля Малі досить багата природними ресурсами: там є не тільки нафта, але і золото, видобуток якого становить 20% від ВВП країни. Золотовидобування є одним з основних джерел доходу як для населення, так і для держави, яка його в основному експортує.
- Як Ви вважаєте, чому нібито «радикали», що опанували північною частиною Малі, майже рік не робили спроб захопити всю країну; але як тільки вони почали рух на південь - на їх шляху чудесним чином оперативно виявилися французькі війська?
- Раніше сили, зацікавлені в розпалюванні напруженості, домовлялися між собою. Північ не йшла на Південь, а уряд не гасив силою вогнище напруги. На мій погляд, якби не втручання зовнішніх сил, учасники цих дій уже прийшли б до угоди: Малі достатньо велика країна, і при цьому малонаселена; якщо домовитися про поділ ресурсів - напруга спаде.
У «ісламістську» версію я не вірю, це суто локальний конфлікт інтересів. Та й туареги ніколи якоюсь особливою набожністю і радикалізмом не відрізнялися. Просто т.зв. «Ісламісти» - «червона ганчірка» для Заходу.
На Заході з мусульманами не церемоняться. Протидіяти цьому можна лише одним способом - через просвітництво. Потрібно доносити до людей інших віросповідань правдиву інформацію про Іслам в зрозумілому їм виді ..., наприклад, як це робить «Альраїд», тут, в Україні.
Я вважаю, що швидка реакція уряду Франції пояснюється тим, що в самій Франції ситуація з мусульманським населенням напружена. Можливо, Президент-соціаліст хоче показати свою можливість і здатність протистояти так званій «ісламській загрозі».
- Як Ви вважаєте, хто стоїть за захопленням заручників, що стався на газопереробному заводі в Алжирі?
- Поки що немає перевіреної інформації - будь-які обговорення цієї теми є всього лише спекуляціями. Можливо, там задіяні інтереси якоїсь великої корпорації. Але я думаю, що такого роду речі обов'язково мають приховане підгрунтя, і провокації відбуваються з метою активізувати участь Європи в тому, що відбувається в Малі.
Реальним терористам недоцільно брати багато заручників і утримувати їх тривалий час - це дуже великі проблеми; їх треба чимось годувати, напувати, організувати туалет, за усіма треба дивитися, щоб не втекли ... Такі масштабні акції зазвичай плануються і влаштовуються як короткострокові. Тому даний інцидент бачиться мені як провокація.
- Французький канал TV5MONDE прогнозує, що Франція вплуталася у військові дії Малі надовго, подібно як США в Афганістані. Які Ваші прогнози розвитку ситуації?
- Так, у цьому припущенні щось є. Величезні простори Сахари фактично неможливо контролювати, бойовики завжди знайдуть укриття. Більш того, вони краще знають цю місцевість і мають міцний зв'язок з місцевим населенням. Окрім того тривала військова присутність Франції в Малі може викликати невдоволення тих верств населення, які її зараз підтримують.
Якщо подивитися на карту регіону, - це дуже складне місце для ведення військових дій, навіть якщо маєш техніку і авіацію. Ви ж пам'ятаєте ситуацію, коли в Лівії авіацію не могли використовувати через пісочні бурі, і вся техніка практично вийшла з ладу через це?
Звичайно, Франція має досвід використання іноземного легіону для боротьби в Центральній Африці, і вона більше підготовлена, ніж США в Афганістані. В них багатий досвід колоніального панування саме в цьому регіоні.
Зверніть увагу: французи - єдині у всьому світі, хто серйозно вивчав цей регіон; у них є напрацювання по політичному і економічному управлінню цією місцевістю, і вони навіть обізнані про особливості місцевої медицини.
Так от, якщо спробувати ситуацію спрогнозувати - я думаю, що це все-таки затягнеться. Крім вищевказаних факторів, не можна виключати того, що туареги - етнічна група, яка проживає не тільки в Малі, але і в сусідніх державах. Вони можуть включитися в цей конфлікт на боці своїх малійскіх одноплемінників.
- Чи правдоподібна версія про «ісламістів», беручи до уваги, що в Тімбукту зруйнована древня мечеть, спалюються старовинні ісламські рукописи ...
- От я й кажу, що це явна пропаганда проти захисників Тімбукту. Ну які ісламісти піднімуть руку на стародавню ісламську спадщину, якій більш ніж тисячоліття? Тімбукту - це ж форпост Іслама в центральній Африці ...
Це нагадує мені ситуацію, коли, в свій час, якщо вірити ЗМІ, на Північному Кавказі в основному одні араби і воювали, - хоча їх там були одиниці. Так і тут - невідомо звідки узялися «ісламісти»: їх вигадали, щоб роз'єднати, підірвати, послабити ісламський світ, очорнити ще раз в очах населення Заходу.
Кажуть, що Малі - чорна діра ... а звідки вона там взялася? Моя дочка деякий час там жила з чоловіком, у якого там був трудовий контракт - і запевняю вас, жодних значних проблем і «чорних дір» в цій державі не спостерігалося і не намічалося.
На мій погляд, те, що відбувається - не більш ніж чергова спроба відхопити шматок Африки зсередини, не з боку узбережжя. Малі - далеко не єдиний приклад того.
Візьмемо Південний Судан - там довгий час нагніталися хвилювання, і в решті решт центральний уряд не зміг впоратися з ситуацією. У наслідок того Південний Судан відділяється і здобуває незалежність, але ж ніяк не економічну - адже там розташовані стратегічні енергоресурси.
Були спроби подібних провокацій на півночі Нігерії, теж нафтоносний район - і теж заколоти, напади на білих, підпали. Але там уряду вдалося вчасно відновити порядок.
Малі - серце Африки і величезна територія. Можна будувати полігони, бази ... Туди хочуть і США, і Китай, - але Франція вважає його своєю вотчиною і тому така активна.
Що мені не подобається найбільше - що до всього цього намагаються прив'язати Іслам, звинувативши саму релігію і її послідовників у всіх смертних гріхах, лише за фактом конфесійної належності.
Інтерв'ю провели Олег Гузік та Тетяна СЕРТАП
Спеціально для «Іслам в Україні»
Справка. Юрій Миколайович КОЧУБЕЙ (1932 р.н.) - дипломат з більш ніж 40-річним стажем. Закінчив Київський державний університет ім. Т. Шевченка, факультет міжнародних відносин, вивчав арабську мову. Кандидат філологічних наук. Почесний доктор Дипломатичної академії України при МЗС України.
1990 - 1992 - Постійний представник ЮНЕСКО при ООН і спеціалізованих установах в Женеві;
1992 - 1997 - Надзвичайний і Повноважний Посол України у Французькій Республіці, Постійний представник України при ЮНЕСКО;
з 1997 - доцент кафедри дипломатичної та консульської служби Дипломатичної академії України;
з 2000 - головний редактор журналу «Східний світ», член редколегій журналів «Всесвіт», «Діалог», альманаху «Хроніка-2000», видавництва «Noir et Blanc» (м. Лозанна);
з 2007 - почесний доктор Дипломатичної академії, і одночасно провідний науковий співробітник Інституту сходознавства ім. Ю.А. Кримського НАН України.
Віце-президент ВГО «Український центр ісламознавства».
