Рефат Чубаров: Якщо згрупуємося, повернемо Крим

Рефат Чубаров - глава Меджлісу кримськотатарського народу
01.12.2014
Оцініть статтю: 
(124 оцінки)
oleg
Зображення користувача oleg.

Глава Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров перебуває у вигнанні — окупаційна влада заборонила йому в’їзд до рідного Криму. Однак він вірить, що півострів повернеться до України, якщо спрацює головний чинник — внутрішньоукраїнський. Також він попереджає, що Росія буде розхитувати Україну зсередини, намагаючись зламати українців.

«Нам треба вистояти самим зараз», — заявив Рефат Чубаров у Львові під час зустрічі зі студентами Українського католицького університету на тему «Рік після Майдану: що далі?».

Надії на Росію в Криму не справдились

— У мене немає сумнівів, що російське керівництво керувалося якимось варіантом своїх планів. У той же час мені здається, що російська влада, заходячи в Крим, дуже пильно слідкувала за всією тією реакцією, яка була в Києві, у світі і, власне, в Криму. Це як хулігани десь у дворах: стукнув, почекав — здачі немає, і другий раз стукнув. Чому я роблю такий висновок? Бо коли приміщення кримського парламенту захопили «зелені чоловічки», провели сесію й обрали Аксьонова головою Ради Міністрів, тоді вони запланували проведення референдуму на 25 травня. На другий день вони перекидають референдум на 30 травня, а через декілька днів уже затверджують остаточну дату — 16 березня. Тобто вони тричі міняли час. Таке складається враження, що у Москві бачили, як розвиваються події, і коли вони вже перейшли так званий Рубікон, то просто вирішили зробити все у дуже стислі терміни, щоб ніхто не зміг опам’ятатися.

Є дуже різні цифри цього так заного референдуму. Усіх тих, хто сумнівається у наших цифрах, я спрямовую до відомої російської правозахисниці Світали Ганнушкіної. Тут варто зазначити, що в Росії є деяка специфіка у відносинах між владою і правозахисниками. Можливо, це останні місяці, але поки що Путін дозволяє зберігатися деяким острівкам свободи слова і незалежної думки — телеканал «Дождь», «Новая газета», хоча в них зараз теж починаються проблеми. Так от, Світлана Ганнушкіна, яка є членом Громадської ради при президентові Росії, видала свої дослідження, за якими кількість тих, хто прийшов на референдум у Криму, становила трохи більше як 40%. За нашими даними — 34%. Тобто між нашими результатами розбіжність відчутна, але її показник явки також не досягає 50%. А організатори цього так званого референдуму давали цифру понад 86%, а з них 90% нібито проголосували за приєднання Криму до Росії…

На сьогодні майже всі ті, хто хотів, щоб Крим став Російським, хто бігав з триколорами по кримських вулицях і допомагав бандитам, цим загонам «самооборони», теж сьогодні мають проблеми. Очікування людей — прихильників приєднання Криму до РФ не оправдалися у значній своїй частині. Манна небесна не стала падати кожного дня з неба. У той же час російська окупаційна влада для свого укріплення в Криму дуже чітко використовує різні категорії населення. Це взагалі є в специфіці російської влади, коли вона знаходить у суспільстві ті частини, на які може спиратися.

Якщо говорити про те, хто у сучасних кримських умовах відчув покращення з точки зору заробітної плати чи свого статусу, то ми можемо виділити декілька категорій населення. По-перше, це всі ті, хто працює в каральних російських органах або, як вони кажуть, у правоохоронних структурах — прокуратура, ФСБ, суди, фіскальні органи. Робота в них оплачується добре. Хоча в останні тижні ціни і падіння рубля вже турбує цих людей, але в порівняні з такими ж українськими структурами, вони отримують доволі високу зарплату.

Також достатньо великі зарплати у держслужбовців середнього і високого рангу. Пенсіонери є ще однією категорією, яка теж відчула помітне збільшення доходів. Таким чином йдеться про електорат, який для влади дуже важливий, і тих, хто має цю владу захищати.

Але ті люди, які утримували себе і свої родини, які платили податки, тобто дрібний, середній і великий бізнес, вони зараз у набагато гіршій ситуації, ніж намагається публічно доводити кримська окупаційна влада.

Окупанти влаштовують моральний терор

— Іноді кажуть, що в Крим ніби повернулася радянська влада. І я так вважаю, але це не зовсім так. У радянські часи, якщо люди відверто не виступали проти влади, знаходили нішу конформізму — скажімо, на профспілкових зборах спали, на партійних дуже не вискакували вперед, нічого такого не писали і на площі не виходили, то вони могли жити більш-менш спокійно, будучи об’єктом для нагляду, але, з точки зору влади, пасивним об’єктом. Над ними кожного дня загрози не було, але це тільки до того часу, поки людина не демонструвала себе противником тієї системи, в якій вона жила. Це таке моє спрощене бачення людини у радянській системі.

Зараз у Криму майже те саме, але вимагається і дещо інше. Потрібно, щоб люди майже щоденно, системно демонстрували свою лояльність. Радянська влада цього не вимагала, якщо ти не займав якісь ніші, де це було потрібно.

Я вже не кажу про те, що коли люди займають власну позицію, коли вони говорять те, що думають, і виступають з якимись протестами, тоді вже ця влада застосовує проти них весь арсенал прямих і непрямих репресій. Для російської влади дуже важливо, щоб поведінка всього населення в Криму була хоча би на такому рівні, як в інших, власне, російських областях.

Як на мене, у Росії після 2012 року взагалі вже немає системи опозиції. Є просто певна кількість людей, які демонструють свою опозиційність, здійснюють якісь заходи, але не більше. Громадськість, яка ще має сором і розуміє, до чого веде Путін, примусили обрати шлях пасивного супротиву, який все більше перетворюється просто у виїзд з Росії за кордон.

У Криму такого ще немає. Там є люди, які продовжують або хотіли би продовжувати виказувати владі свою незгоду і вимагати, щоб елементарні права людей дотримувалися. Російська окупаційна влада буквально з перших зіткнень з громадською опозицією вирішила одразу всіх, говорячи їхньою мовою, «привести до тями». 3 травня, коли Мустафа Джемілєв намагався в’їхати в Крим з материкової частини України, ми його зустрічали — близько 2,5 тисячі людей зібралося. Ми тоді прорвали те, що вони називають кордоном. І на сьогодні понад сто людей, які брали в тому участь, вже пройшли через суди. Тобто ми бачимо масові процеси тільки за причетність до однієї події.

Найстрашніше, що в Крим прийшли такі явища, яких ми раніше не знали. Це викрадання людей і вбивства з політичних міркувань, це системні незаконні обшуки у брутальних формах. Будь-яка влада, навіть окупаційна, апріорі нібито має формальне право прийти до вас, якщо це виписано законом, і провести необхідні процесуальні дії. Але коли до вас вламуються о 6-ій ранку в балаклавах незрозуміло які люди, не дивлячись на те, що у вас є маленькі діти, або коли вони вдираються у релігійну школу, де діти сплять, ногами виламують двері, приставляють автомати до тих дітей…

Це все говорить про те, що тут є декілька завдань, які окупаційна влада для себе реалізує. Одне з таких завдань — це влаштувати моральний терор, укорінити серед людей страх, відчай і змушувати тих, хто не погоджується з таким життям, виїжджати з півострова. Ми в цьому бачимо спробу витісняти кримських татар за межі Криму. Тут повторюється та політика, яка була за часів першої анексії півострова у 1783 році.

Зараз стосовно кримських татар можуть застосувати метод батога і пряника. Представники окупаційної влади не хотіли би втрачати, як вони кажуть, «бренди» Меджлісу і Курултаю. Тому сьогодні Москва думає переформатувати Меджліс, наближуючи до себе певних його членів. Із 33 трьох членів троє вже пішли цим шляхом. Водночас Росія не дає нам провести з’їзд. Якщо їм не вдасться переформатування, вони, напевно, створять щось своє, а нас оголосять екстремістами.

До піку протистояння ми ще не дійшли

— Що далі? Чи буде Крим повернутий? Я, чесно кажучи, на багато таких питань відповіді даю доволі умовні, оскільки є багато чинників, від яких залежатиме остаточний розвиток подій.

Як на мене, є три головних фактори, які ми маємо враховувати.
Перший — це те, що пов’язано з нами, з українцями, з нашим внутрішнім життям у всіх його аспектах, починаючи від військових, політичних, економічної стабільності.

Другий чинник — це міжнародна спільнота і заходи, які вона вживає. Узагалі ставлення міжнародних інституцій і провідних країн до Росії.

І третій фактор, який, на жаль, поки що не спрацьовує, це власне російський фактор. Мушу визнати — десь на початку цих подій мені здавалося, що таке беззаконня, брутальне ставлення до своїх сусідів, зокрема до України, змусить прокинутися російське суспільство. Я чекав, що десь у квітні-травні росіяни вийдуть мільйонами на площу і скажуть Путіну «ні». Але тут я прогадав.

Не знаю багатьох моментів, які не дали можливості російському суспільству зупинити своїх злочинних керівників. Але я знаю одне: Крим не є кінцевою метою російської агресії проти України. Те, що відбувається у Донецькій і Луганській областях, уже перейшло в такий формат, що і Путін зараз розуміє — він ще глибше потрапив у капкан. По-перше, повестися з цими територіями, як з Кримом, він просто не зможе — йому цього тепер не дозволять. По-друге, забезпечувати їх виходячи з тих економічних та інших процесів, які відбуваються в Росії, він уже також не зможе. Тому для Путіна, як на мене, важливою залишається головна деталь, з якої все це починалося — це глобальні домовленості із західним світом, переступаючи через інтереси України. Він усе робить для того, щоб серед лідерів на Заході посилити розбіжності, будь-яким чином змусити їх сісти за стіл переговорів і нарешті домовитися про «справжнє місце Росії у всіх світових процесах».

Якщо виходити з цього, то треба визнати, що до піку протистояння ми ще не дійшли. Нас чекають потрясіння не менші, ніж ті, які ми пережили. У той же час така поведінка Путіна, якщо Захід зможе ще трішки посилити санкції і несприйняття путінської політки, буде надавати нам можливості не тільки відновити нормальне життя на Сході, а й повернути Крим.

Головний чинник зараз — внутрішньоукраїнський. Якщо Путін уже в деяких моментах обмежений — ну не може він розпочати повномасштабну відкриту війну і в нього великі проблеми, як виходити з цієї ситуації, тоді йому залишається повернути всю увагу до України й українців, спробувати їх зламати зсередини. І мені здається, що у найближчі місяці в нас може бути велика турбулентність усередині країни.

Коли всі ті події починалися, мені здавалося, що в Україні немає достатньої мобілізації духу. Але коли я дізнався, скільки добровольців з різних регіонів пішли зараз захищати державу, я побачив цю мобілізацію. Хоча мені здається, що влада не змогла цей дух зреалізувати в повній мірі. Перші місяці нового парламенту покажуть, чи вдасться це зробити…

Отже, якщо у нас вистачить розуму, досвіду і сил згрупуватися і не дати розіграти себе Путіну, то немає жодних сумнівів у тому, що ця путінська політика зазнає краху і Крим повернеться. Нам треба вистояти самим зараз, а інші нам тоді будуть допомагати.

…Чи можна вірити в добру Росію (без путінського режиму, — ред.)? Ми просто по-іншому не можемо робити, вона наш сусід і нам треба знаходити можливості. Зараз у це важко повірити, але коли ми вийдемо з цієї ситуації — а ми все-таки вийдемо — нам доведеться допомагати в якихось формах російському суспільству, щоб вони для нас стали добрими людьми. Я поки не знаю як, але треба буде відносини з РФ налагоджувати.

Джерело: ІА ZIK

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.