Що продемонстрував круглий стіл в Укрінформі? Ще раз про назрілі проблеми близькосхідної політики України

Що продемонстрував круглий стіл в Укрінформі? Ще раз про назрілі проблеми близькосхідної політики України
10.05.2012
Оцініть статтю: 
(442 оцінки)
nourdeen
Зображення користувача nourdeen.

Нещодавно проведений круглий стіл, із достатньо претендеційною назвою – «Сучасний близькосхідний пасьянс: місце і роль української карти», який був ініційований Інститутом української політики,став своєрідним лакмусовим папірцем сучасного розуміння в Україні тих глибинних процесів, що охопили сьогодні весь Арабський світ, а отже, й сучасного стану української арабістики, ступені зрілості й адекватності науково-аналітичного, прогнозного супроводження зовнішньої політики України на Близькому і Середньому Сході. Також він продемонстрував й рівень сучасного усвідомлення українською владою ролі і значення близькосхідного вектору у зовнішньополітичній діяльності в МЗС в сучасних дуже непростих умовах існування Української держави, пошуків тієї моделі свого розвитку, яка б відновила існуючим реаліям і викликам глобального світу.

Отже, почнемо по порядку. У ході активної дискусії, в якій взяли участь науковці Києва, Одеси, Харкова, представники органів державної влади та громадських організацій була продемонстрована дивна суміш часом протилежних їх точок зору на сутність, характер й можливі наслідки тих процесів, які нині відбуваються в Арабському просторі. Виявилось, що значна кількість учасників дискусії знаходиться в полоні тих міфів та уявлень, які сформовані, здебільшого, під впливом ЗМІ Російської Федерації та калькують ті концептуальні підходи до аналізу складних процесів «арабської весни», які нині переважають у російській арабістиці. Не дивно й тому було почути від деяких одеситів та харків’ян ствердження про те, що всі нинішні процеси в Арабському Сході були інспіровані «клятими імперіалістичними колами Заходу і НАТО», про те, які «видатні політичні діячі сьогодення» М.Каддафі й Б.Асад. Або те як успішно долає опір «купки» якихось «терористів» президент Сирії Б.Асад, як йому допомагає могутня Росія і як його силовики «не очікуючи навіть від нього нових наказів, самі рветься винищувати злодіїв-інсургентів».

Такі висловлювання достатньо відомих науковців демонструють, по-перше, вкрай недостатній рівень сучасної української політичної арабістики, її орієнтацію, здебільшого, на російські концептуальні орієнтири. Характерно, що найбільшою мірою під впливом перебувають як раз українські науковці Півдня та Південного Сходу України, які здебільшого відіграють роль ретлянсляторів російських концепцій і розуміння «арабської весни», яка ними ототожнюється із регресом, відкритим насильством, пануванням екстремістів тощо.

Така ситуація в українському експертному середовищі є достатньо загрозливою у плані об’єктивного, системного розуміння нинішніх трансформаційних процесів на Близькому і Середньому Сході. Адже без цього неможливо сформувати ефективну і адекватну реаліям лінію зовнішньополітичної поведінки України у Близькосхідному регіоні, яка б дозволила послідовно реалізувати національні інтереси країни у дійсно новому Близькому Сході. Без такого розуміння неможливо визначити ті арабські країни, які є нині лідерами регіону, які є стабільними і здатними до плідної співпраці з Україною. Без такого розуміння неможливо виявити провідні тенденції і наслідки на коротко-середню та довгострокову перспективу того складного трансформаційного процесу, який отримав назву «арабська весна». Без цього українська дипломатія і бізнес можуть наробити серйозних помилок і втратити ті позиції, які має на сьогодні Україна на Близькому і Середньому Сході. Про важливість і навіть, необхідність адекватного науково-аналітичного супроводження близькосхідної політики будь-якої держави красномовно свідчать хоча б такі приклади.

Так, та ж Росія, протягом усього періоду «арабської весни» зазнала у регіоні відчутних втрат, значно зменшила свій влив. Неминуче падіння режиму Б.Асада завдасть ще більшого удару по позиціях Росії. В чому причина таких невдач Росії в регіоні? Передусім, у нерозумінні справжньої, глибинної сутності «арабської весни» та небажанні рахуватись із її об’єктивними реаліями. Згадаймо близькосхідну політику США часів Буша-молодшого. У 2002р. він пишно проголосив про початок реалізації нової концепції – «концепції поширення демократії на весь Близькосхідний регіон». Чому її реалізація зазнала краху? Тому, що адміністрація Буша-молодшого намагалась механічно скопіювати досвід демократичних перетворень у Центральній та Східній Європі кінця 80-х – початку 90-х років XXст. і перенести його на грунт Близького Сходу. При цьому були проігноровані історичні традиції, цінності, менталітет, цивілізаційну відмінність Близького Сходу від Європи. І в результаті – крах, переконлива перемога демократа Б.Обами на президентських виборах 2008р., серйозні концептуальні зміни у близькосхідній політиці нового американського президента.

По-друге, такий стан сучасної української політики арабістики потребує вирішення багатьох серйозних проблем. Вони пов’язані як із необхідністю серйозної корекції у підготовці сучасних українських арабістів, які б не просто знали мову, а були б добре підготовлені як фахівці у конкретних галузях-політика, зовнішні відносини, економіка, право тощо. Але при цьому особлива відповідальність полягає у тому, щоб уникнути як з одного боку, «малоросійщенності» так і сліпого копіювання багатьох західних концепцій і підходів. Потрібно забезпечити саме проукраїнську спрямованість як підготовки фахівців-арабістів, так і науково-аналітичних підвалин близькосхідної політики Української держави. Україна має свою блискучу школу арабістики та арабських досліджень, яка була сформована й успішно діяла ще у XIX столітті, а такі міста як Київ, Львів, Харків та деякі інші були визнаними світовими центрами арабістики.

Можливо, настав час для створення Східного факультету або відділення як в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, в Дипломатичній академії України при МЗС України.

Круглий стіл також засвідчив певні позитивні зрушення у розумінні ролі і місця близькосхідного вектору зовнішньої політики України. Зазначений напрям не можна протиставляти євроінтеграційній стратегії, так й, фактично, повністю, вмонтувати у формат євроінтеграційного та євроатлантичного курсу, як це було характерно декілька років тому. Зазначений вектор має певну самостійність і, звичайно, ж, має сприяти вирішенню такої кардинальної проблеми як широкомасштабна модернізація нашої країни. Близькосхідний напрям має величезний потенціал, яка ще використовується вкрай неефективно. Спеціальний представник України з питань Близького Сходу і Африки Є.Микитенко навів такі цифри, що характеризують нинішній обсяг торговельно-економічного співробітництва із країнами Близького і Середнього Сходу та Північної Африки. Так, товарообіг із Близькосхідним регіоном складає 4,5 млрд.дол., з них експорт з України понад 1 млрд.дол. Товарообіг із країнами Африки, в тому числі й з країнами Північної Африки склав 4 млрд.дол. Але й такий результат значно відстає від потенціалу як України, так і країн Близькосхідного регіону. Сьогодні, в умовах глобальної фінансово-економічної кризи, розвиток економічної співпраці з країнами Близького Сходу є у свого роду рятівним кругом для багатьох галузей економіки України. Так, у минулому році Саудівська Аравія закупила в України понад 4 млн. тон ячменю, в той час як квоти українського експорту в країни Євросоюзу складає 18тис. тон. У цьому році Саудівська Аравія планує закупити понад 8 млн. тон українського ячменю. Такий розмах товарообігу дозволяє створити для українського ячменю сталий, стабільний та вкрай вигідний ринок для цієї важливої статті українського експорту.

Але, як неодноразово підкреслювалось і у виступах Є.Микитенка, а також народного депутата України, Першого заступника Голови парламентського Комітету у закордонних справах Т.Чорновола, інших учасників дискусії, існує багато невирішених проблем у взаємовідносинах з таким складним регіоном як Близький Схід. Як правило, вони пов’язані з необхідністю українських партнерів із особливостями ділової етики регіону, існуючих тут писаних та неписаних правил, законів.

Однією із найбільш вразливих місць зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності України на Близькому і Середньому Сході є дуже серйозна невідповідність між певними успіхами дипломатів, усієї зовнішньополітичної лінії із її часто густо кричущою невідповідністю із внутрішньою політикою України, станом політико-правового забезпечення зовнішньополітичних кроків України, загрозливим рівнем корупції, некомпетентності, які прямо роз’їдають державний апарат, бізнесові та підприємницькі кола і зводять нанівець величезні зусилля дипломатів.

Так все ж таки, хотілося б закінчити свою статтю на оптимістичній ноті. Вже сам по собі, факт проведення подібного круглого столу, на якому було присутнє не лише широке коло науковців, а й ціла низка відповідальних державних працівників, серед яких, вже згадувані Є.Микитенко та Т.Чорновіл, колишній перший заступник Міністра закордонних справ є Є.Бершеда, нинішній заступник 4-ого територіального департаменту МЗС України, Надзвичайний і Повноважений Посол України, який у свій час очолював посольство України в Єгипті та Йорданії, був першим спеціальним представником України на Близькому і Середньому Сході В.Нагайчук та інші, красномовно підтверджує його злободенність й актуальність. Символічно, що і сам круглий стіл відбувся буквально через тиждень після успішного візиту Президента України В.Януковича до Хашимітського Королівства Йорданії.

Отже, існує надія, що справа із близькосхідним напрямом української зовнішньої політики, нарешті зсунулась із мертвої точки. Важливо, щоб була налагоджена послідовна й системна робота на цьому напрямі.

І наостаннє. Зміст, висновки, спрямованість зазначеного круглого столу ще раз переконливо засвідчили надзвичайну актуальність й необхідність підключення двох громадських організацій – ВАГО «Альраід» та ВГО «Український центр ісламознавства» до безпосереднього вирішення багатьох назрілих проблем реалізації близькосхідної політики України та її науково-аналітичного й інформаційного супроводження. Їхні досвід, спільний інтелектуальний потенціал, міжнародні зв’язки дозволяють зробити неоцінений внесок у осмислення цивілізаційної сутності «арабської весни», її головних акторів, локомотивів цих трансформаційних зрушень, виявити сучасну розстановку сил в Арабському світі, їхню динаміку. Вони можуть допомогти українській владі у налагодженні конструктивних і ділових зв’язків з тими новими провладними політичними силами, які нині визначають політичне обличчя Арабського світу, детально ознайомити українських дипломатів, бізнесменів і всю громадськість із їхніми політичними поглядами, світоглядними орієнтирами і цінностями, способом ведення бізнесу у відповідності із законами шаріату тощо. Також їх можна підключити до підготовки висококваліфікованих українських фахівців, які мають відповідати сучасним вимогам та викликам.

Таким чином, зазначені громадські організації спроможні зробити чимало корисного для України у реалізації її стратегічних завдань на Близькому і Середньому Сході. Залишається лише одна обставина – готовність української влади до пошуку і опрацювання ефективних, надійних та стабільних механізмів співпраці і задіяні їхнього потенціалу.


Спеціально для «Іслам в Україні»

В'ячеслав ШВЕД,
провідний науковий співробітник відділу Азії та Африки Інституту світової економіки іміжнародних відносин НАН України, віце-президент Всеукраїнської громадської організації «Український центр ісламознавства»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.