Чому одні молоді люди відмовляються від атеїзму з легким флером християнства на користь Ісламу і дотримуються його приписів, а інші, виховані в його системі цінностей, опинившись далеко від батьківщини, порушують релігійні догми, залишаючись вірними лише забороні на свинину? Це запитання захопило мою материнську і професійну уяву.
Думаю, ситуація, що склалася, добре ілюструє проблему відсутності балансу внутрішнього і зовнішнього контролю в житті людини. Сучасний Іслам — яскравий приклад системи відносин, що спирається на зовнішній контроль, жорстку ієрархію і беззастережне прийняття правил і догм. Ці три пункти, укорінені на ісламських територіях, дозволяють зцементувати суспільство за ознакою релігійної приналежності, але стають слабкими ланками в інших, більш вільних системах. Опиняючись поза контрольованою структурою (сім’я, школа, село, суспільство в цілому), людина легко порушує встановлені правила, зокрема й тому, що у неї слабко розвинений самоконтроль і звичка запитувати себе: «А що я думаю/роблю/вирішую з цього приводу?».
Коли тебе контролюють батьки, друзі, сусіди, вчителі, поліція і державні інститути, чи потрібно стежити за собою самому? Знаходячись у товаристві з зовнішнім локусом контролю, який домінує, чи має людина можливість самостійно навчитися контролювати свої вчинки, узгоджувати їх з внутрішнім ідеалом? Практика показує, що ні.
Другий фактор наростання контраварійних тенденцій полягає в тому, що будь-яка людина потребує балансу жорсткості і гнучкості, наявності правил з подвійною системою контролю — зовнішнього і внутрішнього. В умовах жорсткого зовнішнього контролю (як в ісламських країнах) життя контрольованої людини природним чином перетворюється на захоплюючий квест з обходу нав’язаних правил. Хіба нам, продуктам (пост)радянської системи, що навчилася обходити будь-які закони (від заборони соцмереж до правил дорожнього руху і календаря щеплень) про це не знати? Думаю, саме ця гра в хованки зі Всевишнім вмикається у мусульман, які опинилися поза зоною контролю сім’ї і суспільства.
Як щодо зустрічного руху? Думаю, ситуація з переходом в Іслам українських студентів теж зав’язана на правилах і контролі. Але інакше. Багато з тих, хто сьогодні вчаться у ВНЗ, виросли взагалі без будь-якого контролю і правил (батьки на роботі і в серіалах; позиції школи та інших державних інститутів ослаблені вкрай; традиція компенсувати суворість правил необов’язковістю і вибірковістю їх застосування), і тепер молоді українці шукають для себе не стільки зовнішній контроль, скільки чітку і зрозумілу, єдину для всіх її прихильників систему координат, з чітким маркуванням меж добра і зла. І легко знаходять її в Ісламі. Наша звичка ігнорувати деталі — різницю між свободою і хаосом, наприклад — грає з нами злий жарт.
Але ж і серед студентів-мусульман, і серед нас лише деякі дотримуються правил (Ісламу чи законів дорожнього руху, повністю чи частково). Хто ж ці загадкові винятки? Чому вони так дивно поводяться?
За моїми спостереженнями, це люди, які привласнили зовнішні правила (побачили їх зміст, користь, раціональність) або прийняли їх на віру і зробили своїми внутрішніми правилами. Людей з внутрішнім локусом контролю набагато складніше збити з їх переконань, незалежно від того, де, за яких обставин і в якому суспільстві вони з’являються. Такі особи дотримуються Рамадану навіть у спеку, в Україні, оточені привабливими напіводягненими панянками, і пристібаються навіть за відсутності поліції. Вони поводяться так, як вважають правильним. Це не завжди захопливо і зручно, але вони знають, що вважають правильним, а що — ні. Тому що такі люди звикли ставити собі багато запитань і відповідати за свою поведінку.
І, скоріш за все, у дитинстві, мусульманському чи світському, був хтось, хто їх цьому навчив: хто поставив кордон і встановив правила, пояснював їх зміст, обговорював, стояв на своєму і йшов на компроміси, хто ставив запитання, часто незручні для себе, чи не робив цього. І тепер цей хтось бачить результати своїх дій.
Проаналізуйте навколишніх і самих себе з точки зору слідування присвоєним і зовнішнім правилам. На предмет зовнішнього і внутрішнього локусу контролю. Такі роздуми допоможуть зробити правильні висновки щодо спілкування зі своїми дітьми, близькими і підлеглими. А, можливо, навіть стати більш толерантними до себе і до молодих іноземців.
Джерело: НВ Style
