Читать на русском
10 років тому, 17 грудня 2010 року, 23-річний туніський торговець овочами Мохаммед Буазізі підпалив себе на знак протесту проти поліцейського свавілля. Він померл 4 січня 2011 року, а його вчинок потряс весь арабський світ.
Від Тунісу до Єгипту, Сирії, Бахрейну, Лівії, Ємену прокотилася хвиля народних революцій, які увійшли до історії під назвою «арабська весна».
Як наслідок, відбулося падіння ряду довготривалих автократичних режимів: туніського — на чолі з президентом Зіні Ель Бен Алі, який правив країною 23 роки, єгипетського — на чолі з Хосні Мубараком, який перебував при владі понад 30 років, єменського режиму Алі Абдуллаха Салеха, який був при владі 33 роки.
Широкомасштабні народні заворушення в Бахрейні у лютому 2011 року були придушені силою, до країни були введені війська Саудівської Аравії.
У березні 2011 року спалахнули протести в Сирії проти існуючого режиму Башара Асада.
Диктатор відкрив вогонь у протестувальників, у результаті чого в країні почалося збройне повстання, а громадянська війна, яка забрала близько 400 тисяч життів, триває, по суті, і до нинішнього дня.
У 2015 році на додаток до введення до Сирії іранських військ почалася пряма російська інтервенція. Іранський і путінський режими вирішили силою і прямим військовим втручанням рятувати Башара Асада.
У Лівії у 2011 році, після падіння режиму Муамара Каддафі і його загибелі, почалася громадянська війна і тільки зараз, до кінця 2020 року з’явилася надія на національне примирення між протиборчими угрупуваннями.
Головними вимогами народних мас, які взяли активну участь у цих революціях, були, зокрема такі: досягнення соціальної справедливості, більший політичний вплив народу, рішуча боротьба з масовим безробіттям і корупцією.
Однак зараз, через десятиліття після початку «арабської весни», потрібно визнати, що в арабському світі не сформований новий політичний порядок.
Колишній міністр закордонних справ Йорданії, який став відомим фахівцем з політичної історії арабського світу і займає нині посаду віце-президента Фонду Карнегі за міжнародний мир, Марван Муашер звертає увагу на те, що через десять років «все ще недостатньо доброго врядування в арабському світі» його лідери не змогли задовольнити народні сподівання щодо більших прав і торжества закону.
«Арабський світ, — каже дослідник, — все ще вкрай далекий від визнання того, що старий порядок помер». Також засоби старого порядку, такі як «пряник» фінансових ресурсів і «палиця» служб безпеки, виявилися руйнівними. Ці засоби повинні бути замінені на інклюзивні рішення щодо руху від патронажу до продуктивності. За допомогою системи освіти потрібно готувати людей до зустрічі з різноманіттям життя і виховання плюралізму, поваги до різноманітності арабського світу й усвідомлення того, що він є джерелом сили, а не слабкості».
Інший відомий аналітик, співробітник Інституту країн Затоки (Вашингтон), Крістін Диван, зазначає, що «арабська весна» уможливила просування аравійських монархій на провідні позиції в арабському світі.
«Коли аравійські монархії поглянули на регіон і побачили існуючі інциденти цивільних воєн чи цивільних повстань і економічну слабкість, вони побачили в цьому можливість розширити свій вплив, — підкреслила Диван. — І в ряді випадків вони визнали необхідність здійснення інтервенції і зміни регіону таким чином, щоб це служило їхнім інтересам. Якщо проаналізувати позиції такої країни, як-от, наприклад, ОАЕ, то бачимо, що її амбіції надзвичайно посилилися».
Саме ці амбіції привели до насильницького усунення від влади демократично обраного президента Єгипту Мохаммеда Мурсі у липні 2013 року і початку блокади Катару в липні 2017 року.
Водночас, як підкреслює Марван Муашер, незважаючи на всі труднощі, поразки і невдачі, «годинник почали» зворотний відлік авторитаризму.
Він вірить, що на відміну від старшого покоління, «арабська молодь і нова генерація не змиряться з дефіцитом кваліфікованого управління — головною проблемою арабського світу сьогодні».
В'ячеслав Швед
Наш Телеграм-канал
