Чи можлива релігійна спільнота майбутнього? Якою вона може бути? Як на неї дивляться філософи та реігієзнавці? Як розірвати замкнене коло постатеїстичної традиції в Україні — на ці та інші запитання відповіді шукали учасники круглого столу «Релігійна спільнота майбутнього — єдність, яка не знищує унікальності», який днями пройшов у Відкритому православному університеті Святої Софії-Премудрості. Як повідомляє сайт Православіє в Україні, серед присутніх — очільники церков та релігійних організацій, зокрема і муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саід Ісмагілов.
— Питання релігійної спільноти майбутнього для мене є дуже цікавим, тому що я є релігієзнавцем — досліджую не лише мусульманську традицію, але й спостерігаю за тим, що відбувається в інших релігіях, зокрема у християнстві. І я постійно думаю, яке місце мають посісти мусульмани України в майбутньому нашої країни.
Мене дуже турбує те, що відбувається у Західній Європі. Думаю, нам потрібно уникати цієї проблеми. Велика кількість емігрантів упродовж ХХ-ХХІ ст. потрапили до Європи винятково з економічних причин. Зокрема, це війна. Люди мусили ставати біженцями і тікати туди, де вони можуть знайти якийсь соціальний захист, притулок, якусь роботу, отримувати зарплату, виховувати дітей… І досить успішна Європа їх приваблює.
Але ці мусульмани в Європі поводяться так, ніби вони є послідовниками якоїсь молодої релігії, які мусять завойовувати, захищати свій маленький простір, і тому дуже часто агресивно ставляться до навколишнього середовища.
Під час спілкування з’ясовується, що жодної проблеми, ненависті до сусіда чи когось іншого в них немає. Але коли вони опиняються повністю в іншій культурі, то починають замикатися у «гетто», створювати свою маленьку спільноту, де вони розмовляють однією мовою, мають однакові погляди, однакову релігію. Таким чином вони намагаються триматися плеча один одного і вижити в цьому світі, який їм здається ворожим. Це не лише про мусульман, виявляється, що це загальнолюдська тенденція. Коли вихідці з Радянського Союзу приїжджали до Сполучених Штатів, вони створили там Брайтон-Біч, а ті, хто переїжджав з Китаю, облаштували там свій малий Шанхай.
Зараз я спостерігаю за тим, що відбувається, коли переїжджають кримські татари. Вони також починають створювати якесь маленьке коло у Львові, Дрогобичі, Вінниці, Києві… Вони налякані новим середовищем і бажають мати у найближчому колі таких людей, з якими їм легко спілкуватися, з якими в них є спільна пам’ять і культура.
Але з часом цей процес мусить бути подолано, і люди почнуть інтегруватися. Чому я так вважаю? Тому що дивлюся на країни Європи — Боснію, Болгарію, Румунію, Литву, Польщу, — де є більш старі мусульманські громади. Тут вони існують по 500–700 століть і є вже повністю адаптованими, інтегрованими. Люди знають мову, поважають місцеву культуру, в них немає конфліктів. Чи знає хтось якихось ісламських терористів з Болгарії, Румунії чи Боснії? Якщо і є такі випадки, то поодинокі.
А от радикалізація, що відбувається, наприклад, у Франції, Бельгії, Великій Британії, — це проблема того, що люди опинилися в новому середовищі і їм потрібен час пристосуватися. На жаль, це використовують проповідники радикалізму.
Україна цей етап адаптації пройшла вже давно. Наші мусульмани мали постійне спілкування з українцями з часів Кримського ханства, Гетьманської України, в період України під Російською імперією і Радянського Союзу. Тобто нас, мусульман України, не потрібно привчати, як спілкуватися з християнами, юдеями — це все у нас вже є. І це потрібно протиставляти тим тенденціям, що відбуваються у Західній Європі.
Тому мусульманським діячам Західної Європи я пропоную нашу вдалу модель адаптації.
Проте мусульмани України все ж запізнюються у своєму релігійному відродженні. Після депортації усіх кримських татар у 1944 році вважалось, що мусульман в Україні немає. Але ми, як і греко-католицька церква, були у підпіллі. Зараз почалася окупація Криму і Донбасу, і знову це відродження переламане, тому що основний акцент на релігійні інституції робився на півострові. Зараз все це забрали, і ми знову виходимо на той рівень, коли навіть релігійну освіту треба відроджувати вже в інших регіонах України. І це є проблемою.
Ми намагатимемося проповідувати традиції, які допоможуть мусульманам України не дивилися на проблеми, які є в інших країнах, а відроджували свою ісламську ідентичність відповідно до традицій, толерантності і менталітету, що існує в Україні, — сказав шейх Саід.
Георгій Коваленко, священик УПЦ, ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості, на початку конференції розповів про головну ідею її проведення:
— Ми сьогодні реалізували ту ідею, яка була закладена в концепцію Відкритого Православного Університету від початку. Це ідея — формулювати бачення релігійної спільноти України майбутнього.
Тобто якщо ми хочемо побачити зміни в нашій країні, зміни в стосунках між конфесіями та релігіями, ми маємо сформулювати своє бачення. Ми маємо відповісти на запитання, якими мають бути ці стосунки?
І мені здається, що та єдність, про яку сьогодні багато говориться, має бути такою, яка б не знищувала унікальності кожної із спільнот. Скажу більше — кожної людини. Тобто маємо навчитися поважати світогляд один одного, віру один одного, святині і свята один одного.
Ми маємо навчитися слухати один одного. Ми маємо вести діалог — не для того, щоб переконати один одного, бо це здається мені дещо примарною ідеєю. А діалог для того, щоб зрозуміти іншого, щоб спробувати відкрити і себе, і іншого.
Бо насправді, коли ми намагаємося збагнути когось чи щось, ми краще розуміємо, ким є ми. І в цьому сенсі цей діалог потрібен кожному з нас, кожній із наших конфесій. Ми маємо вибудувати нове богослов’я, яке не буде міфологізувати іншу релігію чи конфесію, яке не буде вчити боятися, але, зберігаючи повагу, в тому числі, буде залишатися вірним своїй традиції, своїй релігії, своїм переконанням.
Думаю, це можливе у суспільстві, де не застосовується насильство. Бо коли немає спокуси застосувати насильство щодо іншого, переконати його за допомогою сили, тоді виникають шляхи, де унікальність кожного поважається. І кожен з нас навчається власній гідності. Тому що коли ти презентуєш себе, свою традицію, навіть говорячи про певні недоліки, то ти навчаєшся гідно ставитися і до себе, і до інших.
Повністю звіт про виступи учасників круглого столу — за посиланням.
