Не тільки уйгури: у китайських «таборах перевиховання» — понад 700 тис. етнічних казахів і понад 50 тис. етнічних киргизів

Не тільки уйгури: у китайських «таборах перевиховання» — понад 700 тис. етнічних казахів і понад 50 тис. етнічних киргизів
Не тільки уйгури: у китайських «таборах перевиховання» — понад 700 тис. етнічних казахів і понад 50 тис. етнічних киргизів
20.01.2021
Оцініть статтю: 
(221 оцінка)
editor
Зображення користувача editor.

За даними правозахисників, у китайських «таборах перевиховання», а фактично в ув’язненні — часто без суду і слідства — перебувають понад 700 тис. етнічних казахів і понад 50 тис. етнічних киргизів. Офіційна версія китайської влади: репресій немає, а табори — це «центри перепідготови», де люди здобувають нову професію, освіту та вчать китайську мову. Такі центри дозволяють ефективно боротися з релігійним екстремізмом, заявляє Пекін. 

Колишні в’язні «таборів перевиховання» і родичі тих, хто там опинився, розповідають, що далеко не завжди людей запроторюють туди за рішенням суду (читайте матеріал BBC «Табори для промивання мізків. Документи з китайських тюрем для уйгурів потрапили у ЗМІ»). За людиною можуть прийти поліціянти, охоронці табору або люди в штатському, що ніяк не представляються. Затриманому читають обвинувачення і забирають до табору. Є свідчення про те, що майбутніх в’язнів змушували самим обирати собі порушення зі списку й тут же «вигадувати» термін — пів року чи десять років. У тих випадках, коли суди все-таки відбуваються, обвинуваченим не пропонують адвоката й не дозволяють захищати себе. 

Журналістські розслідування та свідчення тих, хто побував у цих місцях показують, що так звані табори політичного перевиховання функціонують як в’язниці й там практикують тортури. 

Репресії щодо представників тюркомовних народів і мусульман у Китаї, що посилилися 2016 року, пов’язують із призначенням на лідера Комуністичної партії Синьцзяну Чень Цюаньґо. Він відомий своїми жорсткими адміністративними заходами ще відколи очолював Тибет. У червні 2020 року США запровадили санкції проти чотирьох колишніх і нинішніх урядовців Китаю, в тому числі проти Цюаньґо, бо, на думку Вашингтона, вони причетні до порушень прав уйгурів. Обмеження запроваджено в рамках акту Магнітського — «за серйозні порушення прав етнічних меншин у Сіньцзяні, масові довільні затримання та серйозне фізичне насильство». 

Цюаньґо перетворив цілий регіон на поліційну державу з блок-постами між містами та всередині міст — між районами, з мережею камер з функцією розпізнавання облич, обов’язковим скануванням ID для входу в будинки й торговельні центри. Скрізь — поліціянти у формі та в штатському. 

Репресій зазнали не тільки уйгури. Видання «Настоящее время» опублікувало матеріал з історіями людей, що змогли виїхати до Киргизстану й Казахстану, а тепер вони намагаються визволити з таборів своїх родичів. Так, один зі співрозмовників видання, музикант і продюсер Акикат Каліолла, повідав, що народився в казахській сім’ї в Сіньцзяні. Рідну домівку Акикат покинув у 19 років, щоб здобути музичну освіту в Пекіні. Попрацювавши там і в Шанхаї у відомій міжнародній компанії, взявши участь в державних музичних проєктах і концертах, він поїхав до Урумчі викладати в музичній школі. Там Акикат зустрів майбутню дружину — вона громадянка Казахстану. 

«На весіллі в Китаї мій батько подарував моїй нареченій дві книги — Конституцію та Кримінальний кодекс КНР — зі словами: „Ти пов’язуєш життя з громадянином Китаю, ти маєш бути обізнана з законами цієї країни, крім своєї“. Так мій батько вірив у верховенство закону й судову систему Китаю. На жаль, вони не відповіли йому взаємністю, — каже Акикат. — Сьогодні поминки мого батька, він помер в китайському „таборі перевиховання“. Це горе я не можу навіть розділити з мамою чи братами. Не знаю, живі вони чи мертві, чи запровадили їх знову до табору, чи катують. Повна болюча невідомість. Навіть не кажуть, що тато помер сьогодні. Я думаю, це сталося ще в серпні. Хвору та стару людину довели до смерти тортурами». 

Турсинули Каліоллі, батькові Акиката, цього року виповнилося 70. Він був освіченою людиною, вільно володів китайською та допомагав казахам, на яких посилився тиск останніми роками, писати китайською скарги або заяви. 

«Після того як мій батько допоміг сусідці написати скаргу в Пекін на охоронців, що забили її чоловіка до смерти, тата і двох моїх братів забрали. Не було ніякого ордера, ніякого суду і слідства. Їх просто забрали, — згадує Акикат. — Той лист про вбивство місцевою владою чоловіка сусідки так до центральної влади й не дійшов, він лишився в місцевої влади, і вони почали мститися. Мого батька потоім засудили до 20 років. Стару та дуже хвору людину, що працювала в міністерстві культури, що вчила своїх дітей китайської нарівні з казахською, вірила в китайські закони!» 

Коли мати Акиката пішла до поліції в пошуках чоловіка й синів, її ув’язнили саме в такому «центр професійної підготови». За даними ООН і міжнародних правозахисних організацій, у цих центрах проти волі утримують понад мільйон людей, здебільшого уйгурів, казахів, киргизів і китайських мусульман — хуей.

У червні 2020 року Акикат вийшов сам на пікет у столиці Казахстану перед посольством Китаю, закувавши себе в кайдани. 

«У липні вони (китайська влада. — Ред.) дозволили зв’язатися з матір’ю та братами через китайський месенджер WeChat. Але від 16 серпня зв’язок знову перервався. Вийшовши з табору, мати і брати були під домашнім арештом, а незабаром знову пропали. Мої знайомі в Китаї перевіряли будинок батьків, але там ніхто не живе. Ми не знаємо, чи забрали їх знову до таборів, чи живі вони взагалі», — розповів Акикат на пресконференції. 

«На уйгурів ханьці (етнічні китайці. — Ред.) тиснули завжди, особливо жорстко — після бунтів в Урумчі 2009 року. Але вже до <...> менш релігійних кочових казахів і киргизів посилили заходи  2016 року. Їздити за кордон стало складніше. Перед цим ми їздили до Казахстану та Киргизстану до родичів, діти вступали тут до вищих навчальних закладів. Потім ці всі студенти стали пропадати, — каже Жанил, киргизка з Кизилсуу-Киргизького автономного округу Сіньцзян-Уйгурського автономного району Китаю. Її чоловік — етнічний уйгур. В обох у Китаї лишилися родичі. Хтось перебуває в «таборах політичного перевиховання», інші дедалі рідше виходять на зв’язок і стриманіше діляться тим, що відбувається. 

«Дружина мого брата — китаянка, мій чоловік — уйгур, — розповідає Жанил. — Одружившись, брат із сім’єю переїхали на Тайвань, ми — до Бішкека, сестра поїхала вчитися до Європи й лишилася там. Батьки не були проти ні наших шлюбів, ні наших переїздів. Вони були впевнені, що їх не торкнеться ця хвиля репресій: інтернаціональна сім’я, говорять китайською, релігію не практикують». 

Батьки Жанил вели бізнес у Сіньцзяні, мама в останні роки перед затриманням літала з Китаю за кордон, часто і надовго — наприклад, коли дочки народжували. 

«Якби ми знали, що через це (через подорожі за кордон. — Ред.) їм доведеться на старості років зазнати приниження! І чому ми їх не забрали звідти назавжди?» — журиться Жанил, що її батьків запровадили до «таборів перевиховання». Офіційно причиною затримання матері на початку 2017 року та батька в кінці того ж року, за словами знайомих Жанил, назвали несплату податків та опір представникам влади. 

«Важко пояснити дітям, де їхні дідо й баба, — каже Аділжан, чоловік Жанил. — Вони навряд чи витримають. Багато старих ідуть туди — і з кінцями. Звертатися до влади Киргизстану все одно було б марно». 

У Киргизстані тема утисків етнічних киргизів не має широкого розголосу. У регіональних і світових ЗМІ частіше говорять тільки про уйгурів або про уйгурів і казахів. Серед них і правда найбільше постраждалих: через табори, за даними казахстанської організації «Молоді добровольці Ата-Журта», пройшли понад мільйон уйгурів, понад 700 тисяч етнічних казахів і понад 50 тисяч етнічних киргизів. Серед в’язнів є і представники інших тюркомовних народів: узбеки, татари, кітайськомовні мусульмани хуейцзу, а також громадяни Китаю, що визнають Іслам або православ’я. Взагалі через ці «центри протидії екстремізму та тероризму» пройшло 7,7 млн осіб, сказано в «Доповіді Китаю про зайнятість і трудові права в Синьцзян-Уйгурському автономному районі». 

Не важаючи на повідомлення правозахисників про порушення прав громадян Киргизстану й Казахстану в цих таборах, влада обох країн, економічно залежних від Китаю, не тільки не намагається заступатися за співвітчизників, а й тисне на активістів і правозахисників, що цим займаються. 

Серед перших про репресії в Китаї та тамтешні табори почав казати Серікжан Білаш. У Казахстані він створив організацію «Атажурт», що стала активно допомагати етнічним казахам, киргизам, уйгурам та іншим людям, що потрапили до китайських таборів, а ще тим, чиї рідні опинилися там чи пропали безвісти. Ось одне з численних відеосвідчень людей, що шукають своїх рідних (англійською, китайською, казахською та російською мовами). 

Спроби оприлюднити порушення Пекіном прав людини небезпечні для активістів і за межами Китаю: у березні 2019 року влада Казахстану звинуватила Серікжана Білаша в «розпалюванні ворожнечі», оштрафували, помістили під домашній арешт на п’ять місяців і заборонили керувати громадськими організаціями сім років. Офіс «Атажурт» в Алмати обшукали та зачинили на місяць. За словами представників організації, вилучено електронні носії та документи. Тепер організація працює, її очолив Бекзат Максутхан. 

У Казахстані також живе і працює Євген Бунін — дослідник уйгурської мови, перекладач і творець сайту Shahit.biz. Це база даних, що містить понад сім тисяч історій колишніх в’язнів китайських «таборів перевиховання». Бунін збирає гроші через краудфандинг і допомагає перебрався до Казахстану з Китаю біженцям.

Як свого часу повідомляло «Радіо Азаттик», колишній президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв на Всесвітньому курултаї казахів 2017 року зізнавався, що не в курсі труднощів етнічних казахів у Китаї. Пізніше, як писало «Настоящее время», влада Казахстану кілька разів направляли Китаю ноти протесту через затримання своїх громадян; у країні регулярно відбуваються пресконференції та мітинги родичів етнічних казахів, затриманих у Сіньцзяні. 

У Киргизстані прохання про допомогу людей, що їхні родичі пропали в Китаї, чи етнічних киргизів, що втекли звідти, не мають широкого розголосу. Ба більше, 2010 року в Бішкеку зірвали показ фільму «10 умов любови» — стрічки про одну з найбагатших жінок Китаю уйгурського походження Рабіє Кадир, що встала на захист етнічних меншин. Як повідомляло видання «Kloop», показ фільму в рамках фестивалю з прав людини в Бишкекському історичному музеї був перерваний Держслужбою нацбезпеки. За словами організаторів показу, співробітники ГСНБ вважають, що фільм може викликати «новий конфлікт». 

Ще один зі співрозмовників «Настоящего времени», киргиз Азамат, розповів виданню, що його однокласники та друзі в Китаї потрапили до таборів через релігію: 

«Казати „Ассалом алейкум!“ одне одному там тепер заборонено. Слухати свою музику, молитися своєму Богові, говорити своєю мовою. Я навіть не кажу про похід до мечеті — вони там просто зачинені. Та й християни там теж ховаються, ходять до підпільних церков. Як і тибетцям, усім, хто якось відрізняється, там погано». 

Азамат здружився в Бішкеку зі студентами з Китаю, етнічними киргизами, але вони, поїхавши до Китаю на канікули, не повернулися або перестали виходити на зв'язок. 

У березні 2019 року видання «Foreign Policy» розповіло про зникнення в Киргизстані студентів, що там училися — етнічних киргизів із Синьцзяну. Одним із них був манасчи Тургунали Турсунали. Його дід, покійний Джусуп Мамай, був «героєм Киргизької Республіки» і легендарним манасчи, читцем епосу «Манас» — нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО, що організація називає «усною енциклопедією киргизького народу». Мамай, що його деякі вчені називають останнім великим манасчи, міг процитувати версію епосу завдовжки у 234 500 рядків. Його онук Турсунали — єдиний зі своїх братів і сестер, хто продовжив родинну спадщину. Молодий манасчи не тільки вчився в магістратурі на університетському факультеті «Манас», а й був досвідченим танцюристом. Частий гість на телебаченні, він керував власною танцювальною студією та відіграв важливу роль у поширенні в Киргизстані популярного танцю «Кара джорго» («Чорний жеребець»), випустив книгу на цю тему. А потім, на початку жовтня 2018 року, він вирушив у двотижневу подорож до Синьцзяну та пропав безвісти в регіоні, що, як сказала експерт ООН Гей Макдугалл, нині «перетворився на заборонену зону, зону без прав», яка «нагадує величезний табір для інтернованих».

Висвітлюючи події в Сіньцзяні, ЗМІ зосереджені на одній етнічній групі — уйгурах, що становлять більшу частину корінного населення регіону (понад 10 млн осіб). Уйгури, що кілька десятиліть скаржаться на дискримінацію, репресії та відсутність реальної автономії, як правило, були самотні, бо Пекін успішно зображує їхній опір, в основному мусульманський, як терористичну та екстремістську діяльність.

Окрім етнічних киргизів до Киргизстану з Китаю тікають представники інших етнічних груп, найчастіше — уйгури. Тут існує третя, найбільша, діаспора уйгурів після Китаю та Казахстану. Але біженці бояться лишатися в Казахстані чи Киргизстані, побоюючись, що влада може видати їх назад Китаю. Так, за повідомленням «Радіо Азаттик», 2011 року Казахстан екстрадував до Китаю уйгурського біженця Аршидіна Ісраїла, якого там звинувачували в причетності до терористичної діяльности.

А втім, як каже співрозмовник «Настоящего времени» Азамат, попри труднощі, багато хто радий перебувати в країні, де може «вільно говорити рідною мовою, слухати свої пісні, молитися, називати дітей тюркськими або мусульманськими іменами без дозволу Комуністичної партії, дивитися на гори й дихати вільно…»

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.