На початку минулого року світ вразила новина про теракт проти редакції французького сатиричного журналу «Шарлі Ебдо», тоді загинули 12 людей. Вже під кінець року, у листопаді, в Парижі за ніч прогриміли ще декілька терактів, але тепер загиблих було більше 100 осіб. Про причетність до цих подій заявили бойовики «Ісламської держави» (ІД). Угруповання взяло на себе відповідальність також і за збиття російського літака над Синайським півостровом і стрілянину в Каліфорнії. Тож боротьба з ІД цього року посилилась. До авіаударів по угрупованню приєдналися Австралія, Німеччина, Велика Британія; свою коаліцію проти ІД створила Саудівська Аравія.
Коли можна очікувати прориву у боротьбі з цим ісламським угрупованням, і якою повинна бути стратегія, аби покласти край ІД, «День» запитав у завідувача відділу історії країн Азії і Африки Інституту всесвітньої історії НАН України В’ячеслава Шведа.
− Протягом останнього року «Ісламська держава» отримала відчутні удари з боку антиІДІЛівської коаліції та арабських країн. Вона втратила близько 40% територій, якими володіла під час піку своєї могутності. Тобто можна сказати, що ІД близиться до свого, я сподіваюсь, безславного кінця. Хоча боротьба буде дуже серйозною.
Ще один промовистий факт − «Ісламська держава» отримала повну поразку за душі та серця арабського народу. Згідно з даними соціологічного опитування в арабських країнах, від 2 до 4% населення є симпатиками ІД. Ще рік тому в Саудівській Аравії та ОАЕ їх кількість сягала 8%. Різко падає популярність та авторитет ІД передусім серед молоді − вона не бачить майбутнього у цій державі.
Сьогодні весь ісламський світ постав на боротьбу проти ІДІЛ. Нинішній король Саудівської Аравії Салман виступив зі зверненням до всього ісламського і передусім сунітського світу з тим, щоб створити могутню антиІДІЛівську організацію. Протягом 72 годин 34 ісламські країни відгукнулися на заклик короля Салмана. І серед них не лише такі провідні аравійські монархії, як Йорданія, Єгипет, Марокко, а й деякі ісламські країни або держави з великою часткою населення мусульман: Нігерія, Нігер, Чад, великі країни Азії, Пакистан, Малайзія. Було створено координаційний штаб у Ріяді − столиці Саудівської Аравії.
І вже є перший результат. Як відомо, нинішній Іран підтримує сирійського диктатора Башара Асада, надає йому пряму військову допомогу: там тисячі іранських вояків, відбірні частини корпусу «Стражі ісламської революції». Але після того, як було оголошено про створення коаліції, Іран почав негайно виводити свої війська із Сирії. Тобто йому врешті-решт дійшло, що він просто не впорається, хоча Іран − це могутня, достатньо розвинута держава, яка має дуже боєздатну армію. Але військовий бюджет шести аравійських монархій, що входять до Ради співробітництва арабських держав Перської затоки, − це найбільш успішна група арабських країн, які об’єдналися ще на початку 80-хроків, зараз вони є лідерами і локомотивами арабського світу − у 8 разів перевищує військовий бюджет Ірану.
Як пояснити те, що Саудівська Аравія організувала свою коаліцію?
− Саудівська Аравія − це одна з найбільш успішних арабських держав. По-перше, Іслам зародився саме на її території, король країни носить титул Хранителя двох святинь − Мекки і Медини. Тому і араби, і мусульмани завжди з великою повагою ставилися до Саудівської Аравії. Крім того, нинішній король Салман розпочав широкоформатні реформи. Раніше араби завжди чекали якоїсь допомоги і думали, що за них хтось буде вирішувати їхні проблеми. Але зараз вони усвідомили, що доля Середнього і Близького Сходу, арабського світу залежить, передусім, від їхніх активних дій. Король почав вибудовувати новий порядок, нову матрицю, формат арабського світу, де передові арабські країни з допомогою та підтримкою своїх союзників беруть відповідальність за майбутнє арабського світу.
Зараз із ІД борються фактично дві коаліції. Але чи не краще було б об’єднати зусилля?
− Коаліція на чолі з США виникла більше року тому. Це був період певної пасивності арабів, коли вони розгубилися (маю на увазі, правителі, королі, президенти. − В.Ш.) «Ісламська держава» так несподівано активізувалась, захопила великі території, вщент розгромила іракську армію, яка була озброєна американською зброєю. Тоді ініціативу на себе взяли США і деякі країни Заходу. Але сьогодні більш активно з ІДІЛ борються арабські, мусульманські країни, які вважають, що це, передусім, їхня справа.
Яка роль Росії у конфлікті в Сирії, чого вона цим досягла, зважаючи на повідомлення про те, що РФ координує свої зусилля з ІД?
− Росія вважає Сирію своєю вотчиною вже протягом десятків років − ще з часів Радянського Союзу, коли СРСР підтримав так званий національний визвольний рух, щедро озброюючи сирійську армію. Фактично завдяки такій непрямій підтримці з боку Москви сімейство Хафеза Асада прийшло до влади. Асад старший створив авторитарну структуру, яку потім передав своєму синові Башару. Спочатку СРСР кидав найбільш новітню зброю на мільярди доларів, тисячі радянських військовослужбовців там служили, навіть брали участь у боях. За часів СРСР там також була військово-морська база у місті Тартус на узбережжі Середземного моря. Для РФ це дуже символічно. Вони вважають, що це їх зрівнює з американцями, які мають там свої бази, наприклад 5 флот у Катарі.
Сьогодні Росія розглядає Сирію як центр свого впливу на Близькому Сході. Путін зробив ставку на підтримку Башара Асада. Йому навіть імпонують особисті якості − диктатор завжди підтримує диктатора.
З 30 вересня президент РФ заявив, що країна переходить до прямого військового втручання у сирійські справи − були направлені підрозділи авіації, а потім і наземні сили. Після цього стало очевидно, що вони воюють не стільки з ІДІЛ, скільки з сирійськими повстанцями. Це неминуче призвело до конфліктів на кордонах Сирії і Туреччини, адже там проживають так звані туркомани, які фактично є продовженням турецької нації. Врешті-решт це призвело до того, що турки дуже твердо і кваліфіковано збили російський винищувач Су-24. Це дуже символічний акт, який має серйозні геополітичні наслідки. Фактично Росія відкрито вступила у військові дії з офіційно визнаною, шанованою ісламською державою, яка є членом НАТО та одним із лідерів Близького, Середнього Сходу і всього ісламського світу. Це активізувало мусульман, передусім сунітів, об’єднатися і якнайшвидше створювати могутню коаліцію.
А щодо зв’язків − складається вражаюча картина. Ми бачимо координацію зусиль. ІДІЛ і Росія діють фактично в унісон. Навіть дуже швидке вкидання на територію Європи сотень тисяч біженців відбулося не зовсім стихійно. Якісь сили проробили коридор, відпрацювали інфраструктуру перекидання десятків і сотень тисяч мігрантів. Це робилось для того, аби внести розбрат у європейську співдружність, відволікти її від допомоги Україні, від того, щоб зміцнювати і розвивати Євросоюз, створювати єдину європейську родину, і зіткнути два світи − християнство й Іслам. Я навіть читав, що сирійські повстанці зафіксували прямі переговори між російськими структурами і підрозділами ІДІЛ. До того ж у складі угруповання до 40 тис. громадян РФ. Бойове ядро «Ісламської держави» сформували також офіцери саддамівської армії і таємної поліції. А свого часу Хусейн дуже серйозно співпрацював із Росією і колишнім СРСР. Можливо, і через них така ниточка протягнулася і до самого керівництва ІДІЛ, принаймні до частини цієї структури.
Якою, на вашу думку, має бути ефективна стратегія боротьби з ІД?
− Тут потрібен комплекс дій. Неможливо розгромити їх тільки військово. Дуже важливий фронт боротьби − обрізати канали фінансування, через які ІД спекулює на чорному ринку нафтою та іншими продуктами. У них також серйозно поставлена інформаційна пропаганда. Нещодавно прем’єр ОАЕ вказав, що одним із найголовніших зусиль ісламського світу у боротьбі проти ІДІЛ має бути недопущення їхнього спекулювання Ісламом. По-перше, потрібно довести, що вони не мають жодного стосунку до справжнього Ісламу як великої доктрини, як однієї зі світових релігій. І по-друге − провести комплекс заходів, спрямованих на те, щоб виховувати молоде покоління, прищеплюючи їм імунітет до екстремізму, ненависті до іншої думки, іншого способу життя, іншого кольору шкіри та віросповідання. І в цьому плані знаменним є те, що Нобелівську премію миру присудили Туніському національному квартету. Він відіграв вирішальну роль під час політичної кризи, коли Туніс 2013 року мав би повторити кривавий шлях Єгипту після насильницького відсторонення президента Єгипту Мухаммеда Мурсі. Тоді ісламісти (правляча на той час партія«Ан-Нагда». − В.Ш.) і секуляристські, ліберальні сили змогли домогтися компромісу. Партія «Ан-Нагда» добровільно віддала владу. Було створено технократичний уряд і схвалено найбільш прогресивну в арабському світі конституцію, де гарантувались широкі права і свободи. Сьогодні Туніс демонструє найбільш вдалу модель розвитку демократії в арабському світі.
На початку 2015 року світ був шокований терактами у редакції журналу «Шарлі Ебдо». У листопаді в Парижі стався теракт, який забрав життя вже більше 100 людей. Є якесь пояснення тому, що обидва масштабних теракти за рік сталися саме в Парижі, у Франції?
− Я б відокремив деякі моменти. Теракт проти «Шарлі Ебдо» − це особлива тема. На мою думку, позиція цього журналу не є бездоганною. Звичайно, вони мають право на існування, на «чорний» гумор. Але мають думати і про відповідальність, зрозуміти, що в Ісламі немає тієї історії, досвіду критичного ставлення до релігії, святих отців, який був у Європі ще за часів Реформації. Для них це святотатство, яке має каратися смертю. Були певні підстави, які створив сам журнал. Але удар наносився по союзу християн і мусульман у самій Франції, адже серед європейських країн там найбільша питома вага мусульман − більше 10% населення. Деякі французькі міста, наприклад Марсель, стають все більш арабськими. Це створює особливі проблеми співжиття і розуміння один одного.
А ось інші теракти, які відбулися у листопаді, − це вже безпосередньо спроба помсти Франції за її принципову позицію і політику. По-перше, там були створені структури. А по-друге, у потоці, який кинуто у старий світ, було чимало прихованих агентів ІДІЛ, які приєдналися до тих, що там вже були. Франція у цьому плані дуже вразлива, вона найближча до Африки, арабського світу. Туди приїжджають багато мігрантів, які потрапляють одразу в інший світ з іншими цінностями і способом життя. Вони себе не знаходять, замикаються у гетто − це дуже зручний майданчик для дії екстремістських угруповань. Тобто це сигнал для Франції, що потрібно серйозно підвищити рівень своєїідеологічно-пропагандистської роботи з новоприбулим населенням мусульманського світу.
Як ви оцінюєте роботу Заходу у побудові діалогу з країнами, де головною релігією є Іслам?
− В цілому, позитивно. Варто відзначити важливу роль Німеччини. Ангела Меркель, знаючи про всі витрати, прямо сказала, що країна відкрила двері для мігрантів. Мені імпонує зважена риторика і дії головних лідерів Європи, які визначають її обличчя − канцлера Німеччини і президента Франції − щодо того, що неприпустимо звинувачувати мусульман у прихильності до тероризму, що тероризм взагалі не має релігії.
Як посилювати співпрацю між ісламським світом і західним? Як позбутися протиріч між людьми і об’єднати їх?
− Я сконцентруюся на українських реаліях. У порівнянні з Західною Європою, у нас ситуація зовсім інша. Наші мусульмани − невід’ємна частина української політичної нації. Україна з самого початку створила рівні умови для розвитку всіх конфесій і вірувань. Послідовники Ісламу почувають себе абсолютно вільно. Вони були в перших рядах на Майдані, організовували спротив і в Криму, і на Донбасі. І якби не кримські татари, ми б зараз ледве не забули про Крим. Саме вони підштовхують і владу, і суспільство, що повернення Криму − один із головних політичних пріоритетів нашої країни. Крім того, сьогодні для України дуже важливо створити стратегічну співпрацю з ісламським світом. Я переконаний − без допомоги Туреччини, Ради співробітництва арабських країн Перської затоки неможливо буде говорити про повернення Криму. Днями Саудівська Аравія закупила 30 новітніх українськихвійськово-транспортних літаків. Це серйозна допомога для нас. Їхня нинішня позиція дозволяє сподіватися на серйозну підтримку: і фінансово-економічну, і політичну, і міжнародну, щоб ми забезпечили свою територіальну цілісність і соборність.
Джерело: День
