Сучасна мусульманська філософія

На круглому столі «Сучасні трансформаційні процеси в ісламському світі: виклики, проблеми, перспективи», що відбувся 23 квітня в Інституті всесвітньої історії НАН України у Києві з доповіддю виступив перекладач Корану українською мовою, кандидат історичних наук, науковий співробітник Національного університету «Острозька академія» Михайло Якубович. Темою виступу науковця були питання сучасної мусульманської філософії «в широкому сенсі і як ідеології, і як релігійної думки».

— В ісламознавчій традиції прийнято, що іслам це не лише власне релігія у європейському значенні. Це і суспільство, і політика, і економіка і практично всі сфери життя. Скажімо коранічне поняття «дін» зазвичай перекладають як «релігія», але це дуже вільний переклад. «Дін» може бути і «закон», і «відносини влади та підлеглих». Тобто дуже широкі смисли і я буду говорити сьогодні про ці речі.

Коли йдеться про сучасну мусульманську філософію, виникає питання, що це за поняття і наскільки можна говорити сьогодні про сучасну мусульманську філософію?

Якщо подивитися на відділення сходознавства західних університетів, то ми бачимо багатьох вихідців із Близького Сходу, які займаються цими темами, які по новому переосмислюють події, що відбуваються в так званому ісламському світі. Ми бачимо приклади високої культури, представлені вихідцями з Близького Сходу. З іншого боку, ми дивимося на дії так званої Ісламської держави, чи руху Талібан, чи різного роду політичних рухів по всьому мусульманському світу і бачимо приклади відверто варварського ставлення до культурних цінностей.

Згадаємо хоча б події у місті Тімбукту у Малі. (У ході антитерористичної операції, що почалася в січні 2013 року, 27 січня місто було зайняте малійскими та французькими військами. Повстанці залишили місто без бою, однак спалили будівлю історичного дослідного центру Ахмед Баба, включаючи бібліотеку, в якій зберігалися до 100 тис. арабських і давньогрецьких рукописів, що входять до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

Подібні речі коїлись практично по всій північно-західній Африці, були такі проблеми і в Лівії. Тобто рукописи зберігалися століттями, там працювали авторитетніші ісламські вчені і нікому навіть в голову не прийшло щось палити, мовляв ці тексти єретичні. А сьогодні ми бачимо, що йде по суті винищення культурних цінностей. І це відбувається наче б то під виглядом ісламу.

Отже, що ж відбувається сьогодні в головах ісламських інтелектуалів? І власне хто вони і чому вони реагують на події в ісламському світі не зовсім так, як хотілося б багатьом представникам ісламу і багатьом європейцям?

По перше, якщо ми говоримо взагалі про ісламську інтелектуальну традицію, то вона поділяється на три періоди. Перший період з VIII століття, коли почалися перші інтелектуальні порухи, і десь приблизно до століття XIII–XIV. Коли відбулись значні суспільні зміни, зокрема припинив існування Аббаситський халіфат, завядки золотоординській навалі. Хоча це досить проблемна тема в історії ісламу. Пізніше Золота Орда і сама ісламізується переймає філософську традицію і це так званий посткласичний період, який завершується часом вступу Наполеону до Єгипта в 1798 році.

І от тепер ми бачимо сучасну мусульманську філософію. Якщо ми подивимося на розвиток пост класичної філософії з періоду з XIII по XVІІІ століття, той в нас чи не єдиним прикладом суттєвої інтелектуальної традиції залишалася Персія за часів династії Сефевидів. Коли відродився так званий ішракізм та інші рухи. Навіть було більше зацікавлення Аристотелем, Платоном ніж, наприклад, в середньовіччі. Під впливом Ібн Сіни зокрема, почалося відродження логіки. Зараз відомі західні дослідники називають цей період ісламським ренесансом. Давайте подивимось на Османську імперію, в тому числі Крим, де теж з’являлись зразки якісного інтелектуального продукту, котрі в якійсь мірі не поступалися європейським зразкам того часу, а за деякими показниками і переважали їх. Візьмемо, наприклад, відому енцеклопедію Дені Дідро, її ми знаємо, але якщо ми візьмемо кримського автора, сина муфтія Кафи, сучасної Феодосії, Абу ль-Бака аль-Кафауві, який написав чудову книгу «Куллійят», куди включив близько трьох тисяч понять, на жаль, про неї мало хто знає. А це по суті філософський словник, який є унікальним в історії ісламської освіти, яким користуються не тільки мусульманські апологети, а й дослідники сходознавства.

Якщо говорити про сучасну мусульманську філософію, то у нас є одне питання. Якщо середньовічна мусульманська філософія перед усім визначалася арабською мовою, бо вона була мовою культури, релігії, науки, то пізніше — в сучасний період, ми зустрінемо національні ісламські філософські традиції, наприклад, турецьку філософську думку.

Арабська мова перестала бути мовою філософії, мовою інтелектуального життя. Відбулася цікава трансформація арабської мови: почала створюватися західна семантика під впливом французької та англійської мови. Наприклад, як сказати арабською «трансцендентальна феноменологія»? Це буде страшне довге слово «атрансценденталия феноменоложіа». Тобто це буде калька з європейських мов.

Візьмемо джихадіста Абу Мухаммад Аль-Макдиси, який написав «Демократия — це релігія». Антизахідний текст, але написаний в західному стилі, на західних поняттях. Тобто він не може бути повною мірою антизахідним. Тобто кого вважати сучасним мусульманським мислителем? Я згадаю лише декількох авторів. Наприклад, Наср Абу-Зеіда, який написав відому книгу «Критика релігійного дискурсу», був видворений з Єгипту і закінчив своє життя на Заході. Мохамед Абіда аль-Джабері, мароканський мислитель, який написав чудову працю «Будова арабського розуму», яку і досі читають, але з боку вчених-традиціоналістів, на жаль, він заслужив певної критики через свої тези, які стосувались Корану, його інтерпретацій і розуміння. Хоча сам був автором нового тлумачення Корану, яке було вже не аналітичним, а тематичним, як спроба взагалі зрозуміти все послання Корану до людства. Можна згадувати арабських екзистенціалістів, послідовників Хайдеггера і навіть Маркса, представників лінгвістичної філософії. Але в будь якому випадку ми бачимо, що більшість їх праць не є такими цікавими для західного читача, як праці середньовічних авторів. Для порівняння візьмемо Ібн Сіну- Авіценну, або Ібн Рушда- Аверрооэса. Захід захоплювався Авіценною, вчився на його книгах не лише наукових, а й філософських. Теж саме стосується Ібн Рушда. З’явився цілий напрямок середньовічної філософії — аверроїзм, який навіть був представлений в Україні.

А чи цікаві західному читачу сучасні мусульманські мислителі? На жаль, не так сильно, а чому? Давайте подивимося на заголовки їхніх праць, які переважно звучать так: «Іслам і…». Є безліч досліджень: «Іслам і жінка», «Іслам і політика», «Іслам і економіка». На жаль, іслам мислиться цими авторами як замкнений блок, від імені якого вони говорять. Але представляють вони не весь іслам і виникає питання, хто їм дає право говорити від імені всього ісламу? Тоді як в класичній ісламській традиції такого ніколи не було. Там були конкретні посилання: в Корані сказано, в сунні сказано, такий-то вчений сказав. Середньовічні мислителі по суті, мислячи ісламськими інтелектуальними трендами, оцінювали дійсність безпосередньо. Зараз, на жаль, в силу епохи колоніалізму, її спадщини, необхідності говорити від імені ісламу, в силу того, що є багато різних контроверсій, образ ісламу на Заході не є дуже позитивним. Виникає спроба порівняння не оцінки дійсності (в філософії проблема буття і мислення є основною проблемою), а спроба подати іслам як замкнену структуру, а з іншого боку подати дійсність як суто негативну. В більшості випадків, читаючи праці деяких сучасних мусульманських мислителів, ми, на жаль, бачимо відвертий моральний ригоризм. Захід абсолютно поганий, матеріалістичний, а от Схід наче б то духовний. Але якщо ми подивимося на рівень корупції в багатьох країнах, де іслам є державною релігією, то бачимо, що він є досить високим. Ясно, що це пов’язане не з ісламом, а з авторитаризмом, який не без підтримки Заходу існує в цих країнах.

Які є перспективи розвитку сучасної ісламської інтелігенції в саме філософському вимірі? Якщо ми подивимося програми більшості релігійних університетів ісламського світу, то ми бачимо, що там питання гуманітаристики в сучасному сенсі майже не вивчаються. Тобто вся гуманітаристика часто зводиться до суто релігійного підходу. Тоді як в середньовіччі була ціла галузь раціональних наук, які вивчалися релігійними діячами. Наприклад, практично всі ісламські вчені минулого вивчали логіку і володіли логічним апаратом. Звідси ми маємо калам як традицію ісламської богословської думки.

Зараз виникає дуже нагальна потреба у розвитку нової ісламської освіти, яка би більш критично ставилася не тільки до всього західного, а й до погляду на свою власну спадщину, котру бажано сприймати не як щось завершене та однозначне, а, перед усім, як щось відкрите для дослідження. Якщо ми подивимося на процеси, що відбувалися в ісламському світі в XVI, XVIІ, XVIІІ столітті, наприклад, на реформаторський рух в Османській імперії. Потім виник так званий вахабізм, потім салафізм, які є контроверсійними поняттями, але ми бачимо, що це були рухи до оновлення. Ідея нового, як повернення до старого може певною мірою зіграти позитивну роль.

Отже буду мати публікацію з цієї теми й у тих, кого зацікавився буде нагода познайомитися детальніше. Дякую за увагу!