В українській столиці недостатньо місць на кладовищах для поховання померлих і висока вартість ритуальних послуг, тому люди все частіше кремують тіла своїх близьких після їх смерті. До такого висновку прийшов депутат Київради Олександр Пабат, опублікувавши на своїй сторінці в соцмережі Facebook документ зі статистичними даними: згідно з відповіддю Департаменту
Звертають на себе увагу коментарі до цієї публікації — користувачі соцмереж вважають, що кремація — чи не єдиний цивілізований спосіб поховання померлого і нарікають, що обіцяне більше десяти років тому зведення ще одного крематорію в столиці затягується. Сам депутат Київради прихильне ставлення киян до кремації вважає проявом «прогресивного» погляду на ритуальний сервіс. Але чи так праві «прогресивні» прихильники спалювання тіл померлих?
Кореспондент сайту «Іслам в Україні» звернувся до муфтія Духовного управління мусульман України «Умма» шейха Саіда Ісмагілова з проханням роз’яснити, як варто проводжати в останню путь померлого, чи допустима кремація тіла?
— До людини після смерті необхідно ставитися так само, як і за життя, наприклад, без необхідності не можна робити розтин, не можна наносити якісь каліцтва тілу, порізи, тобто неповажне ставлення до тіла померлого неприпустиме. І тому цілком природно, що в мусульманській релігійній традиції забороняється кремувати померлих, — відповів
Як розповів муфтій, в Києві існує кілька секторів на кладовищах, які призначені саме для мусульманських поховань, є старі мусульманські кладовища, які вже не функціонують (зокрема і ті, на яких дозволено дозахоронення, як, наприклад, кладовище на Берковцях). Нині мусульман в основному ховають на Північному кладовищі в Броварах відповідно до усіх норм шаріату.
Довідка:
Мусульманське кладовище — місце поховання мусульман, яке зазвичай знаходиться поза межами населеного пункту. Могилою може вважатися тільки те, що перешкоджає доступу диких тварин до трупа та його поїданню, а також не дозволяє поширюватися запаху. Могила для покійного має певну конструкцію: вона являє собою вириту в землі прямокутну яму, глибиною близько 2 метрів і шириною близько 1 метра. На дні ями, в тому кутку, що ближче до Кааби, роблять спеціальну нішу (ляхед), куди вкладається тіло покійного.
Мусульмани не ховають в труні, а загортають тіло в білий саван. Перед тим, як могилу засипати землею, нішу закривають камінням або дошками. Узголів’я могили направляється у бік Кааби. Дозволяється ставити надмогильні плити із зазначенням того, хто тут похований. Камінь на могилі повинен бути скромним. У виняткових випадках — в умовах війни або хвороб, коли населення вмирає у великих кількостях — допускається ховати кілька людей в одній могилі. За ісламськими звичаями кожен мусульманин після його кончини повинен бути відданий землі з дотриманням всіх звичаїв. Не дозволяється кремувати тіло, навіть якщо покійний на це дав згоду за життя.
Забороняється наступати на могилу, стояти або сидіти на могилах. На мусульманському кладовищі ховають з таким розрахунком, щоб відвідувачі могли вільно пересуватися між могилами. Зазвичай правовірні приходять на цвинтар в чистому охайному вигляді, читають дуа або Коран біля могили близьких їм людей, стежать, щоб територія навколо поховання була чистою, а огорожі — цілі.