Читать на русском
Нещодавно в інформаційній агенції УНІАН відбулася презентація першої в Україні наукової роботи про джихад українського ісламознавця й теолога Сейрана Арифова під назвою «Джихад. Історія, стереотипи, сучасні реалії, автентичні джерела». Про книгу крім автора, шейха Сейрана Арифова, розповідали голова Українського центру ісламознавчих досліджень, муфтій ДУМУ «Умма» Саід Ісмагілов та відомий український учений Ігор Козловський — рецензент, автор передмови до презентованої книги.
Перед початком заходу нам удалося поспілкуватися з паном Козловським — релігієзнавцем, старшим науковим співробітником відділення релігієзнавства Інституту філософії ім. Г. Сковороди НАН України, президентом Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних відносин і поставити йому кілька питань. Деякі з них стосувалися не так книги, як самого поняття й феномену джихаду, про який існує чи не найбільше хибних уявлень.
— Пане Ігорю, ви написали передмову до книги. Чим, на вашу думку, викликана актуальність цього дослідження?
— Шановний Сейран Арифов зробив мені таку пропозицію, і я з радістю відгукнувся, бо це надзвичайно важлива тема й важлива вона з багатьох причин. По-перше, існує таке загальне невігластво, що стосується не тільки Ісламу, а всіх релігійних питань і гуманітарних — у широкому розумінні. І це призводить до того, що люди можуть використовувати певні терміни, не розуміючи їхнього змісту. А щоб їх розуміти, треба не використовувати й не задовольнятися такими короткими поясненнями, які багатьом здаються достатніми для розуміння, а заглиблюватися в тему або не використовувати [такий термі] узагалі. Зрозуміло, що будь-який пересічний громадянин вважає себе людиною, яка обізнана з цією термінологією, і використовує те чи інше поняття, народжене в іншій культурі, виключно у світлі свого розуміння. І ці моменти світогляду — вони заважають і створюють таку хибну картину.
— Що ж таке джихад?
— Ну, перш за все джихад — це певні наші зусилля на шляху подолання невір’я та в широкому розумінні — невігластва в духовній сфері. І таких шляхів може бути безліч: починаючи від боротьби проти неписьменности й закінчуючи навіть подружніми стосунками. Тобто джихад — це коли люди роблять і повинні робити певні зусилля, щоб удосконалювати себе. І, по-друге, джихад — це зусилля для того, щоб не допускати, з точки зору Ісламу, тих моментів, які можуть зіпсувати істину. І таких моментів у житті є безліч: і наша поведінка, наші стосунки з іншими людьми, наше розуміння іншої культури або хамське її розуміння — звідки виникає мова ворожнечі. А джихад — це саме налаштування людини, щоб вона відстежувала такі моменти, щоб вона дивилася не тільки за своїм життям, своїми процесами вдосконалення, а й допомагала суспільству також удосконалюватися. Так, зрозуміло, що й моменти, пов’язані зі збройним протистоянням, агресією — агресія може бути військова, може бути гібридна, як у нас зараз гібридна війна, — наприклад, коли люди захищають свою батьківщину від агресора — це також є джихад.
— А чим джихад не є?
— Джихад це не завоювання або знищення іншої людини — людини з іншою вірою, іншою позицією.
— Яка мета джихаду?
— Найперше, на що спрямований джихад — на свідомість людей. Джихад пов’язаний з тим, щоб щось роз’яснити. Наприклад, коли ми щось комусь роз’яснюємо й робимо при цьому зусилля, це також джихад. І навіть написати таку книгу — це також джихад. Тому треба завжди використовувати поняття саме так, як вони були народжені в цій культурі, а не йти за пропагандистами, які використовують тільки частину й показують її зі свого боку — фактично створюють такий фейк, що починає жити своїм життям і починає впливати на свідомість людей.
— Найстрашніше, коли в такому фейку є частка правди, яка збиває з пантелику…
— Це не є часткою правди. Це — слова, подібними до правди, але не є навіть часткою правди: ви начебто розумієте ці слова й можете навіть погоджуватися, а насправді за цим стоїть бажання представити те чи інше явище в зіпсованому, спотвореному вигляді.
— Не можу не погодитися. Навколо поняття джихад існує маса таких викривлених уявлень. Одне з них, що джихад — це винятково військовий шлях розв’язання конфліктів… І, до речі, чи є в історії Ісламу приклади успішного розв’язання конфліктів, зокрема релігійних, не у військовий, а саме в мирний спосіб?
— Безумовно, є! В історії Ісламу таких моментів досить. Це залежало, зрозуміло, від доброї волі того чи іншого правителя, пошуку порозуміння… Взагалі [в Ісламі] зброя — це останній аргумент, і якщо людина ще й невихована, емоційно й інтелектуально невихована — вона одразу ж виявляє агресію, біологічно. Що більше розвивається людина або суспільство, то гостріше постає питання про мирне розв’язання певних проблем — і в Ісламі таких випадків безліч.
— Чи можна назвати джихадом службу українських мусульман в українських збройних силах — у війську світської держави?
— Безумовно, бо це захист їхньої батьківщини, їхньої країни. Вони усвідомлюють себе українськими громадянами, вони є представниками української політичної нації, а це означає, що будь-яка національна ідентичність вимагає відповідальности за неї. Ідентичність, якщо перекласти — це «тотожність» або «відповідність», а відповідність пов’язана зі словом «відповідальність». Має бути відповідь на агресію, і якщо це збройна агресія, тоді це збройна відповідь.
— Чи можуть існувати й чи дозволені Кораном військові союзи мусульман з послідовниками інших віровчень, зокрема з агль аль-Кітаб — людьми Письма?
— Ну, ви знаєте, від початку мусульмани розглядали «людей Письма» як тих, з ким вони можуть укладати союзи й навіть можуть брати собі дружин з їх числа. І коли були перші переслідування мусульман у тоді ще язичницькій Мецці, ми пам’ятаємо, що перша гіджра була на територію християнської Ефіопії.
— Ви сказали про дозволеність шлюбів мусульман із жінками з «людей Письма» — про це є відповідна згадка в Корані, а тут впало в очі в стрічці новин: одне з духовних управлінь мусульман Росії оголосило, що шлюби між чоловіками-мусульманами та жінками іншої віри, зокрема з жінками з «людей Письма», заборонені.
— Так, я читав цю новину, яка мене дуже здивувала, і я потім почав детальніше вивчати цю ситуацію… І там вони не заперечують, що в Корані це написано (дозволено одружуватися з жінками, що належать до «людей Письма». — Ред.), але вони виносять таку «тимчасову фатву», щоб не створювати певних конфліктів, хоча це насправді дурість, перепрошую за таку різку оцінку. Ми не можемо [так чинити], якщо ми люди віруючі, а я знаю віруючих різних традицій. Усі намагання так чи інакше опротестувати або змінити положення Святого Письма — це вже святотатство. В Ісламі це не просто біда, «нововведення». Бо є нововведення, що не заперечують самого Корану, а просто продовжують історично, а є такі, що фактично змінюють — і тоді з’являється нова релігійна течія, що виглядає як Іслам, але це нова релігійна течія. Так, ми знаємо з історії Ісламу, з’явилися друзи й алавіти, які щось додавали або заперечували.
— Чи можна назвати джихадом служіння імамів-капеланів у Збройних Силах України? Чи є джихадом діяльність волонтерів, що допомагають і війську, і шпиталям, і лікарням, і малозабезпеченим цивільним особам чи дитячим будинкам і притулкам?
— Це багатовимірний джихад. По-перше, тому, що імами-капелани займаються тією духовною, душпастирською роботою, говорячи християнською мовою, зі своїми одновірцями. І є така співдружність капеланів-мусульман і [капеланів-]християн, які, наприклад, повідомляють мусульманським імамам-капеланам: ось у тій чи тій частині є мусульмани, що потребують саме вашого слова. І це вже є, як бачите, розуміння, в тому числі з точки зору християнських капеланів, що людина іншої віри потребує духовної їжі, духовної поживи — особливо на фронті, особливо там, на лінії зіткнення, — потребує такої духовної підтримки. Що стосується волонтерів, це також джихад. Джихад тому, що люди виявляють не на словах, а своїми справами той самий справжній образ Ісламу, що має всі особливості великої релігії, серед яких основним є милосердя. Милосердя це також джихад. Вони допомагають не тільки своїм одновірцям, а йдуть до людей навіть невіруючих — і це також проповідь. І це така благородна форма прояву [джихаду].
— Тож, підсумовуючи, джихад — це…
— Зусилля. Джихад — це зусилля на шляху подолання того, що заважає проявам Божої волі, що забороняє цю Божу волю. Це зусилля на шляху виконання Божої волі. І ось вони борються — або за життя людини, або за її свідомість, або проти ворогів. Тобто це і є ті зусилля, які важливі. Фактично це частина знання людини: для того, щоб вона рухалась, у неї має бути візія, заради чого вона рухається, і місія, тобто її справи та її цінності, які вона через своє життя пропагує.
Підписатися на Телеграм-канал сайту
