Не варто сприймати Іслам, як суто східну екзотику

Кандидат історичних наук, доцент, старший науковий співробітник Національного університету «Острозька академія» Михайло Якубович поділився з читачами Укрінформу думками з приводу того, чим для нього є Іслам, як писалася його остання книга «Філософська думка Кримського ханства» і як Крим впливає на українську ідентичність.

Михайле Михайловичу, ваша наукова діяльність у сфері вивчення й популяризації Ісламу в Україні, спосіб життя — а Facebook підтверджує, що ви прийняли Іслам і дотримуєтесь його канонів, — доводять, що мусульманство не є привілеєм якихось окремих країн і народів. Чому ця релігія стала об’єктом вашої дослідницької діяльності і частиною вашого життя? З чого все почалося?

— Я скажу вам щиро — зазвичай намагаюся уникати тем особистої релігійності, тому що в науці ти передусім — учений, який послуговується принципом нейтральності (хай навіть вона й недосяжний ідеал). Дійсно, Іслам — це світова релігія і сприймати його стереотипно як винятково щось, пов’язане зі східною екзотикою, не варто. Утім, спочатку я зацікавився Ісламом саме в такому сприйнятті — мій тато прожив тривалий час у Середній Азії, і тоді, у 50-х і 60-х роках він бачив ще рештки «того» Сходу, який не зазнав докорінних змін під впливом сучасності. Уже пізніше це захоплення стало духовним і професійним інтересом.

Місяць, коли Бог послав перші одкровення Корану, є одним з найулюбленіших у мусульман. Як ви зазвичай відзначаєте переддень Рамадану і що відчуваєте в дні свята?

— Зазвичай у родинному колі, а ще — пишу в цей час багато листів, вітаючи своїх друзів-мусульман у різних куточках світу. Скажу так: хочеться відчути в якесь зі свят, що нарешті цей Рамадан приніс мир. Мир й Україні, і країнам мусульманського світу, де щодня ллється кров.

Не вважаєте, що в Україні, нарівні з православними святами, мусульманські також треба зробити неробочими днями?

— Я думаю, що тут робити ще один «вихідний» (а для більшості населення мусульманське свято буде саме просто «вихідним») немає потреби, у нас їх і так забагато, а ось внести зміни до трудового законодавства, згідно з яким роботодавці повинні надавати мусульманам на цей час оплачувані вихідні, — потрібно обов’язково.

У квітні цього року ми писали про те, що на виставці у Києві, у «Мистецькому арсеналі», ви презентували свою книгу «Філософська думка Кримського ханства». Ви вже отримали якісь відгуки про цю книгу з Криму? Що про вашу роботу думають кримські вчені, представники Муфтіяту, інші ваші читачі?

— Дякувати Богу, завдяки підтримці моїх друзів книги вже отримали й читачі в Криму. Поки я чув лише схвальні відгуки, хоча свідомий того, що абсолютно все охопити ні в одній, ні в кількох книгах не вийде — тут же сотні рукописів, їх має опрацьовувати не одне покоління вчених. Ось, наприклад, уже після виходу книги мені вдалося отримати з бібліотеки в Священній Мецці копію тлумачення Корану, написаного видатним вченим XVIII століття із Буджаку Мехмедом Аккірмані. Зараз готується стаття по цій праці; будуть, сподіваюсь, і нові знахідки. З представниками колишнього ДУМ Криму, на жаль, після окупації я контактів майже не підтримую, а ось, скажімо, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» Саід Ісмагілов навіть виступав на презентації.

Мені здається, що багато хто після прочитання вашої книги був вражений тим, що Кримське ханство, висловлюючись сучасною мовою, експортувало в інші країни якісну освіту і давало світові великих учених. В усякому разі про це свідчить багатий релігійно-філософський спадок держави кримських татар. Однак це не врятувало її від загибелі. Що, на ваш погляд, може врятувати від падіння великі імперії й крихітні країни? Які були прорахунки й помилки у володарів Кримського ханства?

— Кримське ханство в цьому аспекті дійсно дивує. На фоні того негативного образу, який створили в російській історіографії (і, на жаль, перейняли в українській), тут самі контрасти: вихідців із Криму в XV–XVIII столітті можна сміливо зараховувати до золотої скарбниці як ісламської, так і світової філософії загалом. Особливо таких геніїв думки, як Ахмад аль-Киримі, що вміло поєднав філософію Авіценни і містицизм ібн Арабі, Ібрагім аль-Киримі — історіософ, своєрідний «кримський Гегель», а ще — Абу ль-Бак аль-Кафауві, автор енциклопедії, подібну якій в Європі тільки через сто років створить Дені Дідро. Але в тому ж XVIII столітті Кримське ханство увійшло в кризовий період; тут зіграло свою роль і послаблення Османської імперії, і підйом Російської. З внутрішніх причин я бачу контраст між уже на той час європейського типу освіченою елітою і ще традиційними в менталітеті широкими верствами населення. Мобілізаційний ресурс кочового ногайського степу уже було вичерпано, тож фактично колишні простори Ханства «по шматках» поглиналися східним сусідом. Для такої ситуації потрібні були надійні союзники, а їх на той час уже не було; зрештою, від самого початку Кримське ханство було в дуже складній геополітичній ситуації, що, до речі, так сильно зближує долі кримських татар та українців — сусідні держави завжди намагалися використати нас як суб’єктів історії. І на жаль, на певному етапі еліти уже не змогли запропонувати альтернативи своїм народам.

Якщо я не помиляюся, свою книгу «Філософська думка Кримського ханства» ви присвятили «героям Українського степу». Якщо можна, докладніше про це.

— Книга писалася в складних умовах — може, це звучить трохи дивно й контроверсійно, але я відчув, що у мене як науковця (а не лише українського громадянина), просто на очах крадуть предмет дослідження — Крим і загалом східноукраїнський степ, а ці два регіони завжди були тісно пов’язані (Кримське ханство ж виходило далеко за межі півострова!). Я маю військовий білет, але мій час воювати ще не прийшов — я поки на культурному фронті. І не присвятити цієї книги тим, хто боронить одне із «сердець» України, я просто не міг.

Як впливав, а може, й впливає Крим на українську ідентичність?

— Вплив величезний. Свого часу саме південні степи внесли в Україну той тюркський елемент, з якого й сформувалася «велика Україна» (центральна й східна). Наприклад, найвідоміший український мислитель Григорій Сковорода мав кримськотатарське коріння (його мати мала дівоче прізвище Шангіреєва). Це явище добре описував знаний сходознавець Омелян Пріцак з Гарварду. Зараз ми бачимо, що після втрати Криму в нас нарешті вийшла в топи тема кримських татар, тобто навіть українська ідентичність мислиться дещо ширше, ніж раніше — не як суто кровна річ, а як громадянська. Хтось поставить цю думку під сумнів, але, змагаючись за Крим і Донбас, Україна стає своєрідною багатокультурною імперією (в позитивному значенні слова). Інакше будемо слабкими, а слабких не поважають у світі — їх використовують.

Ви розповідали, що рукописи філософів, які вийшли з Кримського ханства, зберігаються в бібліотеках багатьох країн — в Америці, Туреччині, арабських країнах. Знайдені вони навіть у Наманганській області Узбекистану. Чи збереглися подібні фоліанти в самій Україні, зокрема в Криму?

— Так, справді, передусім це Туреччина (куди мігрувало чи не найбільше кримських татар), а вже звідти рукописи потрапляли в інші країни. Як Російська імперія, так і СРСР чимало зробили для того, щоб кримські татари втратили своє духовне коріння. Рукописи Зинджирли-медресе, наприклад, вивозилися з Криму; лише після 1991 року дещо було повернуто, та й то лише те, що зберігалося у Львові (в Музеї історії релігій). Я мав нагоду працювати з цими фондами, там є чимало коментарів до тлумачень Корану, а ще — праці з віровчення, права, логіки, суфізму. Дещо можна знайти й у Національній бібліотеці ім. Вернадського. Але склалося так, що у нас представлені не стільки оригінальні праці кримських авторів, скільки інших ісламських учених, які лише переписувалися в Криму. Що, втім, також важливо для вивчення, бо кримськими читачами часто лишалися примітки на полях (так звані «хаваші») та інше.

Чи були ви в Криму після 2014 року? Як оцінюєте загальну ситуацію на півострові після його анексії, і як, на ваш погляд, можна припинити пресинг стосовно до мусульман у Криму, що чимдалі посилюється?

— Після окупації я до Криму не їздив. Але контакти з кримчанами підтримую, особливо в мусульманському середовищі. Бачу, що багато хто вже пасивно сприймає дійсність, люди просто звикають до нової реальності. Цей пресинг, якого зазнають мусульмани Криму, загалом типовий для всієї Росії — там підтримуються тільки «офіційні» муфтіяти, а незгідних таврують як «екстремістів». При цьому, на жаль, чимало й міжнародних мусульманських організацій, і лідерів ісламського світу закривають очі на ці речі, а деякі навіть розповідають, як багато зробила РФ для Ісламу (на фоні подій у Сирії це взагалі цинізм). Утім, це вже проблеми свободи думки й підходів до життя в самому ісламському світі, тут нічого не вдієш. Але говорити треба — і тиснути. За підтримки тих же країн Заходу, а ще й власними силами — я б створив на місці української влади науковий інститут для вивчення проблем Криму, зокрема й кримських татар, але не такий, щоб «розпиляти бюджет», а щоб видавав серйозну аналітичну інформацію для нашої влади й західних партнерів. Поки у нас цим займається лише Меджліс ну і ще декілька громадських активістів, інституцій та медіа. Але цього замало, потрібні більш гучні й аргументовані заяви.

Джерело: Укрінформ