Рустам Якименко: «Останнім поштовхом для мене стало гноблення кримських татар»

Рустам Якименко: «Останнім поштовхом для мене стало гноблення кримських татар»
Чимало мусульман є серед військових добровольчих загонів, підрозділів Збройних сил України, що зі зброєю в руках стоять на захисті незалежності нашої країни
23.04.2015
Оцініть статтю: 
(335 оцінки)
editor
Зображення користувача editor.

У час, коли перед Україною постали найсерьозніші виклики, коли всі верстви населення згуртувався, щоб захистити свою батьківщину, не залишилися осторонь й українські мусульмани. Вони брали участь на Майдані, а сьогодні активно займаються волонтерською справою, чимало мусульман є серед військових добровольчих загонів, підрозділів Збройних сил України, що зі зброєю в руках стоять на захисті незалежності нашої країни.

Ми підготували інтерв’ю з нашим братом Рустамом Якименком, патріотом України, який добровільно відбув на Схід України.
 
Ради тебе чути. Ти зараз де?

— Я у Волновасі на блокпосту в батальйоні добровольців.

Хлопці з цього батальйону знають один одного? Вони з Майдану?

— Так, майже всі познайомилися на Майдані. Ми батальйон міліції особливого призначення. Наше завдання — захист території від терористів, кримінальних елементів, банд. Зараз ми займаємося оглядом вантажів і намагаємося не допустити проходу російських диверсійних груп.

Ти тут єдиний мусульманин?

— Коли ми були у Чорнухиному Луганської області, з нами була ще одна жінка­-мусульманка Аміна. Зараз вона перейшла в батальйон Дніпро­1.

Опиши, що і як тебе сюди привело.

— Усе почалося з Майдану. Я, як свідомий громадянин цієї країни, вийшов проти тирана, який почав «душити» людей. Ми його скинули всі разом: і християни, і мусульмани, і євреї.

Потім почалася війна. Останнім поштовхом для мене стало те, що почали гнобити кримських татар. Я не міг дивитися на цей безлад і пішов на війну. Спочатку був підготовчий табір, в якому ми були близько місяця, потім нас відправили в Чорнухине. Через три тижні ми зачистили це село, після чого до нас приєднали роту 25 батальйону. Пізніше нас передислокували до Слов’янська. Після Слов’янська — у відпустку, з відпустки знову сюди. Тут набагато тихіше, ніж було в Слов’янську. До нас постріли не долітають, бо перед нами стоїть багато військових підрозділів і техніки.

Брате, як у тебе з виконанням релігійних обов’язків? Молитву вдається читати?

— Зараз я молитви поєдную. Коли був у Чорнухиному, то взагалі намагався швидше молитву читати, бо страшно було. Були думки й про те, що якщо не прочитаю наперед молитву, то потім ще й борг буде.

Як до тебе ставляться товариші по службі? Ти ж там єдиний мусульманин?

— Більшість звертає увагу на загальнолюдські цінності. Яка різниця, хто захищає свою країну: мусульмани, християни або іудеї. Головне — бути людиною. Буває, хлопці випивають. Я їм кажу, що вони роблять гріх, а так Всевишній всіх розсудить. Може, через те, що я адекватно до всіх ставлюся, до мене теж так ставляться.

Чи правда, що людина, яка пішла зі своєї доброї волі захищати країну, відрізняється від тієї, яку призвали через військкомат?

— Звичайно. Це разюча різниця.

Навколо тебе одні добровольці?

— Так, батальйон весь добровольчий.

Я думаю, що у вас по­-своєму братська атмосфера?

— Так. Там, де люди призвані, вони як підневільні, як раби. У нас може кожен написати рапорт в будь­який час і все, ти вже нічого нікому не винен.

Ви будете вважатися учасниками АТО?

— Дехто вже намагається цей статус отримати. Нас запевняють, що отримаємо і учасника бойових дій, і учасника АТО. В принципі, довідку, що я перебуваю у відрядженні в зоні АТО зробити просто. Нам треба було, щоб не платити за садок. Дружина пішла і зробила довідку.

 Які вікові рамки хлопців, які з тобою в батальйоні?

— Від 22 до 55 років.

А з яких регіонів України більшість?

— Мені здається, що зі Сходу України більше представлено людей, ніж з Центру і Заходу України разом узятих. Є хлопці з Донецька, з Луганська, з Луганської області. А так є і з Києва, і з Заходу.

Як щодо спорядження. Все вам дають?

— Хлопці спочатку допомогли, все купили. Потім в АТО волонтери привезли. Від держави ми нічого не отримуємо, окрім зарплати, пістолету і міліцейського посвідчення. Я знаю, що військових майже всім забезпечує держава. А нас — волонтери.

Брате Рустаме, ти до Майдану і АТО брав участь у націоналістичних рухах?

— Так. Але тут я як мусульманин, і як патріот своєї країни.

Вам доводиться перевіряти будь­-який транспорт?

— Так, звичайно. Перевіряємо і автобуси теж. В основному, їдуть бабусі за пенсіями. Вони проклинають Україну, але за пенсією їдуть. І на роботу сюди багато людей їздить теж.

Потік біженців вже зменшується?

— Так, їх майже вже немає. Всі, хто хотів, уже давно виїхав. Схоже, що у нас буде своє Придністров’я. Так званий «заморожений конфлікт». Він є і ще довго буде.

Брате, розкажи, яка різниця між цивільним та військовим життям? Велика різниця?

— Звичайно, різниця відчувається. Важко воювати, коли не знаєш, що вдома відбувається. Тут іноді одноманітність вбиває просто. З іншого боку, коли приїхав на цивілку у відпустку, майже тиждень на вулицю не виходив. Мені було важко бачити здорових чоловіків, які знаходяться не в зоні АТО. Якщо говорити про душевний стан, то особливої різниці немає. Я що тут, що в цивільному житті тихий і спокійний.

Ти можеш сказати, що віра дає перевагу? Що мусульманину легше, ніж немусульманину? Як щодо страху перед смертю?

— Страх смерті, звичайно, є. Що стосується інших аспектів, то я кажу так: як у книзі життя написано, так і буде. Якщо Всевишній визначить нам живими додому повернутися — повернемося. Що б ти не робив, на все воля Всевишнього.

Який у тебе графік? Є такий час, коли ти повинен стояти на посту, а коли в тебе вільний час?

— У мене, на відміну від всіх, кожен день наряд! У хлопців — день через день, день через два. Вони мають можливість відпочити. Через те, що Всевишній мені дав вміння поводитися з продуктами, я погодився стати кухарем. У мене в цьому величезна перевага, тому що я знаю, що я готую. Якщо, наприклад, свинина, то я її не їм. А так у мене завжди баранина, курятина і яловича тушонка.

Забезпечення йде у вас від держави?

— Ні, люди та волонтери привозять. Коли ми сюди їхали, ніхто не вмів готувати. Один раз я приготував поїсти, і мене попрохали стати кухарем. Ось я і погодився. А так ще їжджу на виїзди регулярно. Ставлю розтяжки, знімаю. Взагалі, у мене три спеціальності: сапер, штурмовий і кухар.

А в тебе був досвід військової служби раніше?

— Ні, не було. Мені вистачило війни на Кавказі, коли я там жив. Я абсолютно мирна людина, і в Іслам я прийшов, тому що це абсолютно добра, мирна релігія. І в той же час ця релігія дає можливість захищати себе, те, що я люблю. Шкодую, що я раніше не прийняв Іслам. Але на все воля Всевишнього. Значить, так було потрібно. А так я не люблю воювати, але довелося. Але тут немає конкретних боїв, тут йде війна з важкої артилерії, хто кого перестріляє з гармат і градів.

А доводилося потрапляти під обстріли?

— Так, коли був у Дебальцевому, весь час доводилось сидіти в окопі. Тут, в Чорнухиному, обстрілюють, але до нас не дістає. Всі мої рани — від кухонних ножів. Я,  коли їду на виїзд, завжди роблю дуа Всевишньому, щоб він нас захистив. Мені хлопці кажуть, що коли зі мною їдуть, то завжди все спокійно, ніяких негативних речей не трапляється. Коран завжди зі мною, він у мене в аптечці лежить. Прошу Аллаха, щоб послав ангелів і захистив нас усіх, не тільки мене. Я всього лише піщинка, а нас тут багато.

Так, через одне життя Аллах може захистити кілька життів теж. А коли у тебе відпустка? Близько вже?

— У січні 2 місяці буде, як я тут. Сказали, що на наступну ротацію поїду додому. Але все дуже швидко змінюється, може, ще щось зміниться. Звичайно, вже хочеться додому. За маленькими, за дружиною скучив. Десь на 2 тижні відпустять.

Брате, спасибі тобі велике! Прошу для тебе благословення Всевишнього і Його захисту! Салям алейкум!

Інтерв’ю провів Григорій Гришко

«Умма» №24

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.