«Ак'яр Джамі» - це мечеть у місті Севастополь, найпівденнішій точці Чорноморського узбережжя Криму. Там я і зустрілася з лідером севастопольської кримськотатарської умми, головою релігійної організації «Мюневвер», директором мечеті Енвером Ресульєвим.
- Як сталося, що в Севастополі, «місті російської слави», в якому 78% усіх віруючих складає православна громада, є така велика і красива мечеть?
- Річ у тому, що в 1900 році на початку XX століття в Севастополі активно відбувалося міське будівництво. Особливо влада заохочувала зведення культових установ. Відкрилися нові православні храми, лютеранська кірха. Представники мусульманського суспільства двічі клопотали перед міською управою про виділення ділянки землі для будівництва мечеті. Дозвіл на будівництво великої мечеті було отримано, і закладка храму відбулася у присутності градоначальника, представників адміністрацій громадських установ, мусульманського духовенства, офіцерів-мусульман севастопольського гарнізону 28 червня 1909 року. На будівництво було асигновано з вакуфного капіталу 14 тисяч рублів. Решту зібрали шляхом добровільних пожертвувань, які надходили до місцевої мусульманської громади.
Напис над порталом мечеті свідчить про те, що мечеть будувалася з 1909 по 1912 рр. в пам'ять про імператора Олександра III. Однак через складну економічну і політичну обстановку в країні будівництво мечеті затяглося ще на два роки.
Урочисте відкриття й освячення мечеті відбулося 20 квітня 1914 року. Перший намаз провів великий просвітитель Ісмаїл Гаспринський. Він же запросив сюди з Казані на посаду імама-хатиба мечеті Юсуфа Рахімова, котрий після закінчення медресе в Буїнську на кошти благодійного товариства був відправлений для подальшого навчання в Стамбул, де здобув богословську освіту.
У Стамбулі відбулося знайомство Юсуфа з Ісмаїлом Гаспринським, який закликав до оновлення ісламу, через освіту і єднання мусульманських народів зі збереженням своєї релігії, мови, літератури, традицій. Одночасно Рахімов став викладачем, а потім директором севастопольської татарської народної школи, де разом з кримськими татарами навчалися діти переселенців казанських татар.
- Судячи з зовнішнього вигляду, мечеть відрізнялася від того, що ми бачимо зараз.
- Справді, це була єдина мечеть у Криму, побудована в єгипетсько-мамлюкському стилі. Для нього характерні стрункі пропорції, багатство і пишнота декору. Фасад будівлі прикрашає ліплений орнамент, по обидва боки мечеті розташовані величні колони. Але головна відмінність від османської, тобто турецької архітектури, полягала в ажурному двобалконному мінареті, який поступово звужувався східцями догори.
Мечеть вдало функціонувала до 1938 року. Але після розстрілу Рахімова під час сталінських репресій мечеть була закрита, а Радянська влада зробила з неї кінотеатр. Пізніше Чорноморський флот розмістив у будівлі храму свій архів. Як не дивно, в роки Великої Вітчизняної війни, коли Севастополь був практично стертий з лиця землі, мечеть не була зруйнована, ні німці, ні наші її не чіпали, лише тільки один шалений снаряд влучив у купол храму. Мінарет же залишився неушкодженим. Видно, Всевишній оберігав його. За словами очевидців, після закінчення війни Сталін відвідав Севастополь, і, побачивши мінарет, що велично підноситься над руїнами, здивовано запитав у градоначальника: «А цей все стоїть?» Слова вождя послужили сигналом до дії. У 1948 році до мечеті підігнали два танки, накинули на мінарет сталевий канат і почали його ламати, зруйнувавши, таким чином, до основи. Всі написи на арабською мовою, що прикрашали мечеть по периметру будівлі також були знищені.
- Як же вам вдалося повернути будівлю мечеті мусульманській громаді?
- На початку 90-х років кримські татари почали повертатися на свою історичну батьківщину, до Криму. І тоді виникла проблема, де здійснювати намаз. Перший час ми читали намаз на сходинках біля входу в мечеть, прямо перед дверима. Потім почали домагатися повернення мечеті мусульманській громаді, писали в адміністрацію міста, керівництву Чорноморського флоту. Тоді мене обрали головою місцевої релігійної організації «Мюневвер». Домоглися того, що нам дозволили здійснювати намаз всередині мечеті. Тоді ми вирішили йти далі і одного разу 13 квітня 1994 року після намазу не пішли, як зазвичай додому, а влаштували сидячий страйк. Ми нічого не робили, а просто відкрили Коран і читали його, не встаючи зі своїх місць, до самого пізнього вечора. Директор архіву флоту затурбувався і почав погрожувати, що викличе загін матросів, щоб насильно витурити нас звідти. Ми не зрушили. Вранці наступного дня по місту поповзли чутки, що татари страйкують, і до нас почали приєднуватися інші. Замість восьми осіб стало 80. Третьої доби двір мечеті не вміщав усіх бажаючих долучитися до страйку. На четверту добу адмірал Чорноморського флоту Балтін надіслав свого помічника Марченка для ведення переговорів. Ми закрилися в кабінеті директора і просиділи там три години. У результаті переговорів військові погодилися з вимогами мусульманської делегації і попросили місяць терміну, щоб вивезти архів в інше місце і передати будівлю мечеті віруючим. Рівно через місяць при великому скупченні народу був підписаний акт прийому-передачі будівлі мечеті мусульманській громаді «Мюневвер». Так нам вдалося повернути храм, офіційно визнаний зараз історичним пам'ятником архітектури, зведений майже сто років тому для мусульман міста Севастополя.
- Енвер Ібрагімавіч, коли було зведено новий мінарет мечеті?
- Весь 1995 рік пройшов у пошуку спонсорів, які б допомогли нам відновити храм. У той час на Україні було дуже важке економічне становище. Інфляція, девальвація і так далі. Замість рублів спочатку купони, потім купоно-карбованці. Ми всі відразу стали «мільйонерами». Найменша грошова одиниця була 1 тисяча карбованців. На ремонт і будівництво потрібні були гроші і чималі. Тоді доля звела мене з бізнесменом-турком Мухіддін-беєм, який допоміг нам організувати спонсорську допомогу з Туреччини. Все, що ви бачите зараз: кахельна плитка, яка прикрашає молитовний зал мечеті, люстри, підлогове покриття - все прийшло до нас із Туреччини у вигляді гуманітарної допомоги.
 |
| Енвер Ресульєв |
Наприкінці 90-х я зробив хадж, мені пощастило побувати в Священній Мецці. Але і там я намагався знайти кошти на будівництво мінарету. Навіть зустрівся з самим муфтієм Саудівської Аравії і висловив йому своє прохання, але, мабуть, не зрозуміли (розмова велася через подвійний переклад: з російської мови на англійську, і з англійської на арабську). Відповіді я так і не дочекався.
З поверненням на батьківщину мені знову довелося звернутися до своїх турецьких друзів. Я вирушив до Стамбула, де після мого виступу перед імамами міста, було прийнято рішення про будівництво мінарету в місті Севастополь. Із Стамбула прибули майстри і за 45 днів спорудили мінарет, про який ми так довго мріяли.
- Скажіть, а от труднощі в будівництві мечетей в Криму якось пов'язані з поверненням на історичну батьківщину нащадків татар, депортованих у роки війни?
- Це ланки одного ланцюга. Крім своїх прямих обов'язків директора мечеті, я ще займаюся розселенням депортованих. Так мені вдалося провести через депутатську сесію питання про передачу кримським татарам 14 га землі в Балаклавському районі. Кожній родині було виділено ділянку землі розміром 8 соток, де вони почали самотужки зводити будинки.
Насправді існує закон про надання порожніх земель кримським татарам, але місцева влада не поспішає його виконувати. Адже легше продати, ніж віддати. Зрозуміло, це викликає невдоволення людей, і починається самозахоплення земель. Хоча, повірте, кримськотатарська умма історично вирізнялася своєю віротерпимістю і лояльним ставленням до влади. Однак сьогодні нам не завжди вдається знайти спільну мову з представниками інших конфесій. Не всі хочуть визнати той факт, що на Кримській землі споконвіку жили татари зі своєю релігією і культурою.
- Зайшовши до мечеті, я помітила, що у вас серед парафіян дуже багато молодих людей і зовсім немає жінок-мусульманок.
- Так, жінки у нас майже не ходять до мечеті. Думаю, це можна пояснити традицією, що мечеть повинні відвідувати чоловіки, а жінки залишаються вдома. Хоча місце для здійснення намазу у нас в мечеті відведено і для жінок теж.
- Як у вас справи з релігійною освітою?
- Для молодих мусульман у нас при мечеті працює медресе. Я давно мріяв відкрити для наших хлопців духовну школу. Справа в тому, що наше старше покоління, носії мови кримських татар, національних звичаїв, релігійних традицій, йдуть, а разом з ними зникає і наша культура. Необхідно все це зберегти і передати наступним поколінням.
Всього у нас навчається 20 шакірдів. Зараз вони під час канікул всі роз'їхалися по домівках, а ми при мечеті відкрили дитячий табір для молодших школярів. Туреччина надсилає нам вчителів для медресе, але ми зацікавлені у вихованні своїх кваліфікованих викладачів релігійних дисциплін і священнослужителів. Молоді люди, які приїжджають до нас навчатися, наприклад, з Бахчисарая знайомі з національними звичаями татарських сімей, з релігійними традиціями і їм легше знайти спільну мову з місцевим населенням. Навіть якщо релігійні обряди у кримських татар і турків багато в чому схожі, зустрічаються і відмінності, характерні тільки для місцевих мусульман. Ми пишаємося тим, що імам-хатиб нашої мечеті «Ак'яр Джамі» - випускник нашого медресе. Також він пройшов навчання в Туреччині. Зараз сам тут викладає арабську мову, читання Корану і дітям, і дорослим.
- Чому ваша мечеть називається «Ак'яр Джамі»?
- Справа в тому, що Севастополь заснований на місці кримськотатарського поселення Ак'яр. Після Кримської війни між Росією і Туреччиною в 1783 році імператрицею Катериною II був виданий указ «Влаштувати фортецю Севастополь». Щоб зберегти пам'ять про початкову назву міста, ми назвали мечеть Ак'яр. Слово «джамі», як ви розумієте, означає «красивий».
Розмову вела Фатіма ГАЛІМЬЯНОВА
За матеріалами релігійно-просвітницької газети «Послання»
Посилання на тему:
В Севастополі вшанували пам'ять Юсуфа Рахімова - засновника севастопольської мечеті
