Агатангел Кримський. Зв’язки з Азербайджаном

Агатангел Кримський. Зв’язки з Азербайджаном
Агатангел Кримський
06.09.2016
Оцініть статтю: 
(322 оцінки)
Власкор
Зображення користувача Власкор.

Азербайджан  у колі наукових інтересів сходознавця

Агатангел Кримський  геніальний філолог, патріарх українського сходознавства, автор понад 1000 наукових праць (сходознавчих і з україністики), багато з яких досі, на жаль, не надруковані. Пересічний читач найкраще знає його переклади з перської та арабської мов і, можливо, чув про декілька монографій з орієнталістики.

Насправді науковий сходознавчий доробок А. Кримського, який можна порівняти з величезною галактикою (такий самий великий і малодосліджений), складається з чотирьох великих груп  тюркології, іраністики, арабістики, історії Ісламу. Академік Ю. Крачковський зазначає: «Взагалі для популяризації науки він (А. Кримський  С. В.) зробив більше, аніж усі попередні й сучасні йому покоління арабістів: можна без перебільшення сказати, що основні наукові відомості про арабський світ, котрі мали у своєму розпорядженні нефахівці до революції, зобов’язані своїм походженням його працям». А. Кримського також можна вважати і засновником українського азербайджанознавства, адже Азербайджан постійно був у колі його наукових інтересів. Про це пише завідувач кафедри тюркології КНУ ім. Т. Шевченка Григорій Халімоненко у своїй статті «Кавказька Албанія (не слід плутати з балканською Албанією) (Північний Азербайджан) у дослідженнях Агатангела Кримського: історико-географічний і етнографічний аспект». У цій розвідці Г. Халімоненко стверджує: «До проблеми Кавказької Албанії А. Кримський звертався неодноразово. У 1934 р. А. Кримський опублікував велике дослідження «Сторінки з історії Північного або Кавказького Азербайджану (Класичної Албанії). Кабала. Шекі». Крім того, перу А. Кримського належать статті, що стосуються історії та культури Азербайджану, які друкувалися в енциклопедичних словниках Брокгауза і Ефрона і Гранат (А. Кримський був завідувачем сходознавчого відділу цих енциклопедій). Це статті про хозарів, Ширванське ханство, знаменитих поетів  Нізамі, Хагані, Фізулі та інших.

У свою чергу, співробітниця Інституту історії НАН Азербайджану Парвана Балагадірова також досить ретельно дослідила згадану вже історичну статтю А. Кримського «Сторінки з історії Північного або Кавказького Азербайджану» (Класичної Албанії), присвячену стародавньому місту Кабала і Шекі. За результатами аналізу цих праць, П. Балагадірова зазначає: «Досліджуючи роботи А. Ю. Кримського і підсумувавши вищесказане, робимо висновок, що одним із важливих міст Албанії була Кабала», що виникла «до IV ст.  на поч. III ст. до н.е.». Хоча «столиця Азербайджанської Албанії з політичних і, ймовірно, стратегічних міркувань з другої половини V ст. н. е. була перенесана на правий берег річки Кури, в Барду», Кабала «продовжувала залишатися одним із значних політичних, адміністративних, релігійних, ремісничих, торговельних, культурних центрів країни».

Крім дослідження історичних фактів, А. Кримський у своїх працях значне місце приділяє також літературі і культурі Азербайджану.

У 1910 р. А. Кримський друкує працю «Історія Туреччини та її літератури від розквіту до початку занепаду», у якій окремий невеликий розділ присвячено азербайджанській літературі. У дуже стислій формі А. Кримський подає найважливіші факти азербайджанського літературного процесу, зазначаючи, що «азербайджанська література розвивалася окремо від османської, а тому її історія повинна розглядатися окремо».

У 1925 р. у Києві побачила світ його надзвичайно цікава праця «Перський театр, звідки він узявся і як розвивався», присвячена становленню драматичного мистецтва у Персії. Велику увагу у цій розвідці автор приділив й Азербайджану, подавши історію його театру, починаючи від лялькового (ХІІ ст.) і до театру нового європейського типу, засновником якого є М. Ф. Ахундов. Крім того, А. Кримський описав і релігійні мохаремські містерії (те’зіє), які, походячи з вуличних дійств, поступово набували виразного театрального характеру (розпочалися їх постановки на сцені професійними акторами за певним сценарієм). Про азербайджанське театральне мистецтво А. Кримський пише: «головна суть бакинського театрального дійства  це, будь-що-будь, виразна обрядовість».

Початок лялькового театру в Азербайджані він відносить до ранніх років ХІІ ст. (в Україні такий театр (вертеп) з’явився лише у ХVІІ ст.  С. В.): «Про XII ст. свідчать нам окремі уступи з дидактичних поем шейха Нізамі (1141  1203). Приміром, у своїй поемі Мехзен аль-асрар, скомпонованій у 1178  1179 рр., Нізамі порівнює людей і все світське з ляльками, що їх, ховаючися поза завісою, рухає актор-лялькар».

Однак, найцікавішим, на нашу думку, є дослідження про новий (європейський) азербайджанський театр, у центрі якого  Мірза Фаталі Ахундов (1812  1878). Його комедії, як рефлектор віддзеркалюють життя закавказьких татар 30-40-х років ХІХ ст. «Маючи безперечний літературний хист та близько знаючи свій народ, Ахундов напрочуд правильно й талановито описує геть усі сторони його побуту. А вже ж і мова в комедіях Ахундова  то жваве, ядерне й добре оброблене азербайджанське наріччя. Через отую жвавість і простоту мови, через різнобічність і життєвість свого змісту п’єси Ахундова поробилися власністю геть усієї грамотної публіки; всі їх читають з великим зацікавленням, і кожна з них багацько разів виставлялася аматорами на сцені трохи чи не по всіх містах російської Закавказчини, ба й Персії». А. Кримський стверджує, що азербайджанський театр мав вплив на культуру тодішньої Персії: «чимало передових ідей, якими жила тоді ціла Європа, спершу промкнулися в духовне життя азербайджанської інтелігенції, а вже потім, трансформувавшись у шати мусульманської психіки, передалися далі на Схід через посередництво комедій Ахундова. Написані його твори живою азербайджанською мовою, пізніше були перекладені перською мовою і вже з неї на різні європейські мови для театральних постановок.

Перераховуючи наукові праці А. Кримського, присвячені Азербайджану, неможливо оминути і монографію під назвою «Нізамі і його сучасники». Це остання велика праця А. Кримського, яку він встиг закінчити перед арештом і засланням. Написана вона на замовлення колег з Азербайджанської академії наук. Книгу він повинен був встигнути підготувати до 800-літнього ювілею великого поета, який планували широко відзначати у 1941 р.

У цій монографії А. Кримський підтримує версію про азербайджанське походження Нізамі, однак пропонує вважати його перським і азербайджанським поетом (для українців аналогією Нізамі може бути М. Гоголь  за походженням українець і класик російської літератури).

Роботу над книгою А. Кримський розпочав у вересні 1939 р., на той час він вже був практично незрячий і не мав доступу до своєї бібліотеки. Терміни на написання книги були дуже стислі (наближався ювілей Нізамі) і тому доводилося працювати дуже інтенсивно. Замовники постійно приспішували вченого. У газеті «Радянська Україна» 14 січня 1941 р. було надруковано телеграму такого змісту: «юбилей Низами приближается, ваша работа слишком задерживается. Убедительно прошу срочно выслать работу». Монографія була завершена і вислана замовникам вчасно. Однак після того, як 20 липня 1941 р. академік А. Кримський був заарештований, а згодом закатований у радянській тюрмі, про друк його праці не могло бути й мови. Ім’я А. Кримського заборонено було навіть згадувати аж до часу його реабілітації на початку 60-х років ХХ ст. Тому монографія «Нізамі і його сучасники» пролежала у рукописі до кінця 70-х років. І лише у 1981 р. у Баку мовою оригіналу (російською) Інститут літератури Азербайджанської АН видав останню працю А. Кримського. Автором розлогої передмови і коментарів до тексту є Газанфар Алієв. Про монографію «Нізамі і його сучасники» він написав таке: «Значення пропонованого читачеві дослідження А. Ю. Кримського якраз і полягає в тому, що в ньому міститься глибока, заснована винятково на першоджерелах історія певної культурно-літературной спільності, в тому числі і азербайджанської літератури, яка живила творче натхнення Нізамі. За широтою охоплення джерел і критичної загостреності огляд наукової літератури про Нізамі досі залишається неперевершеним». Також Г. Алієв називає цю працю «видатною літературною пам’яткою і без сумніву однією з найкращих у світовій орієнталістиці праць про великого поета». Слід зазначити, що «Нізамі і його сучасники» була надрукована без найголовнішої своєї частини  глави про життя і творчість Нізамі. Достеменно відомо, що А. Кримський написав цей розділ (його частини вдалося віднайти у його архіві), однак з невідомих причин до друку його не додпли (можливо, він не відповідав ідеологічним засадам радянської влади). Літературознавець Соломія Павличко висловлює припущення, що монографія «Нізамі і його сучасники»  це лише перша частина до значно більшого дослідження про азербайджанську літературу і Нізамі.

Особисті подорожі до Баку

Свої дослідження Азербайджану А. Кримський готував не лише на теоретичних засадах  він особисто декілька разів відвідував Баку. Про це довідуємося з його листування і зі свідчень близьких йому людей. Взагалі життя А. Кримського умовно можна поділити на два етапи:

1) 18711918 рр.  навчання, подорожі, професорська кафедра у Лазаревському інституті східних мов і Московському університеті, блискуча кар’єра вченого,

2) 19181942 рр.  повернення у Київ, організація Української академії наук, переслідування влади, арешт, смерть.

Зв’язки А. Кримського з Баку належать саме до другого періоду життя академіка. З щоденника друга і колеги сходознавця  Сергія Єфремова  довідуємося про його поїздку до Баку у лютому-березні 1926 р. на тюркологічний конгрес. Під час перебування в Азербайджані А. Кримський продовжував провадити науково-дослідницьку діяльність. Названий син письменника Микола Левченко, який супроводжував його у цій поїздці, згадував: «В лютому цього 1926 року я, бувши в Баку, розпитувавсь у бакинських старожилів, чи святкують вони й тепер мохарремське Ашура так само фанатично, як і колись (згадаймо, приміром, ефектний опис в Le Caucase А. Дюма 1858 р.; див. «Перський театр», ст. 3536). На це мені одказали, що тепер таких процесій одбувати в Баку не можна. Сторож старого шірваншахського палацу повів мене до одного мечету в тім палаці і, з жалем, показав зачинений там техт и реван. «Було колись, я сам його носив на процесіях», сумно казав мені він, «а тепер цього вже не можна». Завважити треба, що боротьба проти мохарремських процесій провадилася в Баку і через кінематограф. Зрозуміло, що молодий М. Левченко навряд чи сам займався розпитуванням місцевих мешканців, швидше за все, говорив він з ними удвох з академіком А. Кримським.

У розвідці М. Левченка також є і цікава розповідь про азербайджанське кіно у Києві: « сценки Шахсей-Вахсей попадають ще й тепер у модну белетристику радянських часів. Та вони дістаються і до радянського кінематографа. Попереду це сталося в Азербейджані, в Баку, а в початку 1926 р. ми й в усіх кіно-театрах нашого Київа читали таке оповіщення: Во ім’я Бога (Шахсей-Ваксей). Найперша фільма Азербейджану на екрані в Київі. Беруть участь найкращі сили Азербейджану. А з 27 квітня 1926 р. ми читаємо й по московських газетах оповістку: С 27 апреля в кіно-театрах Горн, Уран, Уніон, Карнавал. Первая грандиозная восточная картина. Во имя Бога (Шахсей-вахсей). Производство Аз-гос-кино. (Диви московську Правду, орган Центрального исполн. комитета и Московского комитета В. К. П. (больш.), 1926, 27/1V,  96 (3325), ст. 6). Нема сумнівів, що ця фільма обійшла й усі инші міста СРСР, геть до найглухіших закутків».

В архіві А. Кримського зберігається телеграма з Азербайджану  це запрошення його на Всесоюзний тюркологічний з’їзд, який відбувся у Баку 25 лютого-5 березня 1926 р. Це перший тюркологічний з’їзд в СРСР, на якому було ухвалено рішення про латинізацію  перехід зі старого арабського алфавіту на латиницю. Слід зазначити, що А. Кримський не підтримав цього рішення, серед його аргументів  проблема передання фонетичних і правописних особливостей азербайджанської мови латинськими літерами. У дужках зазначимо, що збереглася унікальна кінохроніка цього з’їзду, кадри з якої можна переглянути за посиланням.

З інших свідчень М. Левченка довідуємося, що у 20-х роках ХХ ст. у зв’язку з політикою репресій та українофобії радянської влади А. Кримський, який обіймав посаду неодмінного секретаря Всеукраїнської академії наук (а насправді фактично впродовж десяти років керував Академією наук) декілька разів поривався покинути Київ і переїхати у Баку, де міг отримати кафедру тюркології: «Бували моменти, коли якісь нові ворожі проти нього чутки впливали на нього так, що він ладен був покинути Київ, або навіть і Україну Він ладен був згодитися на ті пропозиції, які не раз робили йому з Москви або Баку, й переїхати туди для роботи».

Однак А. Кримський залишився в Україні, яку він любив понад усе, і-де пройшли найкращі і найтяжчі моменти його життєвого шляху.

Соломія Вівчар спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.