«Хартія мусульман України — крок до єдності ісламських спільнот держави?» — під таким заголовком 22 листопада 2016 року на сайті
У матеріалі йдеться про ефективні спроби мусульманських громад нашої країни віднайти спільні відповіді на виклики, що постали сьогодні перед усім суспільством загалом і перед конгрегаціями послідовників Ісламу. Зокрема, Михайло Якубович розмірковує про перспективи та значення «Хартії мусульман України», обговорюваної представниками мусульманських громад України (урочисте підписання документу має відбутися 5 грудня цього року в Києві).
Наводимо статтю цілком.
Ще років п’ять тому українські дослідники наголошували, що загалом мусульманська громада України вже пройшла фазу «інституційного оформлення». Сформувалися відповідні духовні управління та інші організації (зареєстровані як релігійні чи громадські), загалом було забезпечено потребу мечетей та молитовних будинків, функціонували медресе, зокрема й такі унікальні навчальні заклади, як Школа хафізів у Сімферополі.
Події 2013–2014 років, особливо окупація Криму, докорінно змінили ситуацію. Передусім тому, що велика частина українських мусульман, а саме кримських татар, опинилися в іншій правовій та політичній реальності. Значною мірою ці події змусили українських мусульман сформулювати чіткішу відповідь на питання про те, яке місце вони посідають у сучасній Україні, як реагувати на події Революції гідності, окупацію Криму, АТО на Сході України тощо.
Не секрет, що мусульманські громади України не мають єдиного центру, а стосунки між ними в окремих випадках тяжіли до напруженості. Окремі релігійні громади мають визначене ставлення до суспільних і політичних проблем, закликаючи до активної участі в житті світської держави, інші утримуються від розмов на ці теми, а деякі взагалі пропонують альтернативні шляхи. Через зростання кількості новонавернених мусульман серед українців і повільної «українізації» Ісламу (як у мовному, так і громадянському плані), дедалі частіше виникає й питання про співвідношення національного та релігійного в Ісламі, а саме пошук шляхів, що зблизять різні етнорелігійні мусульманські громади.
Однією з перших і, сподіваємося, ефективних спроб пошуку таких спільних відповідей стала «Хартія мусульман України». Нині, як відомо, Хартія обговорюють представники різних мусульманських громад України, а врочисте підписання заплановано на 5 грудня цього року в Києві.
Документ, що його копію надіслано й до Центру ісламознавчих досліджень Національного університету «Острозька академія», містить відповідну преамбулу та кілька розділів. Відзначено, що «в час кризових випробувань як для країни загалом, так і для мусульман, виникає питання про узгоджену ісламську позицію щодо суспільних, політичних, економічних, культурних і власне релігійних процесів, які відбуваються в українській державі та за її межами». Ці позиції, відповідно, викладено в розділах «Розуміння Ісламу мусульманами України», де проголошено відданість Корану та Сунні, «Іслам в історії України», де відзначено історичну традицію розвитку Ісламу в Україні ще від часів Золотої Орди, а також «Іслам і сучасне українське суспільство», де заявлено про ставлення українських мусульман до українського законодавства, національних відмінностей, захисту мовних прав, сім’ї та шлюбу, правового статусу релігійних свят, підтримки територіальної цілісності держави, солідарності з одновірцями в інших країнах та інших запитів, важливих для мусульманських громад.
Загалом означені в «Хартії мусульман України» позиції доводять, що представники мусульманських громад обрали лінію ісламського соціального активізму, тобто активної участі мусульман у житті країни. Показове, наприклад, наступне твердження: «Мусульманам України як активним громадянам дозволено брати участь у політичному житті країни, бо громадянство передбачає політичну активність із погляду участі як у голосуванні, так і в політичних інститутах країни». Як відомо, вже кілька мусульманських організацій (як централізованих, так і незалежних) виявили бажання поставити підпис під документом, тож у випадку ухвалення «Хартії мусульман України» в теперішньому вигляді це буде значний крок уперед на шляху до активного ісламського представництва на різних рівнях українського суспільного життя.
Утім, виникає питання, як цей документ сприйме мусульманська громадськість і представники інших релігій. Певною мірою його можна порівняти з соціальними доктринами християнських церков (прийнятих так само й в Україні), але природа «Хартії мусульман України» в цьому випадку дещо інша. Передусім через те, що, виходячи з ісламського права, «Хартію мусульман України» варто розглядати як фатву, тобто
Аналогічні документи ухвалювала свого часу і європейська мусульманська громада, зокрема «Хартію мусульман Європи» (2008); окремі декларації та колективні документи мають визнаний міжнародний статус, наприклад, «Каїрська декларація прав людини в Ісламі» (1990). Варто згадати й традицію колективних документів, що ухвалювали українські мусульмани, наприклад, рішення Мусульманського виконкому 1917 року, що він скликав І Курултай кримськотатарського народу. Якщо заглибитись у давнішу історію, можна згадати й про колективні документи волинських татар, зокрема колективну петицію острозьких татар на чолі з муллою Ромоданом Мілкомановичем до польського короля Міхала 1669 року, наслідком чого в тому ж році став «Привілей волинським татарам». У такому аспекті «Хартію мусульман України» можна розуміти не лише як фатву, що стосується виключно до мусульман, але як декларацію позиції мусульман перед владою світської держави та послідовниками інших релігій.
«Хартія мусульман України», попри принципову декларативність, виглядає як досить змістовний документ, показуючи, які тісні стосунки між мусульманськими громадами та українським суспільством узагалі. Можна стверджувати, що «Хартія мусульман України» є значний крок уперед не лише для Ісламу в Україні, а й для Ісламу в країнах Європи. Тут ісламська громада України може бути навіть прикладом для організацій європейських мусульман. Дотепер відкрите питання про те, скільки саме мусульманських організацій в Україні (між ними існують відмінності на рівні як віровчення, так і практики) підпише цей документ, але, вважаючи на попередні відомості про домовленості, він має дуже гарну перспективу.
Джерело: РІСУ
