Ідея поміркованості в працях українського ісламського мислителя Мухаммада аль-Аккірмані

Ідея поміркованості в працях українського ісламського мислителя Мухаммада аль-Аккірмані
Ідея поміркованості в працях українського ісламського мислителя Мухаммада аль-Аккірмані
Аккерма́нська фортеця

Сучасні релігійні авторитети Ісламу тривалий час дискутують про ставлення релігії до проблем сучасності. Зважаючи на той факт, що чимало мусульманських суспільств страждають від насилля, якому приписують саме «ісламську» мотивацію, досить багато авторів акцентують увагу на «поміркованості» Ісламу як певному ключі до вирішення не лише проблем мусульманських, а й немусульманських суспільств. Пропонується навіть спеціальний термін («аль-васатийя»), який можна перекласти українською як «поміркованість». І хоча саме формулювання цієї концепції в такому значенні порівняно нове, відповідні принципи, на думку прихильників ідеї поміркованості, були закладені вже в Корані. Часто цитується, зокрема, такий айат: «Так Ми спрямували вашу громаду на середній шлях, щоб ви були свідками для людей, а Посланець щоб був свідком для вас» (Коран, 2:143). Вислів «умматан васатан» (букв. «середньою громадою») більшість середньовічних тлумачів Корану розуміє як «справедливою», а ось уже деякі коментатори ХХ ст., зокрема Мухаммад ат-Тагір ібн Ашур (1879  1973), пишуть про таке можливе розуміння вказаного айату: «це середній шлях між крайнощами, тобто применшенням і перебільшенням, який випливає з того, що вся ісламська громада не може потрапити в помилку в словах, діях і переконаннях». Відображення такого розуміння знайшло висвітлення у працях відомого сучасного ісламського богослова Юсуфа аль-Карадауві й низки інших учених. Ще в 2003 році в Мецці відбувся міжнародний симпозіум під назвою «Значення Священного Корану для утвердження поміркованості й уникнення крайнощів», за підсумками якого була опублікована збірка наукових праць. Сьогодні до цієї ідеї звертається чимало ісламських авторів як із консервативного, так і ліберального табору.

У попередні століття Ісламу ідея поміркованості також була представлена в працях мусульманських авторів. Аль-Фарабі (871  950) й Абу Алі Міскавайг (932  1031) пропонували бачення ісламської етики як «золотої середини» між крайнощами, що збігалося зі ще античними уявленнями про доброчесність; ібн Таймійя (1263  1328) розглядав ісламське право як «поміркований закон», адже ісламський шаріат поєднав у собі «юдейську справедливість» і «християнську милість».

Протягом багатьох років мусульманська богословська думка формулювала в термінах «поміркованості» й питання співвідношення індивідуальної волі людини та божественної волі Творця. Обиралася зазвичай концепція «середнього шляху» між ідеєю абсолютного передвизначення джабаритів та абсолютною свободою вчинків у кадаритів, історично перших напрямів мусульманської філософської думки. Цікаво, що уже в пізній період, зокрема у XVIII ст., до цієї проблеми долучилися й автори, які походили з України, а саме відомий учений Мухаммад бін Мустафа аль-Аккірмані (бл. 1690  1761). Народившись у Білгороді-Дністровському (нині Одеська обл.), Мухаммад аль-Аккірмані був викладачем у Стамбулі, суддєю в Ізмірі, Каїрі, а наприкінці життя навіть обійняв посаду судді в Мецці. За своє життя Мухаммад аль-Аккірмані написав десятки праць, серед яких найвідоміші  «Тлумачення сорока хадісів» (арабською, опублікована в Стамбулі в 1905 році), а також «Послання про індивідуальну волю» (збережено майже сто рукописних копій у різних бібліотеках світу). Обидві праці стосувалися чіткого формулювання відповіді на класичну теологічну проблему, яку можна коротко описати так:

Оскільки Бог є єдиним справжнім Творцем усього, то, як стверджує сунітська доктрина, саме Бог творить людські вчинки. Але якщо вчинки створені Богом, то яким чином людина може за них відповідати? Пошук «середнього шляху» між крайнощами в цьому питанні призвів до формулювання класичної доктрини «касб» («набуття»), яку сформулював Абу ль-Хасан аль-Аш’арі (873  936)  Бог творить вчинок, а людина його «набуває». Схожих думок дотримувався й Абу Мансур аль-Матуріді (870  944), хоча й вважав, що «касб» також твориться Богом. Але як тоді бути з намірами людини, розглядати їх також як «створені Богом» чи якось інакше, адже саме завдяки ним виникає поняття відповідальності? Тим більше, що відомий достовірний хадіс Пророка говорить: «вчинки оцінюються згідно з намірами» (аль-Бухарі, Муслім).

Мухаммад аль-Аккірмані намагався відповісти на це запитання, аналізуючи саму структуру людського наміру. У своїй праці «Послання про індивідуальну волю» він підтверджує сунітську доктрину створеності як учинків, так і людської «можливості» робити їх. Проте саме людина за своєю «індивідуальною волею» (букв. «частковою») перетворює потенцію в акт, тобто можливість діяти у саму дію. При цьому «індивідуальна воля» належить не до створених Богом речей, а до «станів», внаслідок чого відповідальність за неї несе сама людина. Ця воля ґрунтується на ідеї свободи вибору, а можливим цей вибір стає за умови чотирьох складових. По-перше, «уявлення», тобто образу майбутньої дії  цей образ створюється Богом; по-друге, «бажання», яке також, за переконанням Мухаммада аль-Аккірмані, створюється Богом. І ось тут уже власне й з’являється місце для власного вибору людини, тобто індивідуальної волі. Якщо розум людини ухвалює рішення на користь виконання певної дії, то далі настає четверта умова  «рух органів тіла», тобто вчинок як такий, створений Богом. Загалом ця позиція відповідає напряму, який був заданий видатними матуридитськими богословами минулого, зокрема Абу с-Сана аль-Ляміші (пом. 1144). У своїй праці «Вступ до принципів однобожжя» цей автор писав: «Наділена розумом людина, якщо поміркує сама про себе, то з логічною необхідністю зрозуміє, що саме вона обирає те, що робить, без примусу та насилля, оскільки вона через власний розум пізнає те, що має безпосередньо спроможність робити це чи не робити».

Отже, Мухаммад аль-Аккірмані спромігся доволі аргументовано пояснити «серединну позицію» між двома крайнощами  ідеєю того, що людська воля також створена Богом (і тому людина приречена на певні вчинки), а також поглядом на людські вчинки як створені самою людиною (що обмежує всемогутність Творця). Оскільки індивідуальна воля належить до станів, а не до речей, а знання Богом того, що обере раб Божий, не означає самого примусу до дії, людина цілком вільна у своєму виборі й відповідальна за свої вчинки. Це позиція була розвинута в руслі класичного матуридизму й ашаризму, але приймалася й за межами традиційного османського Ісламу, наприклад, в подібному руслі ідею свободи волі витлумачував мединський хадісознавець Мухаммад Хайат ас-Сінді (пом. 1750 р.), автор «Мединського провозвіщення про свободу волі».

Чим важливі ці вчення сьогодні? Як відзначає ціла низка сучасних ісламознавців (Дж. Пессано, Ф. Брукмайр, М. Саріянніс та ін.), індивідуалізація проблеми свободи волі й чітке позиціонування розуму як єдиного відповідального знаряддя свободи вибору сприяло раціоналізації суспільного й економічного життя. Певною мірою ця ідея, яка була сформульована саме в руслі ісламської поміркованості (як серединним між неприйнятними крайнощами), сприяла новітнім реформам на теренах постосманського світу, які відбувалися вже у ХІХ столітті. Доробок вихідця з українських земель Мухаммада аль-Аккірмані ще раз засвідчує, що для ісламської інтелектуальної традиції регіону була характерна ідея уникнення крайнощів, яка знаходила своє відбиття, зокрема, на рівні складних богословських дискусій.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.