Найкращий кримський подарунок Україні

Найкращий кримський подарунок Україні
Ім’я і величезний доробок цього геніального вченого і письменника все ще залишаються не лише недостатньо вивченими науковцями, але на жаль, майже невідомими для широкого загалу українців. Тому напередодні дня його народження дозволимо собі представити увазі шановних читачів декілька цікавих фактів, що стосуються біографії і діяльності цього великого українця
Найкращий кримський подарунок Україні
Найкращий кримський подарунок Україні
Найкращий кримський подарунок Україні
16.01.2017
Оцініть статтю: 
(401 оцінка)
Соломія Вівчар
Зображення користувача Соломія Вівчар.

Назвою цієї статті є цитата українського академіка Омеляна Пріцака про його наставника і наукового керівника  Агатангела Кримського.

Ім’я і величезний доробок цього геніального вченого і письменника все ще залишаються не лише недостатньо вивченими науковцями, але на жаль, майже невідомими для широкого загалу українців. Тому напередодні дня його народження дозволимо собі представити увазі шановних читачів декілька цікавих фактів, що стосуються біографії і діяльності цього великого українця.

Агатангел Юхимович Кримський народився 15 січня 1871 р. у містечку Новоград-Волинський. По батьківській лінії він був кримськотатарського походження, про що сам згадував у листах до свого друга Бориса Грінченка: «До речі, питаєтеся, яким робом з мене татарин. Наскільки мені вияснилося, перший наш прадід, виходець із ханства, мав охреститися більше-менче 1698 року у Мстиславі в Могилівщині. Це я так виводжу з запису на старовиннім молитовнику. В сентябрі сестра моя в других перешле мені наші арабські документи (її батько був найстарший, і через те папери позоставалися в нього),  тоді все знатиму точно» (Опубліковано. Кримський А. Ю. Твори.  Т. V, кн. 1.  С. 359361). Інші дослідники навіть говорять про його походження із старовинного бахчисарайського роду, де один з предків Кримського начебто навіть був муллою.

Його ім’я «Агатангел» у перекладі з грецької означає «Добрий ангел» або «Ангел, що несе добру звістку».

Вищу освіту здобув у Москві, де спочатку навчався у Лазаревському інституті східних мов, а потім на філологічному факультеті Московського університету. У 18961898 рр. мешкав у Бейруті, де вдосконалював своє знання арабської мови і займався науковою роботою, а після повернення до Москви став професором спочатку кафедри арабської філології, а з 1900  і надзвичайним професором кафедри мусульманського сходу. Викладав арабську, перську, турецьку мови, історію Корану, арабську літературу, історію Туреччини і багато інших власноруч розроблених курсів. Водночас це були роки не лише активної сходознавчої наукової діяльності, але і час створення літературних творів  поетичних і прозових, а також праці на ниві українського мовознавства. Науковий доробок Кримського становить більше 1000 пунктів  більшість із яких все ще не є опублікованими.

Найвідоміший факт про Агатангела Кримського  це його знання неймовірної кількості мов  35, 40, 60, 100. Насправді точно невідомо, скількома саме мовами він володів.

Есфірь Китайгородська, що працювала з ним в останні роки життя, у спогадах писала, що цей чоловік, «мабуть, знав усі можливі мови», а молодші колеги з Академії наук зазначали, що спілкування з Кримським створювало відчуття, «ніби біля тебе постійно перебувало 60 словників, готових у будь-який момент пояснити те чи інше слово».

Один з учнів Кримського академік І. Ю. Крачковський зазнавив, що для «популяризації науки він зробив більше, ніж усі попередні і сучасні йому арабісти».

Він є одним із фундаторів української Академії наук (покинувши блискучу кар’єру у Москві у 1918 р. на заклик свого друга Володимира Вернадського повернувся до Києва, де віддано працював до кінця життя). У 19181928 рр. обійняв посаду Неодмінного секретаря Всеукраїнської Академії наук (ця посада відповідає теперішній посаді Вченого секретаря), а фактично керував закладом. У неймовірно складних умовах він зміг врятувати Академію наук від знищення у найважчі роки після приходу окупаційної радянської влади. В її структурі він заснував низку сходознавчих установ, потребу в яких гостро відчувала українська наука:

«Окрім неминучої загальновизнаної наукової потреби студіювати східну історію, як одну з великих частин історії вселюдської, Україна має ще свої особливі причини дбати про те, щоб у її найвищій ученій інституції східні дисципліни розвивалися як слід, з інтенсивністю. І бажалося б мати навіть не одну і не дві, а скількись східних катедр в Академії Наук. Стародавня територія сучасної України була місцем для життя або для давнього перебування усяких орієнтальних народів,  і перед українською наукою стоїть ціла низка всеможливих питань і завдань, що чекають планового розроблення і розв’язання. Іраністика, туркологія (дисципліна ця особливо потрібна) і арабістика  без отих трьох наук всестороння, неоднобічна історія українства неможлива; без них будуть неминучі зіяючі лакуни в самому-таки українознавстві Як бачимо, оріенталістичних завдань у Української Академії Наук є безліч, та й то постійних, на дуже довгі роки. Нема чого й казати, що треба буде згодом позаводити в Українській Академії Наук не дві, а декілька катедр сходознавства (в петербурзькій Академії орієнталістів завсіди не менше як шестеро, а буває й більше)» [А. Кримський, 1919].

Кримський у структурі української Академії наук створив такі сходознавчі інститути: «Кабінет арабо-іранської філології», «Тюркологічна комісія», «Жидівська (пізніше  єврейська) історично-археографічна комісія». У цих установах провадилася активна науково-дослідницька робота, однак, на жаль, вони, як і їх засновник, стали жертвами сталінського режиму  їх було закрито і знищено в часи боротьби з «буржуазним націоналізмом»

Неможливо оминути увагою і надзвичайну орієнталістичну бібліотеку Кримського, що складалася приблизно з 20 тис. книг. Її у 1934 р. вчений передав до Всенародної бібліотеки України (нині Національна бібліотека імені В. Вернадського). Дослідник доробку Кримського Юрій Кочубей пише: «Фундатор Кабінету подбав про створення тут екзотичної атмосфери, яку навіювали великі шафи з книжками, горіхова конторка, саф’янове крісло, оббита шовком канапка, шестикутний турецький столик, підставка під Коран (усе з перламутровою інкрустацією), калямдам  середньоазіатський чорнильний пристрій, портрети арабів і вуличні пейзажі східних міст» (Агатангел Кримський. Нариси життя і творчості. Київ: 2006, с. 372373).

Саме кабінет арабо-іранської філології і став базою для усіх сходознавчих видань в Україні у 20-30-х рр. ХХ ст.

Займався він і вивченням історії літератури кримського татарського народу і кримських татар зокрема. Праці Кримського про кримських татар довгий час були заборонені і побачили світ лише недавно. «Література кримських татар»  видана у Сімферополі у 2003 р. українською, кримськотатарською і російською мовами (вперше побачила світ у збірнику «Студії з Криму»).

Масштаби його особистості вражають. Одному дослідникові навряд чи буде під силу охопити усі галузі науки, у яких проявив себе Кримський, а також і його великий літературний доробок.

У цій статті ми торкнемося одного з аспектів його наукового доробку, а саме  праці про Іслам.

Перші ісламознавчі розвідки Агатангела Кримського були надруковані на сторінках «Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона», що виходив у Москві у 18901907 рр. За цей період він написав понад 100 статей. Свою співпрацю з редакцією Кримський розпочав у 1893 р., спочатку писав невеличкі статті про Дакікі, Джамі, Джаугері, але згодом, коли перебрав завідування східним відділом Словника, його статті стали щораз більш розлогими і науково досконалими.

До найкращих ісламознавчих статей «Словника» можна зарахувати такі роботи Кримського: «Имам» «Кааба», «Коран», «Мохаммад», «Мюридизм», «Сунниты», «Суфизм», «Шиитство». Усі вони відзначаються неупередженим науковим підходом, точністю наведених фактів, величезною кількістю зібраного та опрацьованого матеріалу, а також солідною бібліографією. Його сходознавчі та ісламознавчі статті залишаються цінними і цікавими і для сучасних читачів.

У листі до свого друга Івана Франка Кримський писав: «Сам же я неодмінно хочу по-вкраїнськи написати статтю про східний містицизм і аскетизм, дак от тоді дуже мені зручно буде покликатися на ті переклади, які вже будуть надруковані по-вкраїнськи (тут він мав на увазі власні переклади, зокрема, таких перських поетів, як Гафіз і Сааді  авт.)».

Ще під час навчання у Лазаревському інституті східних мов Кримський написав розвідку «Нарис розвитку суфізму до кінця ІІІ ст. гіджри» (Москва, 1895). Це системна наукова праця про перші три століття суфійства з посиланнями на арабські, перські та європейські джерела. У цій праці вчений спочатку подає картину могутності суфізму, визначає час його виникнення і розповсюдження, а також впливи інших релігій і вчень на цю філософію. Він формулює причини широкого поширення суфізму, найголовнішими з яких вважає соціально-економічні. Оскільки суфізм є складним явищем, Кримський детально проаналізував три його головні елементи  аскетизм, містицизм і пантеїзм. В окремому розділі дослідив західні впливи на суфізм християнства, гностицизму і неоплатонізму, а також і перський вплив. Багато уваги приділив ІІІ ст. гіжри  століттю, яке вважається найкращою епохою суфізму. Також дослідив впливи і вияви суфізму у поезії. Пізніше цю тему Кримський детальніше висвітлив у своїй монографії «Історія Персії, її літератури і дервішської філософії» (1901).

Наступною великою ісламознавою працею Кримського є «Мусульманство і його будучність» (1898). Це одна з ранніх праць академіка, написана ним під час перебування у Лівані. У ній він висловив думку про те, що Іслам як релігія має великий потенціал для розповсюдження, особливо в країнах Африканського континенту, а заходи християнських місіонерів, які протистоять цьому, «бувають негідні і зовсім безрезультатні». Хоч деякі твердження, заявлені у цій праці, опираються на застарілі концепції і у наш час вже не можуть бути релевантними, вражає кількість інформації зібраної, проаналізованої і систематизованої автором.

Під час професорської діяльності в Лазаревському інституті східних мов Кримський розробив власні курси лекцій, які було літографовано для допомоги студентам під час навчання. У 1901 р. з’явилась праця «Іслам, його виникнення й найстаріший період його історії. Посібник до лекцій з історії Сходу, читаних на 2 курсі Лазаревського інституту» (Москва, 1901, 525 с.), а у наступні роки було випущено ще два посібники: «Лекції по Корану. Випуск І. Сури найстарішого періоду. Переклад з поясненнями» (Москва, 1905, 1909, 69 с.), а також «Джерела для історії Мухаммада і література про нього. І. Від Орви до Ібн Ісхака з Ібн Хішамом. (Москва, 1902). Сам Кримський здійснив переклад 29 сур Корану.

У 1901 р. побачила світ монографія «Історія мусульманства», яка складалася з двох частин обсягом майже у 500 сторінок. У цій праці Кримський дав огляд первісним релігіям Аравії, глибоко дослідив життєвий шлях пророка Мухаммада, окремий розділ відвів аналізові джерел і посібників для вивчення біографії Посланця. Окремий великий розділ монографії присвячений Корану, його історії, мові, лексиці і граматиці (адже Кримський був видатним лінгвістом-арабістом), літературі про Коран, хронологічному розподілу сур, тлумаченню Корану, а також рукописам і виданням Священної книги та її перекладам іншими мовами. Писав Кримський і про сунну, зокрема про її історію. Друга частина «Історії мусульманства» присвячена мусульманській вірі і Богопочитанню, а також ісламському праву. Усе це автор супроводжував точними бібліографічними посиланнями на праці тодішніх європейських (німецьких і французьких) та арабських дослідників.

У 1912 р. з’явилась третя частина «Історії мусульманства». Це порівняно невелика праця, яка складається з двох розділів  «Ваххабіти» і «Бабізм та бехайство».

Крім особливих праць з ісламознавства, у науковому доробку Кримського, зокрема в його дослідженнях з арабістики, також знайдемо багато ісламознавчих акцентів. Зокрема, це помітно вже з назви праці «Історія арабів і арабської літератури, світської і духовної (Корану, фікха, суннитощо)» (1911).

Цікавими є і статті Кримського «Всемусульманський університет при мечеті аль-Азгар в Каїрі, його минуле, його сучасна наука, видавнича і журнальна діяльність» (1903) і «Школа, освіченість і література у російських мусульман» (1904), у яких йдеться про мусульманську освіту.

У своїх пізніх працях «Історія нової арабської літератури» (1940) і «Нізамі і його сучасники» (1941) він також говорить і про впливи Ісламу на історію і літературу східних народів.

Наведені нами праці Кримського є лише маленькою краплинкою його величезної наукової спадщини (сходознавчої, славістичної та україністичної), дотепер належним чином не проаналізованої і не опрацьованої.

На жаль, досі немає академічного видання творів Агатангела Кримського, що дуже ускладнює доступ до них широкому колу читачів. Однак останніми роками у мережевих бібліотеках Інтернету з’являється дедалі більше оцифрованих першовидань його праць. Будемо сподіватися, що все-таки повне зібрання творів і праць Кримського побачить світ, адже своєї наукової і художньої вартості воно не втратило навіть через 100 років.

Соломія Вівчар спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.