Взаємодія християнської та мусульманської цивілізацій на теренах сучасної України має понад тисячолітню історію. Уважають, що найперші мусульмани на цих землях — хозари. Іслам почав ширитися в Хозарському каганаті після арабо-хозарських війн у першій половині VIII ст. Найбільше поширення ісламу серед хозар припадає на IX–X ст., що описано в історичних анналах арабських мандрівників і дослідників (Ібн Хавкаль 977–978 рр., Аль-Масуді приб. 896–956 рр., Ібн Фадлан 877–960 рр.) [1]. Територіально Хозарський каганат — це землі сучасного Північного Кавказу, Нижнього й Середнього Поволжя, північно-західного Казахстану, Приазов’я, Наддніпрянщини, а також східна частина Кримського півострову [2].
Падіння Хозарського каганату в X ст. та подальша участь хозарського етнічного компонента в татарському етносі мала важливу роль у поширенні ісламу в Золотій Орді. У письмі нідерландського письменника Альберто Кампензе до Папи Климента VII описано, що Бату-хан перший із правителів Улуса Джучі прийняв іслам; наступним ханом, що визнавав іслам, був Берке [3]. Але іслам став державною релігією на півстоліття пізніше — 1320 (1321) року, за Узбек-хана — це знаменувало нову добу становлення татаро-ісламського геополітичного та культурного простору на землях, що входили до складу Золотої Орди, зокрема на території південно-східної України [4].
Унаслідок кривавих війн і політичних конфліктів, починаючи від двадцятих років XV століття, Золота Орда розпадається, виникають незалежні ханства. 1441 року, з обранням Хаджі Гірея I ханом, Кримське ханство здобуває незалежність від дезінтегрованої Золотої Орди; у 1440-ві остаточно відокремлюється Ногайська Орда. Далі саме ці постзолотоординські державні утворення мали значний вплив на Наддніпрянщину й творені тут козацькі гетьманати [5].
Перші відомості про існування Запорізької Січі відносять до кінця XV — першої половини XVI століть [6]. У ці ж роки зміцнилося Кримське ханство, що займало територію сучасного Криму та південних областей континентальної України. Кордони Ногайської Орди простягаються від Донеччини до Закавказзя — аж до берегів Каспійського моря [7; 8].
У 2 пол. XVI — поч. XVII століть прокладається головна торгова сакма кримських татар і ногайців на Московське князівство — Муравський шлях. Починаються регулярні відносини запорізьких козаків з татаро-ногайськими ордами, що виявлялися як у військових протистояннях, так і в укладанні військових союзів. Першим задокументованим військовим союзом між козаками й татарами була угода, укладена черкаським старостою Астафієм Дашковичем і кримським ханом Мехмедом Гіреєм 1521 року, — про спільний похід на Астраханське та Казанське ханства з метою відвоювати їх у московських князів. Такі походи повторювалися ще в 1531 та 1535 роках, але попри окремі тактичні перемоги не принесли стратегічного успіху. З історичних джерел відомо й про торгові відносини між запорізькими козаками та кримськими татарами. У 1540-х роках у Бахчисараї працював спеціальний представник козацтва, що назирав за торгівлею між Кримським ханством і Січчю [9]. Регулярна військова й торгова взаємодія Кримського ханства й Запорізької Січі суттєво вплинула на культуру запорізького козацтва, що відбилося в мовних запозиченнях, курінні тютюну люлькою-«бурулькою» (правильніше — «бурунькою», від тат. burun — ніс, lüle — люлька для куріння. — Авт.), одязі та інших аспектах життя. Показовий приклад тривалого сусідства запорізьких козаків з Османською Державою та Кримським ханством — зображення на корогвах Запорізької Січі одного з символів ісламу — півмісяця, поряд з іншими релігійними знаками.
Починаючи від другої половини XVIII ст. внаслідок воєнно-імперіалістичної політики російського уряду відносини Кримського ханства й Січі припиняються. 1775 року імператриця Катерина II підписує маніфест «Объ истребленіи Запорожской Сѣчи» [10]. А 1783 році відбувається остаточне приєднання Криму до Російської імперії, після тривалої військової кампанії російських військ [11].
Перші згадки про мусульманську людність на південному сході нинішньої території України за часів Російській імперії відносять до кін. XVIII ст. В Азовській губернії, створеній царським урядом по російсько-турецькій війні 1768–1774 рр., жили: 75 турків, 43 татар і 6 арабів — загалом 124 мусульман [12, С. 145-180]. 1783 року Азовська губернія увійшла до складу Катеринославського намісництва, а 1803 року була утворена Катеринославська губернія з центром у Катеринославі (нині — Дніпро. — Ред.) [13]. Про перших мусульман нового губернського центру відомо дуже мало. Уважають, що це були турецькі та кримськотатарські купці, але документальні свідчення про них не збереглися.
Визначальним етапом поширення ісламу на теренах колишнього Дикого Поля стає масштабна індустріалізація в 2 пол. XIX ст. Після винайдення родовищ залізної руди, покладів кам’яного вугілля, будівництва шахт і фабрик дефіцит робочої сили компенсувався татарськими переселенцями з Середнього та Нижнього Поволжя [14]. Отже, саме волзькі татари склали основу «магометанської махаллі» в Катеринославській губернії.
Перші відомості про мусульман у Катеринославі відносять до 1865 року: їх число — 15 душ, тобто 0,066% від мешканців міста. За даними першого Всеросійського перепису населення 1897 року, в Катеринославській губернії жили: 17 253 татар (0,8 % людності губернії) та 5555 турків (0,26% людності губернії). У Катеринославі на момент перепису жило: 726 татар (0,64% жителів міста) і 159 турків (0,14% жителів міста) [15]. 1910 року мусульманська громада Катеринослава становила 596 осіб [16, С. 51–56].
Як видно з даних, за останню третину XIX ст. мусульманська громада Катеринослава дуже збільшилася й, відповідно, потребувала молитовного дому — мечеті. Відомості про перший молитовний дім магометан відносять до поч. XX ст. 1904 року він розташувався в будинку Петрових на вулиці Воскресенській, а 1910 — на вулиці Клубній. Відомо, що мусульманська громада Катеринослава мала значні кошти та вплив, тож могла зайнятися питанням побудови мечеті. «Товариство побудови мусульманської мечеті» створили в 1909–1910 роках; земельну ділянку обрали в межах слободи Старий Кут — на перехресті вулиць Херсонської та Великої Базарної. Уважають, що саме тут було невелике татарське селище [17]. Існують свідчення, що мусульмани селилися в місті компактно, але цей факт остаточно не з’ясований. 1911 року мечеть добудували, про що свідчить запис у довіднику «Весь Екатеринославъ» від 1912 року, де побудова мечеті датована 1911 роком, і зазначено, що вона споруджена на власній землі релігійної громади [18]. У лютому 1912 року мусульманська громада просить у міської влади додаткову ділянку — 30 саж (приб. 132 м2. — Авт.), потрібну для добудови сходів [19]. «Товариство побудови мусульманської мечеті» діє й наступного року, про нього згадує журнал «Дніпрові хвилі» — № 8 від 1913 р., тобто будівельні роботи закінчені тільки в 1913–1914 роках [20].
Нова мечеть вигідно вирізнялася на тлі інших будівель: це була єдина будівля в місті, зведена в «мавританському» стилі. У вигляді її відчувалися східні мотиви: вікна ускладнених форм, імітація кам’яної різьби, обцегловання з чергуванням чорного й білого каменю — популярний на межі XIX–XX століть «неомавританський» стиль.
Мусульманська громада Катеринослава мала й окрему ділянку на Новому міському цвинтарі (у південній частині сучасного парку ім. Писаржевського. — Авт.) — вона не зберегалася.
Діяльність мусульманської громади міста періодично відбивалася в міській пресі, про що свідчать публікації в щорічному довіднику «Весь Екатеринославъ» магометанського календаря з головними мусульманськими святами [21, C. 261–265] та зображень мечеті. Показова також публікація в «Катеринославських губернських вѣдомостях» — № 98 від 1916 року: «Крестьянинъ Пензенской губ. Керенского уезда с. Горенки Гадіатулла Харисовъ Бекіяшевъ, согласно избранія его единоверцами, утвержденъ в должности муадзина Соборной мечети в г. Екатеринославе».
З початком І світової війни «турецькопіддані» мусять покинути місто, що стає першим ударом по «махаллі». Однак відомо, що молитви відправлялися й далі.
Переломовий момент в історії мусульманської громади — прихід до влади більшовиків. Уже в рішенні Дніпропетровського окрвиконкому від 20 липня 1926 року зазначено: «Турецкая мечеть не используется ни одной религиозной общиной» [22, С. 69]. А в травні 1927 року на підставі акту обстеження колишньої татарської мечеті президія Дніпропетровського міськвиконкому постановляє: «Дом бывшей татарской мечети закрепить за ДПУ; татарским семьям, которые проживают в мечети, предоставить жилье» [23]. У тому ж році часопис «Мартен» розмістив фото мечеті з підписом: «Мечеть по Херсонской улице уже давно стоит забитой. В целях использования пустого помещения горсовет постановил передать мечеть под клуб работников милиции и ДПУ» [24]. Свідчень про відкриття клубу чи використання колишньої будівлі мечеті в 30-ті роки не виявлено.
По II світовій війні в приміщенні колишньої мечеті розмістилися на різних поверхах картонажний цех артілі Облкоопполіграфу й дитячий садок № 15. У грудні 1953 року сюди переїжджає дитячо-юнацька спортивна школа, будівлю капітально реконструюють і нині впізнати в ній колишній «молитовний дім магометан» практично неможливо [25].
Шаміль (Семен) Румигін
Література:
1. Ислам в Хазарии [Електронний ресурс] http://cyclowiki.org/wiki/Ислам_в_Хазарии
2. Хазарский Каганат [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Хазарский_каганат
3. Батый [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Батый
4. Узбек-хан [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Узбек-хан
5. Великая смута. Распад Золотой Орды [Електронний ресурс] https://www.e-reading.club/chapter.php/150357/72/Rahmanaliev_-_Imperiya_tyurkov._Velikaya_civilizaciya.html.
6. Запорожские казаки [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Запорожские_казаки
7. Крымское ханство [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Крымское_ханство
8. Ногайская Орда [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Ногайская_Орда
9. Борьба с мифами: как казаки с крымскими татарами союзы заключали [Електронний ресурс] https://ru.krymr.com/a/28518992.html
10. Запорожская Сечь [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Запорожская_Сечь
11. Присоединение Крыма к Российской империи [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Присоединение_Крыма_к_Российской_империи
12. Пірко В.О. Заселення Донеччини у XVI-XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел) / Український культурологічний центр. — Донецьк: Східний видавничий дім, 2003. — С. 145-180.
13. Екатеринославская губерния [Електронний ресурс] https://ru.wikipedia.org/wiki/Екатеринославская_губерния#.D0.98.D1.81.D1.82.D0.BE.D1.80.D0.B8.D1.8F
14. Татары в Донбассе: поиски непьющих магометан, любовь к гетто и вечная привязанность к конской колбасе [Електронний ресурс] https://realnoevremya.ru/articles/51818
15. Катеринославська губернія. Перепис 1897 р. [Електронний ресурс] https://gorod.dp.ua/history/doc/katgub1897.pdf
16. Лазебник В. И. Население Екатеринославской губернии по материалам Первой всеобщей переписи населения в Российской Империи 1897 (Статистический осмотр) // Весник Днепропетровского университета — вып. 10 — История и археология, 2002. — С. 51-56.
17. Самодрыга В. В., Стародубов А. Ф., Іванов С. С. Память истории, (машинопись). — Д. 1986. — С. 145
18. Екатеринослав на 1912 год. — Екатеринослав, 1911 — С. 35.
19. Южная заря — 1912. — 12 февраля.
20. Дніпрові хвилі — 1913. — №8 — С. 130.
21. Магометанский молитвенный дом (Мечеть). (Херсонская с. д.) / Весь Екатеринослав: Справочная книга. — Екатеринослав: Изд-во Л. И. Сатановского, 1913. С. 261-265.
22. Дніпропетровськ: минуле і сучасне. — Д., 2001. — С. 69.
23. ДАДО. — Ф.416. — Оп.1. — Спр.16. — Протокол 5 від 12. 05. 1927
24. Мартен — 1927. — №6(8) — четвертая страница обложки
25. Дом мусульманской общины на Херсонской [Електронний ресурс] http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=245.
