Слов’янські народи познайомилися з носіями арабської мови, ймовірно, ще в VII столітті, коли переможні армії халіфату завоювали велику частину Малої Азії і проникли на Північний Кавказ. У 737 році війська полководця Марвана ібн Мохаммада досягли «слов’янської річки», про яку згадують арабські хроніки.
Але ще раніше мусульманські торговці з країн Близького Сходу налагодили торгівлю зі слов’янськими племенами Східної Європи. Про це свідчать численні знахідки арабських дирхемів, що належать до VIII–X століть. Особливо їх багато на території Києва, який був важливою сполучною ланкою у торгових зв’язках Русі з Арабським халіфатом.
Тісна взаємодія арабів і русичів залишила свій глибокий слід у східнослов’янських мовах: української, білоруської та російської. На думку видатного українського вченого-сходознавця А. Кримського, «перші арабізми могли датуватися IX-Х століттями». Це був період, коли інтеграція арабської мови в культуру інших народів здійснювалася повсюдно в Європі. У ранньому середньовіччі арабська була мовою міжнародного спілкування, lingua franca європейської цивілізації. На деякий час вона навіть витіснила на лінгвістичну периферію латинь.
Жителі Західної Європи не тільки вчили арабську мову, але навіть одягалися в арабський одяг і переймалися духом арабської мусульманської культури. Не випадково іспанці, португальці, жителі Сицилії, Сардинії і Корсики досить швидко і безболісно приймали Іслам. В особі арабів вони бачили представників передової, добре організованої та висококультурної цивілізації.
Після того, як в ХIII столітті Русь була завойована Золотою Ордою, проникнення у мови східних слов’ян арабізмів ще більше посилилося. Це можна простежити на прикладі слова джерид. Джерид або джирид — це невеликий метальний спис, дротик, який араби носили у спеціальному сагайдаку, джиді.
Приблизно до ХIV–XV століть джерид на Русі мав власну назву — сулиця. У «Слові о полку Ігоревім» сулиця згадується двічі як широко використовувана метальна зброя. Однак під впливом тісних контактів з країнами Сходу слово сулиця було повністю витіснене з ужитку арабським військовим терміном джерид.
На думку відомого арабіста М. Вашкевича, багато ідіом, що існували у східнослов’янських мовах, можна розшифрувати лише за допомогою арабської мови: «Будь-яке невмотивоване слово (зазвичай це непохідні слова) або незрозумілий вираз (практично всі ідіоми), прочитане ніби арабськими очима, прояснює свою вмотивованість. Так, акула арабською — ненажерлива; баран — невинний (звідси вираз — «невинний агнець»); бик — рогатий; жайворонок — плескає у повітрі крилами, не летячи; сорока — крадійка; собака — гонча; страуси — ховають голови (складання араб. сатар — «ховати» і руус — «голови»).
Найбільш активними передавачами слів іноземного походження традиційно були купці, дипломати і мандрівники. У творі тверського купця А. Нікітіна, який у другій половині XV століття подорожував країнами Сходу і побував навіть в далекій Індії, трапляються вже цілі фрази, записані кирилицею арабською мовою.
Цікавим видається і такий факт — оригінальна назва колійних записок Нікітіна «Хожение за три моря». Деякі дослідники вважають, що слово хожение походить від арабського хадж — паломництво.
Але приклад Нікітіна, скоріш за все, є феноменом епохи, аніж масовим явищем. Русичів, які знали арабську мову, було в той час зовсім небагато навіть серед купецької верстви. Саме тому дороги арабських слів у слов’янські мови виявилися досить звивистими.
Більшість арабських слів прийшли в мови східних слов’ян через посередництво європейських. Найбільший вплив арабської мови зазнали іспанська, мальтійська і сицилійська. Саме ці країни в ранньому середньовіччі були провінціями Арабського халіфату. Європейцям вдалося витіснити арабів з Іспанії та Італії, але замінити арабські слова так і не вийшло.
В українську, білоруську і російську мови значна частина арабських слів прийшла з французької, а також англійської та німецької. Українці, насамперед запорізькі козаки, виявилися під сильним впливом ісламської цивілізації завдяки тісним контактам з Кримським ханством та Османською імперією. Крім тюркських запозичень, яких чимало в українській мові, відбувалося також і запозичення арабських слів.
Наприклад, слово кава — قهوة qahwa. Спочатку воно потрапило в турецьку мову модифікованим в kahveh і лише потім перетворилося в італійське caffè. Остання форма увійшла в європейські мови на початку XVII століття, але в українській мові слово зберегло свій початковий арабський аромат — кава.
Всього в українській мові існує кілька сотень слів, запозичених з арабської. Вони діляться на кілька тематичних підгруп: рослинний і тваринний світ, географічні об’єкти, найменування одягу та матеріалів, релігійна лексика, військові терміни тощо.
Запозичення з арабської мови збагатили мови східних слов’ян, стали невід’ємною їх частиною. Цей процес активно продовжується і в наш час завдяки тісним контактам з арабським світом.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
