Останніми роками ім’я Евлії Челебі, давніше відоме лише історикам і географам, почало набувати популярности завдяки інтересу, що його викликає ця постать. Челебі зробив величезний внесок у розвиток наших знань про Османську імперію, а також про країни, де йому довелося побувати.
Ця популярність не оминула й Україну. Визнанням заслуг знаменитого мандрівника стало перейменування 2025 року в Одесі вулиці Онезької на вулицю Евлії Челебі. Водночас в Україні досі нема повноцінного наукового дослідження, присвяченого Челебі, хоча під час своїх мандрів він відвідав не тільки Крим і Надчорномор’я, а й побував у землях Війська Запорозького та Гетьманщини, а також на територіях Західної України разом зі Львовом. Цей пропуск прикрий і тим, що 2025 року виповнилося 360 років від дня його першого візиту до України.
Імовірно, ми б ніколи не дізналися про країни та події, що їхнім свідком та учасником був Челебі, якби не його видатна «Книга мандрів» («Сеяхатнаме»). Усі чотири десятиліття своїх подорожей Евлія записував побачене на власні очі або почуте від місцевих жителів. Багато з його відомостей унікальні та відсутні в інших джерелах. Саме цей факт дозволяє деяким ученим заявляти, що частина інформації, записаної Челебі, це його фантазія або відверта вигадка.
Навіть такий великий сходознавець, як В. Бартольд, віддаючи належне Челебі, зауважив суб’єктивний характер інформації, викладеної в «Сеяхатнаме»:
«Оригінальна географічна праця турецькою мовою — опис мандрів Евлії Челебі, — що за багатством матеріалу (географічного, етнографічного та лінгвістичного) залишає далеко позаду праці класичних арабських географів, хоча, з іншого боку, містить значний елемент очевидної вигадки».
У наш час відомості Челебі, що їх уважали за вигадку, підтверджують з інших джерел. У країнах Балканського півострова «Книга мандрів» стала предметом вивчення у школах і вишах.
Любен Козарев, болгарський видавець Челебі зазначає:
«Можу сказати, що книга стала для мене справжнім сюрпризом. Вона виявилася справжньою енциклопедією побуту, звичаїв, історії, традицій, географії — всього того, що відбувалося на цих землях за тих часів. Свою першу подорож Евлія Челебі здійснив 1631 року, а останню — 1678-го, тобто його дослідження охоплюють майже пів століття. І я особисто не знаю інших свідчень, що надавали б таку докладну інформацію про життя на цих землях у ту добу. Видавати такі книжки дуже важливо, бо вони показують, яка серйозна робота з вивчення історії ще чекає на нас».
Особливий інтерес у праці Евлії Челебі становить тема ісламу. Сам мандрівник буквально на кожній сторінці своєї книги зазначає, які мечеті є в певному місті, скільки мусульман живе в певній місцевості, які звичаї і традиції притаманні жителям різних мусульманських країн.
До мандрів світом Евлію спонукав дивовижний сон. Ось як він розповідає цю історію на самому початку своєї книги:
«Я ліг на подушку, плачучи, в кутку моєї халупи, у моєму рідному Стамбулі, до сну здійснення бажань. Це була ніч Ашури в місяці Мухаррам, 1040 рік (10 серпня 1630 р.). Я побачив видіння у стані між сном і неспанням».
Цей скромний чоловік бачив себе в мечеті Ахи Челебі — мечеті, збудованій на законно набуті кошти, в давній мечеті, де Аллаг приймає молитви тих, хто просить.
«Там були воїни зі зброєю в руках. Двері відчинені, й наповнена світлом мечеть була переповнена сяючими прихожанами, що відправляли ранкову молитву. Здається, я стояв нерухомо біля підніжжя мінбару і з подивом дивився на присутніх — їхні обличчя випромінювали світло.
„Добрий пане, — сказав я, звертаючись до чоловіка поруч зі мною, — будь ласка, скажіть, хто ви? Назвіть ваше благородне ім’я“.
„Я один з десяти втішених раєм — святий покровитель лучників Саад ібн Абу Ваккас“, — відповів він».
Уві сні Евлія Челебі побачив Пророка (мир йому і благословення). Ібн Ваккас підвів Челебі до Посланця, й Евлія сказав:
«„Твій люблячий і вірний слуга Евлія благає про твоє заступництво!“ Він показав мені, щоб я поцілував його благословенну руку. Коли я безсоромно торкнувся губами цієї благословенної руки, я відчув страх і благоговіння, і замість сказати „Заступництво (шефаат), Посланцю Аллага!“, я сказав „Мандрівка (сеяхат), Пророче Аллага!“ За вимовою слова „шефаат“ і „сеяхат“ схожі, і я вимовив те слово, яке не мав наміру казати. Пророк (мир йому і благословення) усміхнувся й відповів: „Моє заступництво, моя мандрівка і моя проща — нехай Аллаг дарує тобі здоров’я та гаразди!“ Він прочитав „Аль-Фатіху“, і всі шляхетні товариші прочитали її за ним».
Так, завдяки цьому незвичайному сну, Евлія у 19 років став мандрівником. Спершу він об’їхав увесь Стамбул, прагнучи якнайкраще пізнати рідне місто. Потім він вирушив до Бурси, 1640 року. Наступного року Челебі поїхав до Криму. У той час Кримське ханство було васалом і водночас союзником Османської імперії. Кримські татари фактично самостійно утримували північний кордон від вторгнень з боку Речі Посполитої, Московії та запорізьких козаків. А ще татарська кіннота регулярно брала участь у походах проти європейських держав, а часом і проти Ірану (Персії).
Османів із кримськими татарами зближував не лише мовний чинник (кримці й османи розуміли одне одного без перекладача), а й релігійний. Обидва народи були суніти, молилися в тих самих мечетях, здобували однакову освіту, читали ті самі релігійні книжки. Багато вихідців із Криму обіймали найвищі адміністративні посади як у Стамбулі, так і в численних провінціях великої імперії.
Перша подорож Евлії Челебі до Криму пов’язана з Азовською війною 1637–1642 рр. Імовірно, це був один з перших військових конфліктів, що можна назвати «гібридною війною». 1637 року донські козаки захопили османську фортецю Азов, що перекривала вихід з Дону в Азовське море. Московський цар Федір Михайлович у листі султану повідомив, що не має жодного стосунку до цієї операції. «Ми… ніяк не стоїмо і сварки через них не хочемо, хоча їх, злодіїв, усіх в одну годину звеліть побити», — писав цар. А тим часом він наказав таємно послати козакам 100 пудів пороху і 100 пудів свинцю, а ще царський стяг.
Бойові дії під Азовом мляво тривали аж до початку 1641 року, коли під стінами міста з’явилася армія кримського хана та флот османського султана. Разом з турками до Азова прибув Евлія Челебі. Він не повідомляє про причини своєї участи у війні, але, судячи з інформації про перебіг бойових дій, що він мав, зрозуміло, що він працював у штабі османського війська — можливо, писарем, а може, й на вищій посаді.
Облога Азова 1641 року скінчилася для османів невдачею (наступного року за наказом з Москви фортецю передали туркам). Після цього більша частина війська вирушила до Криму. У цю першу подорож на півострів Евлія був дуже небагатослівний. У своїй книзі він так пояснив свій стан у той час: «Тоді я був трохи втомлений, і до всього був байдужий, і не до мандрів мені було».
Мабуть, вісім місяців Челебі на фронті проти донських козаків вплинули на його здоров’я та самопочуття.
Навесні після залишення Азова донськими козаками Евлія Челебі знову побував коло зруйнованих стін давнього міста. За наказом султана лише за 8 місяців збудовано нову, сучасну фортецю, що на багато десятиліть закрила вхід до Азовського моря. Після цього Челебі отримав дозвіл повернутися до Стамбула. Варто зазначити, що за надані послуги він отримав від кримського хана численні цінні подарунки.
