«Кітаб аль-Ибар» Ібн Хальдуна як джерело з історії Криму і Золотої Орди

Ібн Хальдун
Ібн Хальдун
22.01.2020
Оцініть статтю: 
(16 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

«Перекажи їм цю розповідь — можливо, поміркують вони!» (Коран 7:176)

Абу Зайд Абдуррахман ібн Мухаммад аль-Хадрамі,  відоміший як Ібн Хальдун, уславився не тим, що був урядовцем при дворах середньовічних володарів Тунісу й Марокко, і не тим, що провадив переговори з самим «Володарем Всесвіту» Тимуром (Тамерланом). Він уславився тим, що у своєму історичному творі «Мукаддіма» зміг не тільки викласти факти, а й пояснити причини піднесення та занепаду держав. При цьому в основу своїх міркувань він поклав причини економічні, що завжди є фундаментом добробуту різних країн.

Ібн Хальдун народився в Тунісі 1332 року. Його сім’я приїхала на Африканський континент з Аль-Андалуса — мусульманської держави на півдні Піренейського півострова. У Тунісі він здобув блискучу освіту, завдяки чому зміг зробити запаморочливу кар’єру при султанському дворі в Марокко, а потім і на батьківщині його батьків, у Гранаді. Ібн Хальдунові довелося служити дипломатом, вести переговори з кастильським королем Педро I, прозваним за свої злочини Жорстоким. Також йому довірили посаду шаріатського судді — доказ того, що Ібн Хальдун був знавцем ісламського права. Але це лише частина його різнобічних здібностей.

Писавши свою історичну працю «Мукаддіма», Ібн Хальдун хоч-не-хоч мусив порушити питання економіки й політики. Заглибившись у тему, вчений міркував про природу держави, про причини її розвитку чи занепаду. Багато його думок надзвичайно актуальні й у наш час:

«Зібране попередниками володар губить, жадаючи задоволень, потураючи пристрастям і прагнучи облагодіяти челядь, витрачає на своїх гульбищах. Він заводить поганих дружків і мерзенних посіпак, доручає їм найважливіші справи, що з ними їм упоратися несила, бо не відають, що там до чого. Цим він налаштовує проти себе всіх <...> виставленців своїх попередників, поки ті, нагнівавшись, не відмовляться його підтримувати. Війську він також шкодить, тратячи гроші, призначені на платню, на задоволення своїх пристрастей, не з’являється особисто перевірити його та вчинити огляд. Так він руйнує засноване предками, розвалює створене ними. На цьому етапі на державу спадає неміч, його вражає хронічна недуга, й від неї вже не оговтатися й не зцілитися. А потім держава гине...»

Для жителів України, передусім Криму, становить інтерес та частина «Мукаддіми», що стосується до подій, на території нашої країни. Слід зазначити, що Ібн Хальдун був чудово обізнаний з історією Золотої Орди. Імовірно, інформацію про далеку мусульманську країну він черпав, живши в Єгипті. Добре відомо, що з другої половини XIII століття Єгипет і Золота Орда не просто підтримували дипломатичні відносини, а були союзниками в боротьбі з державою хулагідів. У каїрських архівах збереглося чимало важливих документів і хронік, що з ними працював Ібн Хальдун.

Розповідаючи про процес становлення золотоординської держави, арабський історик приділяє багато уваги її ісламізації. Ібн Хальдун з найменшими подробицями описує, як саме хан Берке навернувся в іслам. При цьому він зауважив важливу деталь: Аль-Бахарзі, що від нього хан прийняв іслам, уважав, що Берке не просто має визнавати віру Пророка (мир йому і благословення) — він зажадав від нього робити це прилюдно, що за тих умов було надзвичайно ризиковано для володаря, адже його прибічники були язичники, буддисти чи християни. Але Берке пристав на цю умову, ставши першим ханом, що поширив іслам у Золотій Орді.

Повідомляючи відомості з історії Золотої Орди та Криму, Ібн Хальдун обов’язково посилається на джерела, що використав у своїй роботі. Кажучи про ранній період урядування чингізидів в Улусі Джучі, Ібн Хальдун із жалем сумлінного дослідника зазначає: «Не знайшли ми окремої історії їхньої династії, що до неї могли б звернутися, і це все, що ми добули нашими заходами».

Розповідаючи про перипетії боротьби між ханом Тохтою та беклярбеком Ногаем, Ібн Хальдун не раз згадує Крим як один із найважливіших центрів держави:

«Онукові своєму, Караджі, синові Таштеміра, він дав 698 року (1298–1299) місто Крим. Він (Караджа) вирушив туди, щоб забрати надходження з нього (Криму). Пригостили його, але вночі напали та вбили. Тоді Ногай послав до Криму військо, пограбував це місто, навколишні села й поля і сплюндрував їх».

Цікавий ще один момент: після поразки Ногая, частину його війська забрано в полон і продано до Єгипту, де тут же призначено до єгипетського війська. Тюркські воїни на той час були основою могутности мамлюцької держави.

Багато подій, що їх описує Ібн Хальдун у своїй книзі, відбуваються на території півдня сучасної України. Нерідко трапляються знайомі кожному географічні назви: Дунай, Куяльник (Куянлик), Крим, а поряд з ними Герат, Тебріз, Астрахань, Сарай (столиця Золотої Орди), Дамаск... Це все разом творить атмосферу грандіозного епічного полотна, а дійові особи — найбільші мусульманські володарі середньовіччя.

З величезною увагою до дрібниць Ібн Хальдун описує період боротьби за владу в Золотій Орді між беклярбеком Мамаєм і претендентом на престол чингізидом Токтамишем. Велика частина подій розгортається в трикутнику Дніпро-Крим-Сарай:

«Коли [хан] Бердибек помер і верховної влади не стало, а ці [еміри] керували самостійно в провінціях, то Мамай рушив у Крим, настановив ханом отрока з дітей Узбека на ім’я Абдаллаг і рушив з ним до Сараю. Токтамиш утік звідти й вирушив до царства Урусхана, в горяній стороні Хорезму, а Мамай заволодів сарайським престолом і настановив Абдаллага».

Ще один важливий момент з історії Криму пов’язаний з дальшою боротьбою за владу. Тут Ібн Хальдун відзначає подію, що на неї рідко зважають сучасні історики:

«Пересварилися еміри, що заволоділи краями сарайськими. Хаджичеркес, володар астраханських уділів, пішов на Мамая, переміг його та забрав у нього Сарай. Мамай вирушив до Криму й став керувати ним незалежно».

Отже, від початку 1370-х років аж до своєї загибелі 1380 року Мамай керує тільки Кримом і прилеглими до нього землями. Пізніше, можливо, зовсім не випадково, саме на цій території виникне Кримське ханство. Єдине, що заважало Мамаєві створити власну державу в той час — його походження: згідно з «Ясами» Чингізхана, стати законним володарем міг тільки царевич із роду Чингізидів.

Свій екскурс в історію Криму та Золотої Орди Ібн Хальдун закінчує повідомленням про перемогу еміра Тимура над ханом Токтамишем. Сучасником і свідком тріумфу Тимура був сам арабський учений. З великим завойовником Ібн Хальдунові довелося зустрітися особисто. Коли 1401 року Тимур розбив військо єгипетського султана й захопив Дамаск, на зустріч із ним відрядили Ібн Хальдуна. У бесіді з Тимуром він виклав свої економічні та політичні теорії, намагався переконати еміра не йти на Єгипет. Чи вплинула рішення Тимура бесіда з Ібн Хальдуном, чи роль зіграли інші чинники, але після здобуття Дамаску той повернув своє військо на північ, де в битві біля Анкари розгромив свого грізного противника — османського султана Баязида.

Після зустрічі з еміром Ібн Хальдун вернувся до Єгипту. Він помер у Каїрі лише за кілька місяців після смерти Тимура, лишивши нащадкам свою велику наукову працю, що й тепер з неослабною увагою вивчають економісти та історики всього світу.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.