Коли розвіялася «тьма»

Монета хана Улу Мухаммеда
Монета хана Улу Мухаммеда
Татарські князівства на землях України
Татарські князівства на землях України
Монета хана Улу Мухаммеда
Татарські князівства на землях України
21.07.2020
Оцініть статтю: 
(21 оцінка)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Наприкінці XIV — на початку XV століття в лісостеповому узграниччі Великого князівства Литовського (ВКЛ) виникають поселення «служивих татар», що виконують функції охорони південно-східних кордонів держави. Татари селяться на землях колишніх Переяславського й Новгород-Сіверського князівств. На берегах річок Сейму, Ворскли, Сули, Оскола й Сіверського Дінця з’являються татарські стани. Відомо, що на цих землях від часів Руси жило слов’янська землеробська людність, нащадки сіверян, що вже не одне століття перебували в прямому контакті з тюркськими кочовими племенами (торки, печеніги, половці).

У родоводі нащадків беклярбека Мамая князів Глинських сказано про початок заселення татарами земель нинішньої Полтавщини: «После Донскаго побоища Мамаев сын Мансур-Кият князь зарубил три городы — Глинеск, Полдову (Полтаву), Глеченицу (Глиницу). Дети же Мансур-киятовы, меньшой сын Скидерь поимав стадо коней и верблюдов и покочевал в Перекоп, а большой сын Алекса остался на тех градех преждереченных». Сини Мамая знайшли підтримку у великих князів Литовських — Владислава Ягайла, а потім Вітовта.

На північ від володінь Мансура виникла ще одна зона розселення татар, так звана «Яголдаєва тьма». У ярлику кримського хана Менглі Ґерая польському королеві й великому князеві Литовському Сигізмундові IV, датованому 1507 роком, стверджено права на «Курскую тьму з выходы и даньми, из землями, и водами, Сараева сына Егалтаеву тьму, Милолюб с выходы и даньми, из землями и водами; Мужеч, Оскол, Стародуб и Брянеск со всеми их выходы и даньми, из землями и водами».

Про особу самого Яголдая відомо дуже мало. На думку деяких істориків, Яголдай тотожний впливовому бекові Ягалтаєві, що служив при дворі ханів Джанибека (роки врядування 1342–1357) і Бердибека (1357–1359). Ця версія викликає сумніви передусім тому, що син Яголдая (хрестившись, отримав ім’я Роман) помер наприкінці XV століття, отже що йому мало бути на момент смерті щонайменше 120 років. За точнішу слід визнати версію про те, що Яголдай був беклярбеком (темником) золотоординського хана Улу-Мухаммеда (1405–1436). Період його врядування припав на нову «велику зам’ятню».

Жорстокий внутрішній розбрат призвів до послаблення єдиної держави — Золотої Орди. Крим, Казань, а потім Астрахань стали думати про свої, регіональні інтереси. Саме тому Яголдай за прикладом Мансура-Кіята звернувся до князя Вітовта з проханням наділити йому прикордонні землі Великого князівства Литовського для поселення. Так виникла «Яголдаєва тьма», що займала територію колишнього Новгород-Сіверського князівства. «Яголдаєва тьма» як автономне утворення у складі ВКЛ проіснувала до 1497 року, а потім її підбила Москва.

Саме з себе існування напівнезалежних орд у Західному улусі золотоординської держави почалося за беклярбека Ногая. Пізніше такі утворення фіксують різні польські та литовські акти, починаючи від 40-х років XIV століття. Певна спадкоємність у цьому питанні тривала й за темника Мамая: він уклав угоду з литовцями про своєрідний кондомініум, що відновлював процес отримання данини з земель південно-західної Руси.

Письмові джерела свідчать: попри занепад міст на території колишніх Переяславського й Новгород-Сіверського князівств, господарське життя там активно тривало й у XIV столітті. Археологічні розкопи в басейнах річок Ворскли та Псла дозволили виявити факт одночасного існування поселень нащадків сіверян і татар-кочовиків. Найбільшим золотоординським поселенням цього регіону було містечко в гирлі Ворскли, коло нинішнього села Кишеньки. Цікаво, що назва Кишеньки походить від давньотюркського «кишеня», що означає «місце поховання, мавзолей».

Розкопи, проведені українськими археологами недалеко від Кишеньок, дозволили виявити мусульманський некрополь і два мавзолеї — там були поховані представники аристократії Золотої Орди. До того ж там знайдено фрагмент срібної пайцзи з написом арабською мовою.

Пайцза — це особлива вірча грамота, що давала власникові певні повноваження чи привілеї. Марко Поло писав про Монгольську імперію: «Сотник мав срібну пайцзу, тисячник — золоту або позолочену срібну, темник — золоту з левовою головою. „У того, хто поставлений над 100 тисячами чи керує головним, великим військом» — пайцза золота з зображенням лева в нижній частині, сонця й місяця вгорі. На всіх однаковий напис: „З волі великого Бога та з великої його ласки до нашого володаря, нехай буде благословенне ім’я хана, й нехай помруть і зникнуть усі непокірливі». Коли треба було наділити офіційну особу вищою владою, символом на бляшці був кречет». Отже, виявлена під час розкопів археологами срібна пайцза з великою ймовірністю належала золотоординському сотникові. 

Кінець XIV та перша половина XV століття — це початковий період формування українського козацтва. Основними районами виникнення цього цікавого історичного феномена стали нинішні Київська, Черкаська, Кіровоградська, Полтавська й Сумська області. Значна частина цих територій у розглянутий період належала до складу Глинського князівства спадкоємців Мамая, «Яголдаєвої тьми», а ще земель, що належали нащадкам Улу-Мухаммеда (Черкаси).

1446 року татарські царенки Касим і Якуб утрутилися в міжусобну боротьбу в Великому князівстві Московському на стороні князя Василя II. Літопис повідомляє, що прийшли царенки «з Черкас», що, очевидно, на той час були одним з опорних центрів литовських служивих татар. Велике князівство Литовське було зацікавлене в тому, щоб татарська еліта, що приходила на службу, приймала християнство. Для цього розробили цілий комплекс заохочувальних заходів: наділення землі, запис до шляхти тощо.

Уже дуже скоро на українських землях з’явилися князі Глинські, представники шляхетських родів Чемерисів, Бокевичеів-Щуковських, Бурдюкових та ін. Татари, що не хотіли міняти віри, йшли до Криму, зменшуючи таким чином відсоток мусульман серед служивого стану. Уже до кінця XV століття зі служивих татар та української військової еліти, що відмовилися від служби литовській державі, формується козацтво. Дуже скоро воно почне переслідувати власні політичні та військові інтереси, відмінні від інтересів Литви, Польщі та Москви.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.