Лукаві цифри. Як у Москві боролися з «татарами». Частина перша

Лукаві цифри. Як у Москві боролися з «татарами». Частина перша
Книга - А.А. Новосельського
Лукаві цифри. Як у Москві боролися з «татарами». Частина перша
А.А. Новосельський
Лукаві цифри. Як у Москві боролися з «татарами». Частина перша
Лукаві цифри. Як у Москві боролися з «татарами». Частина перша
28.01.2022
Оцініть статтю: 
(79 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

У травні 1944 року за розпорядженням вищого керівництва СРСР кримськотатарський народ депортували зі своєї рідної землі. У постанові Державного комітету оборони СРСР «Про кримських татар» від 11 травня 1944 року за номером ДКО-5859сс сказано:

«У період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертували з частин Червоної Армії, що обороняли Крим, і переходили на бік супротивника, вступали у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини, що боролися проти Червоної Армії; у період окупації Криму німецько-фашистськими військами, бравши участь у німецьких каральних загонах, кримські татари особливо відрізнялися своїми звірячими розправами з радянськими партизанами, а також допомагали німецьким окупантам у справі організації насильницького вивезення радянських громадян у німецьке рабство й масового винищення радянських людей.

Кримські татари активно співпрацювали з німецькою окупаційною владою, бравши участь в організованих німецькою розвідкою так званих „татарських національних комітетах“, і широко використовувалися німцями з метою закидання в тил Червоної Армії шпигунів і диверсантів. „Татарські національні комітети“, в яких головну роль відігравали білогвардійсько-татарські емігранти, за підтримки кримських татар спрямовували свою діяльність на переслідування та утиск нетатарського населення Криму та вели роботу з підготовки насильницького відторгнення Криму від Радянського Союзу за допомогою німецьких збройних сил».

Здається, цього розлогого обґрунтування задосить, щоб назавжди затаврувати кримських татар як «зрадників», «прислужників нацистів, «карателів» тощо. Але, мабуть, у Москві відчували, що піддавши репресіям цілий народ, було треба, щоб у його провину повірили не тільки співробітники НКВС і партапарат, а й «широкі маси трудящих». Саме тому виникла ідея підготувати історичну «базу», щоб на підставі архівних документів довести початкову «неповноцінність» кримськотатарського народу, що, на думку організаторів депортації, виявляв щодо всіх сусідніх народів «звірячу хижість».

Підготувати відповідне «наукове обґрунтування» доручили Інституту історії Академії наук СРСР, який, своєю чергою, доручив її, провідному співробітнику, доктору історичних наук О. Новосельському. Уже 1948 року Новосельский відрапортував про виконання завдання партії та уряду, випустивши книгу «Борьба Московского государства с татарами в первой половине XVII в.». У передмові до досить великої роботи (446 с.) він писав:

«Використовуючи у викладі багатий фактичний матеріал, автор керувався постановою Ради народних комісарів (РНК) та ЦК ВКП(б) про викладання громадянської історії у школах СРСР від 16 травня 1934 р. Ця постанова визнала викладання історії у школах СРСР незадовільним тому, що воно підміняло зв’язний виклад громадянської історії абстрактними соціологічними схемами… Тим більшу силу має ця постанова щодо монографічних досліджень, які висувають нові положення та нові узагальнення».

Які нові положення та нові узагальнення запропонував автор? Основну увагу у книзі О. Новосельський приділяє московсько-кримським відносинам від другої половини XVI ст. до середини XVII ст. Він навмисне залишає за рамками свого дослідження період від початку Визвольної війни українського народу (1648) до анексії Кримського ханства Росією (1783). Звісно, це не випадково — невже радянський історик розповідав би про видатну роль кримських татар у боротьбі з Річчю Посполитою, про каральні походи російської армії на Крим, про геноцид ногайського народу, скоєного військами О. Суворова на Кубані тощо?

У кожному з семи розділів книги один або й кілька розділів присвячено «татарським наїздам на Русь», а наприкінці подано «перелік татарських наїздів на руську державу» та «обчислення кількости полону, захопленого татарами». По суті робота Новосельського — своєрідне виставлення історичного рахунку кримськотатарському народові за всі реальні та уявні образи, завдані злопам’ятній Москві.

Варто зазначити, що книга Новосельського загалом продовжила традицію російської історіографії, що представляла Кримське ханство як «державу-паразит, яка випивала життєві соки» з Московії та Речі Посполитої. Історик М. Бережков, автор виданої 1888 року роботи «Русские пленники и невольники в Крыму», вважав, що Крим провадив традиційну політику Золотої Орди — політику гноблення сусідніх народів.

«Татарское иго, — писав Бережков, — в виде ежегодных поминков и дачи крымским ханам да увода ими в неволю многочисленного русского населения с обеих украин, московской и польской продолжало тяготеть над обоими государствами до падения Польши и Крыма».

Далі Бережков переходить до конкретних фактів наїздів кримців на Московську державу. Він наводить абсолютно фантастичні цифри про кількість бранців, захоплених кримськими татарами під час наїздів:

«Постоянным, обычным средством к приобретению русских пленников крымскими татарами были набеги… В 1521 году Махмет-Гирей и брат его, царь казанский Саип-Гирей, вывели, говорят, из Московского государства до восьми сот тысяч пленных, которых после продавали в Кафе и Астрахани».

Цифра ця, взята Бережковим із мемуарів С. Герберштейна «Записки про Московію», викликала й у нього певні сумніви, але не такі, щоб узятися за спростування.

За сучасними підрахунками, чисельність населення Великого князівства Московського на початку XVI століття становила близько 6 млн душ. 800 тис. від 6 млн — це понад 13 % від людности держави. Узяти в полон, а ще й приставити до Криму, Астрахані та продати стільки невільників — річ абсолютно неймовірна!

Про те, що цифри в Бережкова і близько не відповідають демографічним реаліям того часу, свідчить і такий факт: згадуючи про напад хана Девлет Ґерая на Москву (1571), Бережков уже без жодного сумніву переконує читача в тому, що кримський володар повів у полон 150 тис. москвичів. Щоб вивести таку кількість бранців, треба спершу, щоб ці люди жили в Москві. Та в тому й річ, що населення міста в середині XVI ст. ледве сягало 100 тис.

А ще відомо, що перед самим підходом кримського війська цар Іван Грозний, його родина, бояри та численна челядь, поспіхом покинули місто. Побачивши ганебну втечу царя, розбіглася і значна частина містян, сховавшись у навколишніх селах і лісах. А ще частина жителів чинила опір кримцям і була вбита в бою. З усього сказаного можна зробити висновок: і в цьому випадку Бережков збрехав, навівши свідомо неправдиві дані.

Але повернімося до книги Новосельського. За формою вона цілком відповідає науковій роботі досить високого рівня. Автор використав безліч архівних матеріалів, у тому числі маловідомих історикам. Це все зроблено з однією метою: змусити читача повірити в ідеологічні догми, що піддають сумніву здоровий глузд, людську пам’ять, усю історію відносин кримських татар із народами Східної Європи. Парадоксально, але перед Новосельським стояло абсолютно абсурдне за умов радянського ладу завдання: спростувати один із головних постулатів марксизму — інтернаціоналізм.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.