Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей

Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей
Ворота фортеці Анапа
Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей
Закладний камінь з Анапи
Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей
Заставні камені Ізмаїльської фортеці
Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей
Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей
Мусульманські епіграфічні пам’ятники з колекції Одеського товариства історії та старожитностей
05.03.2019
Оцініть статтю: 
(50 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

У 1839 році, в Одесі, з ініціативи групи відомих вчених на чолі з М.Н.Мурзакевичем було створено товариство історії і старожитностей. У його завдання входило «збирати, описувати і зберігати всі залишки старовини», яких було чимало на берегах Чорного й Азовського морів. Маючи підтримку, зокрема фінансову, з боку графа М. Воронцова, Одеське товариство історії і старожитностей (ОТІС) дуже швидко зуміло налагодити дослідницьку роботу, а також розпочати збір власної колекції пам’ятників історії й археології, експонатів якої було достатньо для відкриття музею. Уже у 1840 році відкрили музей, який постійно поповнювався завдяки археологічним розкопкам, здійсненим ОТІС, а також актам дарування і покупкам у колекціонерів предметів, що представляють історичну і художню цінність.

До початку ХХ століття у музеї ОТІС накопичилося чимало експонатів, що відносяться до історії мусульманських держав Північного Причорномор’я. Одним з перших, до колекції музею надійшов закладний камінь фортеці Анапа. Його зняли з міських воріт за розпорядженням герцога де Рішельє і піднесли у подарунок архієпископу Катеринославському і Херсонському Платонові у 1807 році. Цікаво, що разом із заставним каменем священнослужитель отримав і переклад тексту. Очевидно, перекладач був мало знайомий з османською мовою, тому дозволив собі численні відступи від оригіналу. Лише через сто років, завдяки наполегливій роботі дійсного члена Одеського товариства історії і старожитностей сходознавця І.Спафаріса, вдалося зробити точний переклад не тільки тексту з Анапи, але й інших пам’ятників ісламської палеографії.

Закладний камінь був мармуровою плитою, прикрашеною тугрою султана Селіма III (1761 — 1808). Його висота становила 1 м 12 см, ширина — 1 м 70 см. Тугра розміщувалася по центру верхнього рядка плити. Зліва від неї була висічена шахада: «Свідчу, що немає Божества, крім Аллага, і ще свідчу, що Мухаммад — Посланець Аллага». Нижче, у прямокутниках, що складаються з паралельних і взаємно перпендикулярних ліній, укладені 16 напіввіршів, автором яких був відомий турецький поет епохи Селіма III Сеїд Осман Сурурі.

Повністю текст надпису був такий: «Султан, син султана, султан-переможець, Селім-хан III, син султана Мустафи-хана III, повсякчасний переможець. Усе те, що зволив Аллаг — здійснилося. Свідчу, що немає Божества, крім Аллага, і ще свідчу, що Мухаммад — Посланець Аллага.

Владика моря, могутній султан Селім-хан, — міць влади якого нехай утвердить Аллаг до дня воскресіння і суду, життя тривале проводячи у заняттях з реставрації фортець в областях уздовж усіх прикордонних ліній, без шуму і розмов, продовжує дарувати народові безпеку і благополуччя.

Завдяки йому, усі межі приведені у стан повного розквіту, а групи людей, що належать до ворогів віри, піддаються постійному знищенню.

Повелівши нині спорудити фортецю Анапу, населенню її дарував Він радісне свято. Воістину прекрасне планомірне спорудження її.

Як бульбашки, вибухають куполи дев’яти шляхів небесних, коли комендант фортеці наближає до її гармат гніт, що запалює вогонь.

А ворог підступний, споглядаючи, як фортеця розсипає навколо себе полум’я, уподібнює її грому і блискавці, що виблискує у нічну пору.

О Сурурі! Уже сказали інші поети один повний напіввірш для хронограми, а я винайшов ще один — як наслідок маємо дві чудові хронограми.

Заклав основи фортеці Анапа султан Селім. Фортецю спорудив хан Селім 1212 р.х. Стала Анапа незрівнянною у 1212 р.х.».

З історичних документів відомо, що фортеця Анапа була споруджена задовго до султана Селіма III, за часів античності. Щодо османського правителя, то він лише провів реставраційно-відновлювальні роботи, які дозволили імперії створити надійний оплот на Таманському півострові. Історик М. І. Веселовський так писав про значення Анапскої фортеці: «Далеко не першокласна, але вкрай шкідлива у політичному сенсі турецька фортеця Анапа зажадала від Російської держави такого числа військових походів як армії, так і флоту, якого не викликала жодна інша ворожа фортеця, більш архітектурно міцна й продумана. Разів чотири її підривали до повного руйнування. Анапа зіграла значну історичну роль під час тривалої боротьби Росії з Туреччиною, а також і в справі приборкання гірського населення на Північному Кавказі, тому її військове минуле заслуговує на увагу».

Серед епіграфічних пам’ятників-експонатів музею ОТІС були чотири мармурові заставні камені з Ізмаїльської фортеці. Історія цих каменів досить заплутана. Вони були виготовлені в період правління все того ж султана Селіма III, який прославився тим, що взявся енергійно відновлювати військову інфраструктуру Османської імперії. Після взяття Ізмаїла російською армією О.Суворовим, у ході російсько-турецької війни 1787–1791 р.р., місто, згідно з Ясським миром, знову повернули туркам.

Зруйновану російськими військами Ізмаїльську фортецю османському урядові довелося відновлювати з руїн. Керував роботами інженер Мехмед Решид. Роботи були завершені у 1209 г.х. або у 1794 році за християнським літочисленням. Саме цій події і було присвячено створення заставних каменів. На всіх чотирьох плитах були зроблені однакові написи. Крім султанської тугри на них було висічено: «Робота кисті Мехмеда Решида, який очолював будівництво фортеці Ізмаїла 1209 р.».

До 1944 року заставні камені Ізмаїльської фортеці знаходилися в Одеському археологічному музеї, наступников музею ОТІС. У період Другої світової війни окупаційна влада вивезла значну частину музейних цінностей до Румунії. Після цього чимало з них безслідно зникли. Така ж доля спіткала і каменів Ізмаїла. Однак у 2014 році одеський історик Андрій Красножон виявив три з чотирьох зниклих заставних каменів у фондах Музею історії Молдови, у румунському місті Ясси. Зазначимо, що співробітники румунського музею не знали, яким чином артефакти з’явилися у музеї.

Згідно з міжнародно-правовими актами, прийнятими в період і після закінчення Другої світової війни, передбачено повернення матеріальних цінностей, незаконно вивезених з тимчасово окупованих територій. На жаль, на цей момент питання про реституцію експонатів археологічного музею українська влада не порушувала.

Олександр Степанченко

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.