Всього в житті траплялося мені.
Був у тюрмі. В турецькому полоні.
Але в такій безвиході ще ні.
Л. Костенко «Берестечко»
Після відступу кримськотатарської армії битва під Берестечком тривала ще кілька днів, але її результат уже був визначений. Без свого гетьмана козаки розгубилися та стали окремими групами покидати поле битви. Поляки, знавши про відступ українських військ, не могли чинити їм протидії — це дозволило абсолютній більшості козаків уникнути знищення, що здавалося неминучим.
Учасник війни з польського боку писав 10 липні 1651 року в листі на батьківщину:
«Випустили вовка з лісу, що нам дав Господь Бог у руки. Сьогодні в паніці, покинувши табір, артилерію та все своє добро, ворог утік, про що ми були перестережені за кілька днів від тих, що від ворога до нас передавалися, а все ж ми були такі безтурботні, що поклалися на вовчу козацьку покірність і на фальшиву жебранину про милосердя. Дали ми себе одурити, що нізвідки ми не хотіли його задівати… Думаємо над тим, що ця ворожа втеча нам принесе. Боїмося, щоб ворог знову не зібрав своїх розпорошених сил, і була б безкінечна війна».
Щодо «затримання» ханом Богдана Хмельницького, то найліпше цю тему висвітлив Михайло Грушевський в «Історії України-Руси». Він уважав, що український гетьман був у кримському війську з власної волі:
«Оповідання про досить довге затримання Хмельницького у хана — що його там в’язнено, не пускано, що він мусів тяжкою ціною окупатись, випрошувати в хана дозвіл на нові розпорядження на Україні й т. д., — здаються мені фантастичними й тенденціозними вигадками, пусканими тільки почасти з незнання, а почасти і з розмислу — з самого окруження Хмельницького. В дійсності він зістававсь у хана, мабуть, недовго, і стільки, скільки сам хотів».
Вигадкам про розрив відносин кримців із козаками не вірили і найвизначніші діячі Речі Посполитої. Так, коронний гетьман Потоцький у листі до короля Яна Казимира, коментуючи різні чутки з приводу відносин Криму й України, писав:
«Таки це й неправдоподібно, щоб їх спілка (Хмельницького та Іслям Ґерая. — Ред.) так легко могла розірватись».
Повернувшись від хана, гетьман Хмельницький, розуміючи складну ситуацію України, 7 липня 1651 року видав універсал про загальний збір війська під Білою Церквою:
«Богдан Хмельницький гетьман з військом Запорозьким п. п. полковникам: білоцерківському, винницькому, браславському, уманському, паволоцькому доброго здоровля од Господа Бога мило бажаємо! Ознаймуємо вам, що прирадили ми з товариством, щоб не відкладаючи ні до тижня, ні до двох неділь, таки зараз були готові й збиралися до купи. Тому наказуємо, аби ті вищезгадані полки, будучи близькими до Білоцерківського, збиралися під Білу Церкву, а я буду зараз збирати під Корсунем тамошні полки, бо треба нам бути чуйними — аби нас неприятелі наші в домах наших не застали. Коли (про них) відомості одержите, в день і вночі давайте знати, і ми теж, що почуємо, помітимо і врадимо, будемо вас сповіщати. Тільки ще раз вас напоминаємо, аби зараз збиралися і були готові. Орда теж напоготові. Маємо надію, що потіхи наші неприятелі мати не будуть! А вас при тім Богові поручаємо. Дано під Білою Церквою 7 липня 1651».
Отримавши інформацію про зосередження українських військ у районі Білої Церкви, польські війська з Волині та Білоруси рухались одне одному на зустріч із метою з’єднання. Польний гетьман литовський Радзивіл вдерся в Україну з півночі, захопив і пограбував Київ. Потім його армія рушила на Білу Церкву. Біля села Таборівка їх зустріло військо Хмельницького. У бою Радзивілл зазнав серйозних утрат, головною була втрата обозу з запасами пороху та провізії. Це змусило поляків почати переговори з Хмельницьким. За новою мирною угодою, підписаною 18 вересня 1651 року, Україну позбавляли багатьох прав, а кількість козацького війська мала бути значно зменшена. До того ж союзні відносини України з Кримом мали бути, за договором, розірвані.
Утім, як і після Зборовської угоди, сторони конфлікту розуміли, що цей мир не триватиме довго, і треба готуватися до нового протистояння. Уже навесні 1652 року Хмельницький починає збирати нове військо та відновлює союз із Кримом та Османською імперією. Економічне й політичне становище Речі Посполитої після битви під Берестечком було вкрай важке. Грошей на утримання війська не ставало — це призвело до масового дезертирства. На це, зокрема, у листі до короля звертав увагу польний гетьман коронний М. Калиновський.
У березні окремі загони поляків почали просуватися на територію Гетьманщини з метою «навести лад», але проти них повстав місцевий люд. Деякі загони були знищені, інші повернули на Захід. Уряд Речі Посполитої, отримавши інформацію, що Хмельницький готує похід проти Молдавського князівства, надіслав військо на чолі з Калиновським на Поділля. Калиновський улаштував засідку козакам, але український гетьман зміг розгадати плани ворога. Уперше після битви під Берестечком разом з українцями виступили і кримські татари.
Цього разу союзники мали чисельну перевагу над ворогом. Бій відбувся в урочищі Батіг. Завдяки вмілим і злагодженим діям українців і кримських татар під орудою молодшого брата хана, нуреддина Аділь Ґерая, поляки були вщент розгромлені. У полон потрапило кілька тисяч жовнірів. Відповідно до домовлености, їх передано кримцям, але Хмельницький викупив полонених в Аділь Ґерая та наказав їх стратити. Це була помста за поразку під Берестечком.
1653 рік — останній рік союзу України та Кримського ханства. Довгий час цілі Хмельницького та хана Іслям Ґерая збігалися. Завдяки узгодженим діям двох держав Річ Посполита стояла на межі катастрофи. Заради остаточної перемоги треба було докласти додаткових зусиль, але гетьман і хан мали різні уявлення про такі зусилля. Хмельницький уже давно вів складні переговори з Москвою. Восени 1653 року цар Олексій Михайлович вирішив, що настав час знищити Польщу та приєднати до Росії її величезні території, передусім Україну. У жовтні 1653-го Земський собор у Москві задовольнив прохання Хмельницького та прийняв Україну під свій протекторат.
Про це ще не знав Іслям Ґерай, коли разом із Хмельницьким вів жорстокі бої біля Жванця проти оточеного війська короля Яна Казиміра. Поразка поляків, здавалося, була неминуча. Саме в цей час надійшла звістка про те, що Хмельницький утворив союз з Москвою. Напевно, хан був шокований отриманою інформацією, бо інтереси Криму ніяк не збігалися з інтересами Московської держави. Іслям Ґерай став наполягати на негайному підписанні миру з Яном Казиміром — Хмельницький мусив погодитись. Цей мир відновив Зборівську угоду й дав Україні набагато більше можливостей для продовження боротьби. Після підписання договору військо Іслям Ґерая повернулося до Криму. За кілька місяців після Жванецької облоги кримський хан помре, і колишні союзники стануть противниками.
Розрив двох видатних діячів Визвольної війни призвів до трагічних наслідків як для українців, так і для кримських татар. Іслям Ґерай та Богдан Хмельницький по-різному бачили шляхи боротьби з поляками, й це різне бачення аж ніяк не можливо ввести у примітивне русло смердючої річки під назвою «зрадництво». Обидва воєначальники заслуговують на глибоку повагу нащадків. Можливо, в майбутньому і на сторінках українських підручників про них писатимуть як про соратників і побратимів.
