«Три зради» кримського хана. Подолання історичного міфу. Частина перша

«Три зради» кримського хана. Подолання історичного міфу. Частина перша
Кримськотатарський воїн
«Три зради» кримського хана. Подолання історичного міфу. Частина перша
Берестейська битва
«Три зради» кримського хана. Подолання історичного міфу. Частина перша
«Три зради» кримського хана. Подолання історичного міфу. Частина перша
15.12.2021
Оцініть статтю: 
(40 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

Від безлічі військ почорніла земля,
Здригнулися гори від руху військ,
На землю пролилося так багато крові —
Не буде рости тут нічого, крім маків червоних.

Мехмед Сенаї

Визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої під проводом Богдана Хмельницького завжди вважалася боротьбою українців проти національного та релігійного поневолення. Це справді так, і, звертаючись до подій XVII століття, деякі історики роблять акцент на національному питанні, інші — на релігійному, але мало хто звертає увагу на той факт, що це була війна міжнародних коаліцій проти найбільшої європейської держави того часу.

Після оформлення Бахчисарайського договору між Богданом Хмельницьким і Кримським ханством у березні 1648 року відкрився шлях до початку відкритої збройної боротьби проти польської держави. Згідно з договором, провідну роль у новому союзі грало Кримське ханство, що під час війни мало право самостійно вести переговори та укладати міжнародні угоди — звісно, беручи до уваги інтереси української сторони.

Саме останній момент важливий для розуміння подій першого етапу Визвольної війни (1648–1653). Під час укладання Бахчисарайського договору єдиним легітимним державним утворенням, що мало міжнародне визнання, було Кримське ханство. Українська держава гетьмана Хмельницького лише народжувалася. Союз України і Криму був взаємовигідний. Під час розгортання бойових дій Хмельницький намагався втягнути у війну проти Речі Посполитої всіх або майже всіх сусідів Польщі. Він добре знав про економічну та військову могутність Республіки, що мала величезні ресурси для опору своїм ворогам.

За століття після закінчення Визвольної війни виникло багато міфів про неї. Один із них, що й досі підтримується деякими українськими істориками — міф про «три зради» кримського хана Ісляма III Ґерая. Відомо, що під час війни хан очолював Кримську державу та був її військовим керівником. Щоб спростувати цей міф про «зраду», досить звернутися до історичних джерел, а також проаналізувати події, пов’язані з конкретними епізодами військово-політичної боротьби проти Речі Посполитої.

Поміж історичних джерел, де розглядається перебіг Визвольної війни, чи не найцікавіший «Тарих-і Іслям Ґерай-хан» («Історія хана Ісляма III Ґерая»). Її автор — Мехмед Сенаї, кримськотатарський історик і політичний діяч, учасник подій середини XVII ст. Його праця — унікальне свідчення людини, що з позицій мусульманської моральности малює складну й величну картину жорстокої боротьби на землях України. «Тарих-і Іслям Ґерай-хан» — це не тільки зібранням історичних фактів. Твір має значення і як визначна пам’ятка кримськотатарської літератури пізнього середньовіччя. Водночас він має апологетичний характер, спрямований на звеличення головних персонажів війни з боку Кримського ханства.

За пишністю й хитромудрістю фраз у Мехмеда Сенаї легко помітити, які складні та багатопланові були відносини держав і політичних діячів епохи. Віддаючи данину літературній моді та традиції,  кримськотатарський історик водночас чітко розділяє героїв твору на «своїх» і «чужих». При цьому за «своїх» уважає гетьмана Хмельницького та українських козаків.

Перша битва війни відбулася під Жовтими Водами у квітні-травні 1648 року. Від її успіху залежав подальший перебіг війни. Ось як ця подія описана у творі Мехмеда Сенаї:

«Ісламські аскери, надіслані з великими емірами, тобто з начальником цього війська Тугай-беком та з іншими знаменитостями Криму, на допомогу запорізьким козакам, двічі розбили огидні полки ляських гяурів і піддали зловмисних нечестивців вістрям шабель і вогню рушниць… Загалом того дня перемоги — а це був третій день місяця джумаді уль-еввель — військо польське, ведене шайтаном, не витримавши найсильнішого натиску легконогих татар, борців за віру, було розбите і знищене. З ворожого воїнства не врятувався жоден, а дороги, що ними вони тікали, на відстані двох і трьох ночівель були встелені трупами з відрізаними головами й ногами, і копита коней газіїв не могли ступити нікуди, крім трупів».

Про роль у перемозі над поляками запорожців Мехмед Сенаї майже не згадує, що цілком зрозуміло з огляду на характер твору, приділяючи головну увагу кримськотатарським воїнам і їхньому командиру Тугай-бею.

Після цієї перемоги союз України і Криму зміцнився, хоча водночас Хмельницький пише листа московському цареві Олексію Михайловичу, намагаючись схилити його до участи у війні проти Речі Посполитої. Цар, мавши слабке військо, вирішив не ризикувати, тож усі пропозиції українського гетьмана відхиляв, уважно спостерігавши за перебігом подій.

А події розгорталися досить швидко: війна перетворилась на переможний похід, під час якого українська та кримська армії раз у раз громили шляхту. 1649 року польський король Ян Казимір вирішив узяти реванш за попередні поразки. Він зібрав потужне військо та на його чолі вирушив в Україну. На допомогу Хмельницькому рушив кримський хан Іслям III Ґерай. Під Зборовом відбулася жорстока битва, і в ній знов перемогли союзники — кримці та українські козаки. Досягнута після битви Зборівська угода про мир є тим першим випадком, що російські та деякі українські історики, вважають за «зраду» кримського хана. На їхню думку, хан пішов на переговори в момент, коли можна було досягти «повної перемоги» й навіть захопити в полон польського короля.

Якщо розглядати ситуацію на 16 серпня 1649 року, то на момент припинення воєнних дій польське військо справді було в надзвичайно складному стані. Королівський табір цілий час обстрілювала козацька артилерія, укріплення його були ненадійні, а воякам не ставало провіанту. Але до повної поразки було дуже далеко, адже польська армія була чисельна та добре озброєна. Король не мав наміру капітулювати — навпаки, був рішуче налаштований битися далі. В усякому разі існувала можливість прориву поляків з невизначеними наслідками та великими втратами як для українців, так і для кримських татар. Розуміючи ситуацію, Іслям III Ґерай вирішив отримати максимальну вигоду й досягти мирної угоди. Цей мир був вигідний і запорожцям, бо вперше король визнавав легітимність гетьмана Хмельницького, що отримав майже повну владу над величезною територією України.

Отже, ні про яку зраду кримського хана й мови бути не може. Навпаки, Зборівська угода стала величезною перемогою кримської дипломатії та особисто хана Ісляма III Ґерая, що у складних умовах досяг позитивного результату. Утім попереду були нові битви, нові перемоги й нові поразки.

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.