Мусульманські улани на службі короля Станіслава Понятовського

У другій половині XVIII ст. посилення військової могутності Росії стало причиною серйозного занепокоєння її сусідів: Османської імперії, Кримського ханства та Речі Посполитої. Вона постійно втручалася у внутрішні справи Польщі, російська армія перебування на її території.

Повстання українського селянства та козацтва, відоме в історії як Коліївщина, призвело до того, що в Польщі виникла потужна опозиція владі короля — Барська конфедерація, яка виступала як антиросійська сила. Придушити її мала російська армія. Це призвело до втручання у війну Османської імперії і Кримського ханства.

На боці конфедератів воював 4-й полк Литовської передової сторожі, яким командував литовський татарин, полковник Юзеф Біляк. Полк був сформований в 1733 році з надвірної татарської хоругви київського воєводи Потоцького. Можна припустити, що більшу частину особового складу полку складали волинські та подільські татари. Попередником Біляка на посаді командира полку був генерал-майор Чимбай Мурза Рудницький. Полк брав активну участь в Семирічній війні, в якій ротмістр Біляк звернув на себе увагу мужністю і талантом командира.

Всі полки Литовської передової сторожі мали свою особливу форму, більше схожу на ту, яка була прийнята в Османській імперії або Кримському ханстві. В останній чверті XVIII ст. існувало шість полків передової сторожі, сформованих з польсько-литовських татар. Їх загальна чисельність становила близько 2 тис. осіб.

У 1763 році Юзеф Біляк отримав звання полковника, а наступного року був призначений командиром полку. Чисельність полку в різні роки коливалася від 400 до 600 осіб. Служилих воїнів називали уланами. Вперше улани, як окреме військове формування, з’явилися ще за часів Золотої Орди. У XVI ст. з польсько-литовських татар були сформовані хоругви (загони) легкої кавалерії. Пізніше назва улани стосовно легкої кавалерії прижилася у багатьох європейських країнах.

У 1768 році Османська імперія, Кримське ханство та Річ Посполита, в особі збройних сил Барської конфедерації, виступили в єдиному строю проти Росії. Але розрізнені дії союзників виявилися неефективними. Добре озброєна та організована російська армія по черзі розгромила війська конфедератів, захопила Крим, змушуючи Османську імперію укласти вкрай невигідний мир.

Барська конфедерація, створена польськими магнатами, не була підтримана й населенням. Вона була остаточно розгромлена до 1772 року, що дозволило Росії, Пруссії та Австрії провести перший поділ Речі Посполитої. Польський король Станіслав Понятовський намагався зміцнити свою владу, проводячи реформи з опорою на армію, але магнатська опозиція зруйнувала всі його плани.

Юзеф Біляк у 1772 році отримав генеральське звання, однак невдала війна змусила його піти у відставку. Він оселився в своєму маєтку недалеко від Любліна. Через десять років Біляк знову повернувся на службу, в черговий раз ставши командиром 4-го полку Литовської передової сторожі. (Цікавий факт: згідно зі штатним розкладом полку за 1786 рік, в ньому на той момент служило 35 офіцерів, при цьому четверо з них були синами Юзефа Біляка).

Напередодні чергової російсько-польської війни в 1792 році полк уланів Біляка налічував 611 осіб. У бою під селом Стовпці (Білорусь) вони розгромили два полки російських драгунів генерала Мелліна. Після цієї перемоги Біляк став одним з перших, хто був нагороджений королем вищою військовою нагородою Польщі, орденом Virtuti Militari. Улани мужньо билися в кожній битві. Тим не менш, це не врятувало польську армію від чергової поразки.

Останньою військовою кампанією мусульманського генерала стала війна Тадеуша Костюшка, яка була відчайдушною спробою врятувати залишки Польщі від остаточної загибелі. Незважаючи на вік і погане здоров’я, Юзеф Біляк не відступив від війни. Він знову зібрав своїх уланів і повів їх в бій. Але старі рани і накопичена втома далися взнаки. Генерал Біляк помер в червні 1794 року.

Командиром 4-го полку Литовської передової сторожі після його смерті став Мустафа Ахматович. Улани ще взяли участь в трьох великих боях — останній у передмісті Варшави, в листопаді 1794 року. Після закінчення бойових дій полк був розпущений разом з іншими підрозділами татарських уланів.

У селі Студзянка (під Любліном) аж до початку ХХ ст. в місцевій дерев’яній мечеті зберігалося бойовий прапор 6-го уланського полку польсько-литовських татар. Але в 1915 році російські війська, що відступали з Польщі, спалили реліквію разом з будівлею мечеті.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»