Чим захищали своє тіло воїни, що тисячоліттями билися на території сучасної України? Чи носили лицарські обладунки? А що одягали на себе члени руської дружини? Чи були панцирі зручними?
Спеціально для сайту Ucraina Inter Arma відповіді на всі ці запитання підготував кандидат історичних наук, в коло інтересів якого входять, серед іншого, уніформологія та зброєзнавство, викладач КНУ ім. Т. Шевченка Артем Папакін. Він докладно описав і проілюстрував матеріал відповідними світлинами, репродукціями старовинних фресок і власноруч зробленими малюнками, з яких читач дізнається про історію виникнення або проникнення на територію сучасної України та особливості застосування багатьох різновидів обладунків.
Серед них — лускатий панцир скіфів і сарматів, скіфські панцирі-ліноторакси, римські «лоріка сегментата», знайдені на території Криму пластинчаті обладунки легіонерів, давноруська кольчуга та половецькі нагрудники… Детально розповів автор і про кіраси-бригандини, відомі на Сході під монгольською назвою «куяк» і які в Україні носили за часів Золотої Орди, і про пластинчасто-кільчасті обладунки, що були популярними з кінця XIV до XVIII століття в ісламських країнах Азії та Африки серед татар, в Османській імперії.
Ще одним цікавим екземпляром є тюркський ламелляр. Ламеллярний обладунок — це панцир, складений з подібних між собою пластин, з’єднаних ремінцями. Його конструкція відома ще з Месопотамії та Єгипту бронзового віку. Тоді ламеллярний панцир був подібним до лускатого, але його луски кріпилися не до основи, а лише одна до одної. «Друге народження» ламелляру відбулося у ранньому Середньовіччі, коли обладунки робили з заліза. В Україні такий панцир був популярним у середовищі кочовиків причорноморських степів — аварів та тюрків. Ламелляри кочовиків України ведуть свій початок від далекосхідних зразків. З аварами такі обладунки поширилися до Західної Європи.
Чудовий зразок тюркського ламеллярного обладунку VI століття було знайдено у Керчі. Він складався з прямокутних пластин довжиною 6–10 см. Кожна пластина має одну або дві пари отворів на кожному боці, і по одному-два отвори на нижньому і верхньому краях. Пластини накладалися одна на одну вертикально, через отвори пропускався шкіряний ремінець, який тримав конструкцію докупи. Щоб ремінці не перетиралися, під дірочки підкладалася смуга шкіри, а по краю пластин пришивалася шкіряна окантовка. Для зменшення ваги обладунку більшість пластин мали напівкруглі вирізи з одного з боків. Цей обладунок міг мати крій халату з розрізом посередині чи жилету з нагрудної і наспинної частин, а також міг захищати плечі воїна. Такий панцир був дуже міцним, його не пробивали ані стріли, ані клинки. Завдяки складній системі кріплення він водночас був достатньо гнучким і не заважав кочовикам стріляти з лука, рубати мечами і колоти списами. Проте виготовити ламелляри було непросто — на них йшло більше 500 пластин! Тому вони були дуже дорогими, і їх могли дозволити собі лише найбагатші номади. Ламеллярний обладунок використовували і візантійці — він найчастіше зустрічається на творах візантійського мистецтва, а його пластини трапляються у археологічних розкопках колишніх візантійських володінь, зокрема, вони були знайдені й у Херсонесі.
Довідково:
Папакін Артем Георгійович — кандидат історичних наук, асистент. У 2003 році закінчив історичний факультет Київського національного університету імені Т. Шевченка, у 2007-му — аспірантуру на кафедрі історії слов’ян. Викладає в КНУ нормативні курси «Історія Центрально-Східної Європи (Середньовіччя та Ранній новий час)», «Давня історія Центральної та Південно-Східної Європи», курси з історії Польщі, українсько-польських стосунків та військової історії. До кола наукових зацікавлень входять іноземні військові формування на території України, військова історія Польщі, українсько-польські стосунки у ХХ ст., уніформологія, зброєзнавство. Стажувався за урядовою програмою Республіки Польща для молодих науковців при Варшавському університеті.
