Про характер антиісламської пропаганди в СРСР

Атеїстичний журнал Безбожник
Атеїстичний журнал Безбожник
Мусульманське духовенство
Мусульманське духовенство
Пропагандистський плакат. СРСР
Пропагандистський плакат. СРСР
Атеїстичний журнал Безбожник
Мусульманське духовенство
Пропагандистський плакат. СРСР

У 1917 році влада в Росії перейшла до рук більшовиків, які у своїй програмі, затвердженій на II з’їзді партії 1903 року, декларували «повну рівноправність усіх громадян, незалежно від… релігії», «відділення церкви від держави і школи від церкви».

Але після приходу до влади ставлення більшовиків до релігії загалом та ісламу зокрема істотно змінилося. Спочатку вони намагалися схилити мусульман на свій бік, для чого 3 грудня 1917 року було ухвалене спеціальне Звернення Ради народних комісарів «До всіх трудящих мусульман Росії і Сходу», в якому говорилося: «Мусульмани Росії, татари Поволжя і Криму, киргизи і сарти Сибіру і Туркестану, турки і татари Закавказзя, чеченці і горяни Кавказу, всі ті, мечеті і молитовні яких руйнувалися, вірування і звичаї яких зневажалися царями і гнобителями Росії! Відтепер ваші вірування і звичаї, ваші національні та культурні установи оголошуються вільними і недоторканими».

Однак ідилія тривала недовго. Вже 2 лютого 1918 року Раднарком ухвалив досить жорсткий декрет «Про відокремлення церкви від держави і школи від церкви». «Жодні церковні і релігійні громади не мають права володіти власністю. Прав юридичної особи вони не мають. Все майно церковних і релігійних товариств Росії оголошуються народним надбанням», — говорилося в цій постанові. Таким чином, все майно релігійних організацій, зокрема мусульманських, переходило у власність держави. При цьому будівлі, призначені для богослужіння, передавалися у користування громадам вірян винятково за рішенням місцевих рад. Цей декрет став могутньою зброєю влади проти всіх релігійних організацій на території колишньої Російської імперії.

Спочатку, коли радянська влада ще не встигла закріпитися, в регіонах з переважно мусульманським населенням ставлення до вірян і служителів культу було досить лояльним. Так тривало аж до 1928 року, коли будь-які послаблення були скасовані.

Ідеологічні засади антирелігійної пропаганди в СРСР були закладені в роботах основоположників марксизму, зокрема В. Ленін писав: «Ми повинні боротися з релігією. Це абетка всього матеріалізму а, отже, марксизму. Але марксизм не є матеріалізм, який зупинився на абетці. Марксизм йде далі. Він каже: треба вміти боротися з релігією, а для цього треба матеріалістично пояснити джерело віри і релігії у масах. Боротьбу з релігією не можна обмежувати абстрактно ідеологічною проповіддю, не можна зводити до такої проповіді, цю боротьбу треба поставити у зв’язок з конкретною практикою класового руху, спрямованого до усунення соціальних коренів релігії».

У цих словах Леніна закладена суть розуміння більшовиками релігії. На їхню думку, соціальне коріння і класова сутність перетворювали її на знаряддя експлуатації трудящих. Такий підхід дозволяв дуже широко трактувати будь-яку діяльність релігійних організацій, представляючи їх у вигляді ворожих, «контрреволюційних» структур.

Спочатку боротьба з релігією обмежувалася пропагандою і заходами адміністративного впливу. Однак з початком громадянської війни і виникненням на території Росії незалежних держав, зокрема мусульманських, комуністичний уряд все активніше почав використовувати методи примусу не тільки стосовно окремих служителів культу, але і цілих релігійних організацій.

У Російській імперії кількість віруючих мусульман перевищувала 20 млн осіб. Вони переважно жили в Туркестані, Закавказзі, Північному Кавказі, Поволжі і Криму. До 1917 року мусульманські організації мали широку мережу навчальних закладів, яка включала в себе 1064 медресе і 9723 мектебе. Після 1928 року практично всі навчальні заклади були закриті, а значна частина священнослужителів репресовані.

Про причини наступу більшовиків на мусульман досить ясно сказано у пропагандистській брошурі К. Василевського «Іслам на службі контрреволюції», виданої в Москві в 1930 році: «В роки громадянської війни ісламська контрреволюція, що блокується з імперіалістичними інтервентами і вітчизняною білогвардійщиною, була розгромлена разом зі своїми союзниками на полі битви. Тепер іслам в особі своїх проповідників-мулл і ревних прихильників з реакційних класових прошарків є перешкодою соціалістичного будівництва».

Якийсь час комуністи погано розуміли, чим є іслам. Для них головним ворогом була православна церква. Однак зі зміцненням режиму в мусульманських регіонах іслам почав вивчатися ідеологами і пропагандистами з метою більш ефективної боротьби з ним. Як ударну силу влада використовувала таку атеїстичну організацію, як Союз войовничих безбожників СРСР. У документах, адресованих активістам організації, зазначалося, що іслам є цілою суспільно-економічною системою, «що регулює і регламентує як політичне, так і суспільне й особисте життя правовірних у всіх деталях».

В умовах ідеологічної монополії комуністичної партії допустити вільну діяльність мусульманських організацій влада не могла і не хотіла. Планомірний наступ держави на релігійні організації подавався як рух громадських організацій проти контрреволюційних елементів. При цьому ставилося завдання «повного викорінення пережитків релігійних забобонів». У маніфесті Союзу войовничих безбожників зазначалося: «Ми повинні показати контрреволюційну сутність релігії, релігійних організацій в СРСР, які підтримували свого часу владу поміщиків і капіталістів, які на початку революції відкрито приєдналися до контрреволюційних організацій, які і тепер, в період соціалістичного будівництва, борються проти соціалістичної перебудови, збираючи навколо себе всі антирадянські… елементи».

До початку Другої світової війни іслам в СРСР фактично став нелегальним. І лише в результаті зміни політики уряду щодо вірян, що відбулася в результаті війни, намітилося послаблення тиску держави, що виявилося в легалізації духовних управлінь мусульман. Ослаблення репресій було викликано фактом участі мільйонів мусульман радянських республік в боротьбі з фашизмом на фронтах Другої світової війни.

Після війни вірянам почали повертати мечеті, а напруження антиісламської пропаганди пішло на спад. Однак з середини 50-х років, з приходом до влади Хрущова, почалися нові гоніння на вірян, а антирелігійна пропаганда стала офіційною політикою держави. Така ситуація з деякими коригуваннями, що відбулися в кінці 80-х років, залишалася аж до самого кінця СРСР.

Олександр Степанченко

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.