Про причини занепаду Аккерманської фортеці та її сучасний стан

Аккерманська фортеця. Сучасний стан
Аккерманська фортеця. Сучасний стан
Аккерман після Другої світової війни
Аккерман після Другої світової війни
Аккерманська фортеця за часів Османської імперії
Аккерманська фортеця за часів Османської імперії
Румунські солдати біля стін Аккерманській фортеці
Румунські солдати біля стін Аккерманській фортеці
Аккерманська фортеця. Сучасний стан
Аккерман після Другої світової війни
Аккерманська фортеця за часів Османської імперії
Румунські солдати біля стін Аккерманській фортеці
14.08.2018
Оцініть статтю: 
(237 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

Как всюду, так и в Аккермане,
время и невежественный со своим корыстолюбием человек
являются неумолимыми врагами
монументальных памятников давно минувших дней.
О. Кочубинський

Аккерманська фортеця є найбільшою збереженою фортифікаційною спорудою на території України. Протяжність її стін становить 2,5 км, а кількість веж в період розквіту сягала 34. Вважається, що засновником фортеці був Берке — перший мусульманський хан Золотої Орди. В її сімсотрічний історії були різні періоди: численні штурми та облоги завдавали серйозної шкоди стінам і вежам, але щоразу стародавня фортеця відроджувалася. Нині  Аккерманська фортеця — це справжній символ древнього міста, його візитна картка.
До початку XIX століття Аккерман входив до складу Османської імперії, яка регулярно проводила там ремонтно-відновлювальні роботи. Після російсько-турецької війни 1806–1812 років місто і фортеця відійшли до Російської імперії. Довгий час вона перебувала у віданні військового міністерства, а потім була передана під опіку міста. У 1859-му Російське товариство пароплавства і торгівлі отримало дозвіл Бессарабського губернатора графа О. Строганова на будівництво переправи через Дністровський лиман, камінь для якої було дозволено брати зі стін Аккерманської фортеці.
У зв’язку з різними причинами цей проект не був реалізований. Однак пройшло всього кілька років і міська влада, вважаючи, що фортеця може стати джерелом доходу для міської скарбниці, виступила з пропозицією виставити її на торги. Переможець торгів міг використовувати стародавні стіни як каменоломні. На щастя, охочих взяти участь в цьому варварському проекті не знайшлося.
Про ставлення влади до пам’ятки історії свідчить приписка, зроблена на плані фортеці рукою міського голови І. Готардіна: «Стіни, ескарп і контрескарп, траверси тощо від часу руйнуються; підтримувати й охороняти місто не в силах. Каміння є величезним мертвим капіталом, яке могло б принести велику користь, якби його використати на дамбу через лиман, залишивши на пам’ять одну лише цитадель. Інакше все буде розкрадено внаслідок слабкого складу поліції і браку грошей на найм сторожів».

Те, що не змогло зробити міське управління, зробили місцеві жителі. Вже давно вони для своїх потреб добували будівельний камінь, просто вирубуючи його зі стін, що було для них набагато простіше і дешевше, ніж закуповувати його у господарів каменоломень. Єдиним захисником фортеці виступило Одеське товариство історії та старожитностей, яке в листі до Імператорської археологічної комісії просило взяти фортецю під захист. Нарешті в 1896 році, за вказівкою міністра внутрішніх справ, Аккерманська фортеця була передана у відання Одеського товариства історії та старожитностей. Однак до того часу її стан був вже досить плачевним.

На початку ХХ століття історик М. Репников писав: «Якщо для освіченого суспільства фортеця — предмет просвітленої уваги та усіляких турбот, то для місцевих жителів — кріпосний рів зручне місце для звалища нечистот, стіни — дармовий будівельний матеріал. Камінь до останнього часу йшов і навіть тепер потайки йде на спорудження. Вежа за вежею, стіна за стіною руйнуються, і руйнуються не тому, що не можуть простояти ще століття. Ні, довго стояли б вони, якби скелі, що служили їм фундаментами, не підривали порохом в шістдесятих і сімдесятих роках XIX століття, не розстрілювали б основи стін під час навчальної стрільби новобранців і не крали б з-під них камінь. Аккерманська фортеця служить яскравим прикладом ставлення суспільства до пам’яток старовини і буде голосно кричати про вандалізм, з яким місцеве населення намагалося стерти її з лиця землі».
У 1918 році Бессарабія разом з Аккерманом була зайнята румунськими військами і внесена до складу королівства Румунія. Стародавнє місто почали називати Четатя Албе — Біле місто. Варто зазначити, що румунська влада, завдяки зусиллям відомого археолога П. Нікореску, спромоглася не тільки запобігти подальшому знищенню фортеці, а й провести реставраційні роботи. Зокрема, була здійснена реставрація головних воріт, вежі-сховища і ділянки кріпосної стіни між ними. У 1926 році Нікореску став мером Аккермана. Буквально відразу після цього фортеця була взята під охорону держави. Однак тривало це не довго, незабаром після відставки мера-археолога охорона з пам’ятки була знята.
У 1940 році Бессарабія увійшла до складу СРСР. Була створена окрема Аккерманська область УРСР. У період Другої світової війни місто і фортеця серйозно постраждали в результаті активних бойових дій. Були зруйновані всі промислові підприємства і понад 500 житлових будинків. Снаряди і бомби частково пошкодили стіни і башти фортеці. Після війни Аккерманська фортеця отримала статус пам’ятки архітектури республіканського значення. У 1964 році почалися масштабні реставраційні та протиаварійні роботи. З кінця XIX століття північну ділянку кріпосної стіни почало підмивати Дністровським лиманом. Крім того, в його руйнуванні активну участь брали шукачі скарбів і добувачі каменю. Ситуацію намагався виправити ще Нікореску, почавши будівництво берегового контрфорсу, проте роботи не були закінчені.
Справу Нікореску в 1964 році продовжили радянські реставратори, які виконали певну частину робіт зі зміцнення північної стіни. Це на деякий час дало позитивний результат. Варто визнати, що завдяки реставрації фортеці вона вперше за довгий час перевтілилася, перетворившись з купи руїн на повноцінну пам’ятку архітектури. У 50-70-ті роки ХХ століття фортеця була знімальним майданчиком для багатьох історичних фільмів.

З другої половини 80-х років фінансування реставраційних робіт в Аккерманській фортеці було припинено, що стало причиною нового періоду її занепаду. До початку 2000-х років ситуація стала просто драматичною. Дійсний член Академії будівництва України, академік В. Суханов написав доповідну записку, в якій вказав на те, що стіни і башти знаходяться в катастрофічному стані і якщо не вжити термінових заходів, то фортеці загрожує повне знищення.

У зв’язку з цим уряд України вирішив виділити 80 млн гривень на невідкладні реставраційні роботи. Рішення було ухвалено, а ось фінансування так і не почалося. Єдине, на що були виділені гроші, це на відновлювальні роботи на 24-й вежі фортеці. У 2008 році реставрація вежі була завершена. Однак, на думку провідних істориків, якість цих робіт виявилася вкрай низькою.
Проведене в 2015 році обстеження північної стіни виявило різке погіршення її стану, що загрожувало повним обвалом стін і веж. У зв’язку з цим Одеська обласна рада ухвалила рішення про виділення коштів на її зміцнення. У 2017 році були проведені протиаварійні роботи. Нині вони зупинені у зв’язку з відсутністю фінансування.

Незважаючи на непросту ситуацію зі збереженням пам’ятки, надія на її порятунок все ж залишається. Керівництво Одеської області затвердило номінаційну заявку на внесення фортеці до Попереднього списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. У заявці, зокрема, йдеться: «Об’єкт відображає важливість взаємозв’язку людських цінностей і розвитку містобудування. Пам’ятка є архітектурним ансамблем, який ілюструє важливі етапи в історії людства, a також пов’язана з подіями та традиціями і є видатним світовим досягненням». Якщо ЮНЕСКО внесе Аккерманську фортецю до Списку всесвітньої спадщини, то це зобов’яже уряд України виділяти регулярне фінансування на реставрацію пам’ятки.

Олександр Степанченко
 

 

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.