Слов’яни в Арабському халіфаті

Багдад - столиця арабського халіфату
Дирхеми халіфату
Тури русів
19.04.2016
Оцініть статтю: 
(448 оцінки)
Олександр Степа...
Зображення користувача Олександр Степанченко.

У VI столітті слов’янські племена починають міграцію з півночі на землі Візантійської імперії. Вони заселяють Фракію, Македонію, а в VII столітті їх поселення з’являються в Малій Азії. Виникнення і стрімке розширення Арабського халіфату призвело до прямого контакту слов’ян та арабів.

Однією з перших згадок про слов’ян на землях Арабського халіфату є повідомлення ал-Масуді. У ньому йдеться про те, що в період правління праведного халіфа Усмана Ібн Аффана (644–656) «один із сподвижників пророка Мухаммада Абу Зарр різко критикував прагнення до користолюбства, що проявилося в арабських вождів після завоювань, і тому вважався неблагонадійним. Такою репутацією користувався він і в Сирії, де знаходився разом з її намісником Муавійєю, майбутнім халіфом і засновником династії Омейядів. Побоюючись, що навколо Абу Зарра можуть почати збиратися потенційні бунтівники, Муавія написав про нього Усману. Халіф запропонував Муавійї направити Абу Зарра в Медину. Муавія так і зробив, причому не пропустив нагоди принизити Абу Зарра. Абу Зарр був посаджений на верблюда з жорстким дерев’яним сідлом, об яке стер собі шкіру, а в поводирі дали йому п’ятьох слов’ян (сакаліба), які підганяли тварину». Це повідомлення в переказі Д. Мішина свідчить про те, що вже в середині VII століття араби мали прямі контакти зі слов’янами в близькосхідному регіоні.

Якими шляхами слов’яни потрапляли на Близький Схід, Північну Африку та Іспанію? Крім переселенських хвиль, частина сакаліба в результаті численних військових кампаній опинилися в полоні, потім через посередників (єврейських та західноєвропейських купців) їх продавали в рабство.

У 737 році арабський воєначальник і державний діяч Марван здійснює похід проти Хозарської держави. У результаті походу війська халіфату досягають «слов’янської річки» (Дон або Сіверський Донець). Там вони беруть в полон 20 тис. сакаліба, яких переселяють до Кахетії (регіон Грузії).

Візантійський історик Феофан Сповідник (пом. 818 р.) повідомляє про похід Абд ар-Рахмана (сина видатного мусульманського полководця Халіда Ібн ал-Валіда) на візантійську Малу Азію (663–664 рр.). В результаті успішного походу, за словами Феофана, 5 тис. слов’ян перейшли на бік мусульман. Своїх нових союзників араби поселили в Сирії в Селевкоболосі (сучасне місто Сукайлабійя).

В кінці VII століття візантійський імператор Юстиніан II, порушивши мирний договір з Халіфатом, зібрав велике військо, в якому було 30 тис. слов’ян, і рушив походом проти мусульман. Араби намагалися миром вирішити конфлікт, але імператор був непохитний. Тоді арабський полководець Мухаммад послав вождю слов’ян Небулу подарунок − сагайдак, повний золотих монет. Подарунок вразив вождя. В результаті 20 тис. слов’ян приєдналися до армії мусульман і спільними зусиллями розгромили візантійців. Після битви араби виділили слов’янам для поселення землю в районі Антіохії.

У середині VIII століття в Малу Азію хлинув новий потік слов’янських мігрантів. Це були вихідці з Балканського півострова, які не бажали підкорятися болгарському ханові Телецу. Візантійський патріарх Никифор у своєму повідомленні про вихід слов’ян називає кількість переселених − 200 тис. осіб.

Згодом переселенці зі слов’янських країн, які жили на землях Арабського халіфату, засвоювали арабську мову, звичаї і традиції місцевих народів. Уже до кінця VIII століття більшість з них прийняло Іслам. На цей час припадає налагодження торгово-економічних зв’язків слов’ян з ісламським світом.

Видатний арабський історик аль-Масуді у своїй праці «Мурудж аззахаб ва ма’адін ал-джавахір» писав: «Найбільш численний слов’янський народ − лужани. Вони торгують в Андалузії, Константинополі і у хозарів». В іншому місці аль-Масуді повідомляє про те, що боброве хутро доставляється в Андалузію з Києва.

Наступ німецьких князів на землі західних слов’ян в Х столітті дав новий поштовх работоргівлі в Європі. Під час походів захоплювалося безліч полонених, які потрапляли на невільницькі ринки Франції та Італії. Згодом частина з них опинилася в Андалузії і Північній Африці. Посередниками в торгівлі рабами в Європі були єврейські купці, які мали налагоджені зв’язки в багатьох країнах Заходу і Сходу.

Арабський мандрівник Абу Хамід аль-Гарнаті наводить розповідь про те, як він купив двох дівчаток в Угорщині, заплативши за одну 5, а за іншу 10 динарів, що, за його словами, є звичайною ціною за подібний «товар». Купці з Вердена, Майнца, Кельна і Ліона збиралися в каравани, які рухалися в бік Піренейського півострова. Їх головним товаром були раби зі слов’янських країн. Не гребували работоргівлею і венеціанські купці, які відправляли рабів в Єгипет і Лівію своїми кораблями.

Деякі слов’яни-сакаліба, завдяки своїм талантам, змогли досягти високого положення в Арабському халіфаті. Наприклад, Джаузар ас-Саклабі керував палацом халіфа в Кордові, при цьому вважався прекрасним знавцем арабської мови. Були серед слов’ян, навернених до Ісламу, і знавці хадисів (Наср ас-Саклабі). Слов’яни Хайран і Зухайр вели просвітницьку роботу в мечеті Альмерії. Зухайр, згідно з Ібн ал-Хатібом, звертався за порадами до мусульманських факіхів, і робив відповідно до їх вказівок.

У другій половині ХІ століття наплив слов’янських невільників на ринок рабів різко зменшився. Це було викликано тим, що католицька церква зробила низку кроків щодо заборони продажу християн євреям. Крім того, численні слов’янські держави на той час вже самі були досить серйозною військовою силою, здатною відбити набіги сусідів.

З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням

Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.