1095 року на церковному соборі в місті Клермоні папа Римський Урбан II звернувся з закликом до західного світу організувати хрестовий похід, щоб визволити Єрусалим з рук мусульман. За кілька місяців політична еліта європейських держав уже змогла зібрати значні сили й вирушила в похід. На чолі хрестоносців стояли Раймунд граф Тулузький, Боемунд Тарентський, герцог Нормандії Роберт III (Куртгез) та граф Фландрії Роберт.
Перший хрестовий похід, що завершився здобуттям Єрусалима 1099 року, дозволив християнам різко послабити опору мусульман на Близькому Сході — державу турків-сельджуків. На територіях, завойованих хрестоносцями, виникло одразу кілька державних утворень, що стали форпостами католицької церкви на Сході.
Під час Першого хрестового походу французький дворянин Гуґо де Пейн створив власну духовно-лицарську організацію, що потім перетворилася на орден тамплієрів. Ченці-лицарі були не тільки церковнослужителями — вони брали активну участь у бойових діях проти мусульман. Згодом ордена войовничих католиків, що виникли в Палестині, почали провадити власну політику, що інколи суперечила політиці світської влади.
У кінці XII століття група німецьких лицарів в Акрі (Палестина) створюють госпіталь для поранених або хворих земляків. Ця структура діяла під протекцією чернечого ордену госпітальєрів. 1191 року папа Римський Климент III створює «Німецьке братство Святої Марії в Єрусалимі», що за п’ять років перетвориться на Тевтонський духовно-лицарський орден.
За кілька років новий орден зміг стати ударною силою проти мусульманських держав на Близькому Сході та в Іспанії, де вже кілька століть тривала реконкіста. Мусульмани Аль-Андалусії мусили стримувати натиск не тільки християнських держав Піренейського півострова, а, фактично, всієї католицької Європи.
Іспанія була західним флангом боротьби з Ісламом. Координували цю боротьбу римські папи. Саме завдяки їхнім зусиллям там було створено три духовно-лицарські ордени: Сантьяго, Алькантара і Калатрава. До того ж третя частина військових сил ордена тамплієрів також була зосереджена в Іспанії. Але цього всього явно не вистачало для остаточного вигнання мусульман з Піренейського півострова. Ба більше, на якийсь час мусульманам навіть удалося перехопити ініціативу після завданих іспанському королеві Фернандові III поразок. Особливо болючою для нього стала невдала облога найважливішого міста Аль-Андалусії — Кордови.
1222 року Фернандо III запросив Тевтонський орден до Іспанії, надавши лицарям земельні володіння. На нових землях тевтонці тут же почали зводити замки — символи своєї влади та могутности. Замок Ла Мота перетворився на головний опірний пункт ордена на півострові — звідси відбувалися наїзди на землі мусульман. Після того як король Фердинанд III оголосив плани повного завоювання Аль-Андалуса замок став резиденцією Великого магістра Тевтонського ордена Германа фон Зальца
Великий магістр прибув до Іспанії 1231 року. Щоб «заманити» церковного вельможу для участи в планованій війні, король подарував ордену черговий земельний наділ на березі річки Тахо, недалеко від Толедо. Незабаром там з’явився ще один лицарський замок.
Наступ на мусульман Аль-Андалусії почався 1233 року. Війна тривала понад тридцять років і завершилася завоюванням найбільших мусульманських міст: Кордови, Севільї та Кадиса. Тільки ціною величезних зусиль мусульманам удається зберегти свою державу, що значно зменшилася.
Одночасно з війною в Іспанії Тевтонський орден звертає увагу на Східну Європу — на землі, де жили пруські племена. Там німецькі лицарі відкрили новий, третій, фронт боротьби за ідеали католицької церкви.
Спроби християнізації прусів робилися не раз, але не давали ніякого результату. Місцева людність твердо держалася язичницької релігії, вбивавши всякого, хто намагався накинути їм чужу віру. Ще 1216 року папа Римський видав буллу, в якій зрівняв хрестові походи в Палестину з військовими операціями проти прусів.
На початку XIII століття племена прусів починають військову експансію проти католицької Польщі й навіть виходять до гирла Вісли. Переляканий перспективою втрати владу в регіоні польський князь Конрад Мазовецький звертається за допомогою до Тевтонського ордену.
Герман фон Зальц досить швидко оцінив перспективи, що відкриваються перед орденом: у Палестині та в Іспанії тевтонці були лише «молодшими партнерами» місцевих володарів, зате землі прусів нібито нічийними, на них не претендували сусідні держави. Попри те, що тевтонці саме в цей час брали участь у підготовці Шостого хрестового походу й були зайняті в операціях проти мусульман в Іспанії, ченці знайшли сили й час, щоб почати війну на Балтійському узбережжі.
Першими до Прусії 1226 року прибули лицарі Конрад фон Лансберг та Отто фон Залайден. Їх супроводжували тільки вісімнадцять воїнів. У момент їхнього приїзду пруси вкотре атакували територію Мазовецького князівства. Щоб перевірити тевтонців у ділі, князь Конрад поставив їх на чолі свого війська. У запеклому бою пруси були розбиті. Таким чином лицарям удалося затвердити свій авторитет в очах місцевої політичної еліти.
Незабаром після прибуття першої групи тевтонців на балтійські землі ринув потік німецьких колоністів. Пруси відчайдушно пручалися, громивши загони Тевтонського ордену та руйнувавши замки завойовників, але крок мало-помалу були підкорені та навернені у християнство.
Закріпившись у Прусії, тевтонці стали дедалі частіше зазіхати на землі своїх польських сусідів, що необачно запросили підступних лицарів. Незначні попервах сутички незабаром призвели до багаторічних криваві війни, де на кону вже стояла незалежність польської держави.
У цей час на Сході виникла могутня Золота Орда, що в другій половині XIV століття визнала за державну релігію Іслам. Саме мусульманам Золотої Орди судилося зіграти фатальну роль у долі Тевтонського ордену.
Олександр Степанченко
