«У тих кордонах багато мусульманських могил і мечетей…»

Ворота в мавританському стилі
Ворота в мавританському стилі
будинок Прокопеуса
будинок Прокопеуса
будинок Егізів
будинок Егізів
Ворота в мавританському стилі
будинок Прокопеуса
будинок Егізів
02.09.2019
Оцініть статтю: 
(99 оцінки)
О. Степанченко
Зображення користувача О. Степанченко.

1789 року російські війська та козаки Чорноморського війська під орудою генерала Ж. де Рібаса здобули османську фортецю Хаджибей. Відтоді життя давнього міста, пов’язаного історією та культурою з ісламським світом, круто змінилося. Історія мусульманського Хаджибея бере початок у середині XIV століття, коли улусом у межиріччі Дністра й Дніпра правив емір Хаджі-бей — один із високопоставлених наближених кількох ханів Золотої Орди. Хаджі-бей відомий своєю участю в битві на Синіх Водах 1362 року. Того року Золота Орда, що роздирана внутрішніми суперечностями, не змогла виставити велике військо, й це дозволило великому князеві литовському Ольгердові здобути легку перемогу. Польський літописець Мацей Стрийковський в описі бою, зазначив важливу подробицю: «На бойовищі лишилися вбиті три їхні царики: Кутлубах, Качибей (його іменем назване Качибейське солоне озеро в Диких полях дорогою, як іти до Очакова) і султан Димейтер». Качибей — це емір Хаджі-бей, що його іменем
названий лиман у надчорноморськім степу, від імені цього еміра походить і назва попередника Одеси — міста Хаджибея. А ще варто згадати, що насправді Хаджі-бей та інша татарська старшина не загинули в битві на Синіх Водах, про що свідчить ярлик хана Тохтамиша, виданий емірові Хаджі-беєві в 1382 році. Наприкінці XIV століття місто Хаджибей разом із територією Дністровсько- Дніпровського межиріччя захоплює Велике князівство Литовське. Князь Вітовт будує на морському узбережжі кам’яний замок і закладає порт, що незабаром перетвориться на центр торгівлі зерном. Однак уже наприкінці XV століття
територія між Дністром і Південним Бугом переходить під спільну юрисдикцію Османської імперії та Кримського ханства — це призводить до того, що порт перестає грати свою роль, а разом із портом занепадає й фортеця, збудована
литовцями. Довгий час по тому Хаджибей не мав постійних жителів, і навіть у замку далеко не завжди стояв військовий гарнізон.
Відродження міста почалося аж у середині XVIII століття, коли влада Османської імперії на тлі загострення стосунків із Росією вирішила побудувати нову фортецю, що мала би постійний гарнізон. 1766 року до Хаджибею начебто
торговець приїздить російський шпигун Іван Ісленьєв. Мавши великий досвід складання карт і планів, він вивчив усі сильні й слабкі місця турецької фортеці, дізнався про чисельність гарнізону й на підставі зібраних відомостей склав докладну карту. На плані Ісленьєва є й будинок османського паші, і значного розміру караван-сарай, позначена там і будівля мечеті. Однак на мапі російського шпигуна майже не позначені житлові споруди Хаджибея, за винятком казарм яничарів. І ще він зазначає, що християни-волохи (молдовани) були поселені «на висаді», тобто на околиці міста, на присілку. Також відомо, що крім турків і волохів у
Хаджибеї жили євреї, вірмени, греки. Немало там жило й татар. Досить тривале існування великого населеного пункту не могло обійтися без повноцінних атрибутів міста — ринку та кладовища. У Хаджибеї ринок був на місці нинішньої Грецької площі. Поряд із цією площею було мусульманське кладовище. Цілком можливо, що воно виникло ще за часів Золотої Орди. Посередньо про цю можливість свідчить ціла низка джерел, зокрема, 1542 року султан Сулейман I Кануні в листі, адресованому польському королеві Сигізмундові, писав: «У тих кордонах багато мусульманських могил і мечетей… Знаки ще не зникли». Трохи після османський письменник і мандрівник початку XVII століття Ібрагим Печеві повідомляє: «Ще й тепер на очаківських рівнинах видно й помітно кілька кладовищ. На деяких нагробках написані куранічні вірші та слова сповідання [віри]». Про те, що між Грецькою площею, Катерининською вулицею та Міським садом розташовувалося старе мусульманське кладовище, повідомляє також історик К. Смольянинов у своїй роботі «Істория Одессы. Исторический очерк», опублікованій 1853 року. Після здобуття Хаджибея російськими військами місто починає інтенсивно забудовуватися. Мусульманське кладовище проіснувало аж до початку XIX століття. Чи не найперша будівля, що з’явилася на місці кладовища — будинок відставного поручника Прокопеуса, що стоїть і тепер. Цікаво й те, що недалеко будинку Прокопеуса, за межами мусульманського кладовища, оселилися вихідці з Криму — караїмська сім’я Егізів. Вони збудували один із найколоритніших будинків старої Одеси в традиційному кримському архітектурному стилі з чудовими балконами, що нагадують Бахчисарай. У перші десятиліття існування Одеси кількість мусульманської людности була незначна. Але до середини XIX століття вона почала помалу рости. Через це мусульманська громада звернулася до міської влади з проханням відкрити мечеть і виділити ділянку землі для кладовища. Питання мечеті затягнувся на кілька десятиліть, але питання кладовища розв’язали досить швидко. Поряд зі старим міським кладовищем, за огорожею, виділено ділянки для поховання караїмів, євреїв та окрему ділянку для
мусульман. Пізніше, 1870 року, на цій ділянці за проєктом азербайджанського архітектора Кербалаї Сефіхана Карабагі була збудована мечеть, що стала на довгі роки єдиним молитовним будинком для мусульман Одеси. До революції 1917 року муллою в одеській мечеті був Сабірзян Сафаров, а муедзином Хасан Абдул Хаїров Янбухтін. У місті було кілька мектебів, зокрема жіночий. Примірники Корану, що читали мусульмани Одеси, друкували в кримській друкарні Ісмаїла Гаспринського. У середині 30-х років XX ст. міська влада вирішила ліквідувати мусульманське кладовище разом із християнським і єврейським. На місці знищених поховань виник парк, а частина території була забудована адміністративними будівлями. Зникнення кладовища та мечеті завдало серйозного удару по мусульманській громаді Одеси. Аж на початку 90-х років, після проголошення незалежности України, релігійне життя мусульман починає поволі відроджуватися. Першу ісламську громаду офіційно зареєстровано 1992 року, а 1998 року почалося будівництво Арабського культурного центру та мечеті на вулиці Рішельєвській, завершене 2000 року. А при вході на старе мусульманське кладовище 2018 року з’явилася арка в мавританському стилі як певне нагадування про похованих там мусульман.

Олександр Степанченко

Щоб додати коментар, увійдіть або зареєструйтесь
Якшо Ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.