Будь-яка випадковість – це відплата або нагорода.
Східна мудрість
27 червня (8 липня) 1709 року за декілька кілометрів від Полтави відбулася битва, яка надовго змінила історію всієї Східної Європи і зокрема історію України. Поразка союзного шведсько-українського війська у битві з військами російського царя Петра I, поклала край спробам створити незалежну українську державу.
Розгромлені війська короля Швеції Карла XII і гетьмана України Івана Мазепи змушені були поспіхом покинути поле Полтавської битви. За пропозицією І.Мазепи, було прийнято рішення відступати на територію Османської імперії. Провідниками у степах Придніпров'я були запорізькі козаки. Єдине місце, де шведи й українці могли переправитися через Дніпро, була Переволочна. Саме туди відходила розгромлена армія.
Моральний стан у шведському таборі був гнітючим. Учасник битви К. де Турвіль писав: «Мене охопив відчай, і в цій душевній відстороненості протягом декількох годин я відчував себе так, що не пам'ятав, ні хто був переможцем, ні хто – переможеним». Під час битви під Полтавою шведи зазнали великих втрат, але загалом, вони зберігали боєздатність і були ще досить численними.
Перехід до Дніпра відбувався досить організовано. Паніки не було. До Переволочної підійшло не менше 25 тисяч шведських солдатів і офіцерів і кілька тисяч українських козаків. Це було традиційне місце переправи. Але російські війська, ще до Полтавської битви, спалили Переволочну разом з човнами. Спроба звести міст була марною: для будівництва не вистачило лісу. Шведи спробували використати як плавзасіб розібрану на колоди стару церкву, але й тут зазнали невдачі - погано зв'язані колоди віднесло течією. Зрештою, солдати Карла XII знайшли кілька невеликих поромів, на яких переправили короля і його свиту. І.Мазепа разом із групою наближених переправився на рибальських човнах.
Російські війська під командуванням О. Меншикова переслідували союзні армії. До моменту підходу царських військ через Дніпро встигла переправитися лише невелика частина шведського війська. Меншиков зумів заблокувати шведів, якими командував генерал Левенгаупт. Опинившись у непростому положенні, вони капітулювали. До рук російських військ потрапило не менше 16 тисяч шведів. Разом із ними були полонені і кілька сотень українських козаків, яких пізніше стратили. Карл XII разом з І. Мазепою змогли уникнути полону, продовживши шлях до турецьких володінь.
Капітуляція Левенгаупта викликала подив усіх, починаючи від Петра I і закінчуючи самим Карлом XII. Пізніше шведський король писав: «Левенгаупт вчинив гидко щодо наказу і військового обов'язку, найганебнішим чином, і заподіяв непоправної втрати, яка не могла у жодному разі бути більшою, якби він наважився на крайність... Я не думаю, щоб він зробив це з умисної зловмисності або з особистої легкодухості. Але на війні це не виправдання, і він, мабуть, зовсім втратив голову і не мав духу вчинити як належало генералові у скрутну хвилину».
Втративши весь обоз, включаючи продукти харчування, залишки армії виявилися приречені на голод і злидні. Де Турвіль писав: «Невідомості переходів, голод, спрага, спека вдень і холод вночі віщували смерть тому нещасному загонові. Нам не траплялися ні села, ні будинку, ні курені, ні дерева, ні будь-які плоди. Не було видно ні доріг, ні стежок, ні слідів людей». Лише на підході до османських володінь біля переправи через річку Південний Буг шведи й українці змогли купити у турків достатню кількість їжі.
Відступ на територію Османської імперії був пов'язаний із розрахунками Карла XII і Мазепи на те, що турки і кримські татари скористаються можливістю атакувати Росію, в умовах, коли вона докладає колосальних зусиль для боротьби зі Швецією. Ці розрахунки були обґрунтованими. Ще до бою під Полтавою кримський хан Девлет II Гірей був готовий прийти на допомогу Карлові XII і гетьманові Мазепі, але стримана позиція Стамбула змусила його відмовитися від цього ризикованого кроку.
Залишки шведської армії проїхали повз Очаків і руїни Хаджибейської фортеці, зупинившись тільки у Бендерах. Шведський король, ще будучи в дорозі, відправив до Стамбула свого посла Нейгебауера з метою укладення союзного договору, спрямованого проти Росії. Султан Ахмед III розпорядився, щоб Сераскір Бендер Юсуф-паша гостинно зустрів Карла XII. Турки забезпечили шведів і українських козаків продовольством і дозволили розбити табір під стінами міста.
22 серпня 1709 року в Бендерах помер гетьман Іван Мазепа. Новим гетьманом козаки обрали Пилипа Орлика, який став для шведів і турків не менш надійним союзником, ніж Мазепа. У цей час Петро I, через свого посла у Стамбулі, раз по раз вимагав видачі шведського короля, у разі відмови погрожуючи початком військових дій проти Османської імперії. У турецькій столиці деякий час проросійська партія брала верх, проте султанові швидко набридли загрози царя, тому він вирішив не тільки не видавати Карла XII, а й першим оголосити війну Росії.
20 листопада 1710 року було оголошено про початок військових дій проти Росії, а вже в лютому наступного року Пилип Орлик спільно з кримськими татарами зробив рейд на Україну. Вперше з часів гетьмана П.Дорошенка українські козаки були союзниками Османської імперії і Кримського ханства. І хоча рейд закінчився невдачею, він показав Петрові I вразливість України. Російський цар став готувати великий похід за Дунай.
Дізнавшись про підготовку Петра I до наступу, васал Османської імперії господар Молдавії Дмитро Кантемір заявив про перехід у російське підданство. Зрадівши від перспективи отримати підтримку від молдаван, Петро повів свою армію до берегів Прута. Але в Молдавії виявилося, що сам Кантемир потребує підтримки. Продовольче постачання військ було налагоджено надзвичайно погано, а місцеве населення не поспішало відкривати власні засіки для петрівських солдатів.
На зустріч російським військам вирушила османська армія, військо кримських татар на чолі з ханом Девлет II Гіреєм, і загін запорізьких козаків. Турки мали багаточисельну артилерію, великий запас пороху і не відчували потреби у продовольстві. Російські війська були оточені і притиснуті до річки Прут. Їхнє становище було безнадійним, і лише зрада великого візира Балтаджі Мехмед-паші, який погодився підписати мирний договір, дозволила Петрові I і його армії уникнути розгрому і полону.
Російський цар був готовий на серйозні поступки, але умови миру, виторгувані під час переговорів з великим візиром, виявилися більш м'якими. Свою роль зіграла значна грошова сума,обіцяна Мехмедові-паші. Однак обіцяних грошей він так і не отримав. Через кілька місяців після закінчення війни великого візира відсторонили від виконання обов'язків, а потім стратили.
Карл XII повернувся до Швеції, щоб продовжити війну з Росією і її союзниками. Він загинув від випадкової кулі при облозі фортеці в Норвегії. Пилип Орлик до кінця своїх днів докладав зусиль для створення антиросійської коаліції європейських країн. Україну він більше ніколи не побачив. Султан Ахмед III зі змінним успіхом вів війни у Європі й Азії, але народ повстав проти нього і скинув з престолу. Сміливий і мужній хан Девлет II Гірей, ще задовго до Прутського походу, передбачив небезпеку піднесення Росії. Але султан мало дорожив своїм вірним і надійним союзником. Незабаром після Прутськой війни він змістив Девлет II Гірея з ханського престолу, відправивши у вигнання.
Олександр Степанченко
