Напевно, коли йдеться про архітектурні пам’ятки Криму, багато хто відразу ж називає Бахчисарайський історико-культурний комплекс. Однак кримські хани, крім основної резиденції, мали багато палаців − проте час до більшості з них був безжальним. У своїх дослідженнях, присвячених темі зниклих архітектурних пам’яток ханської епохи, Олекса Гайворонський згадує про так звані «малі ханські палаци», тобто ті заміські другорядні резиденції, які були у розпорядженні кримських правителів, крім Ханського палацу в Бахчисараї.
Всього налічувалося щонайменше 7 ханських резиденцій: Бахчисарай, Девлет-Сарай, Ашлама-Сарай, Улакли-Сарай, Алма-Сарай, Сюрень-Сарай, Толі-Сарай і Качи-Сарай (втім, два останніх можуть бути назвою одного і того ж об’єкта). Всі вони розташовувалися в межах сучасного Бахчисарайського району і жоден з них, за винятком Бахчисарайського палацу, не зберігся, − йдеться в черговому, присвяченому історії Криму, нарисі Олекси Гайворонського, опублікованому в Avdet.
Історик нагадує, що один із зниклих ханських палаців, Девлет-Сарай в Салачику, не був ні «другорядним», ні «заміським» − адже до заснування в 1532 році Бахчисарая він служив головною і основною резиденцією правителів Кримського ханства. А що стосується решти «малих палаців», то Олекса Гайворонський пише:
− Наскільки можна судити, найстарішим з них був палац у селі Улакли (з 1945 р. − Глибокий Яр). Він виник ще до заснування Бахчисарая і був «допоміжним» палацом для Девлет-Сарая. Село Улакли лежить дуже близько до Салачика: достатньо піднятися звивистою дорогою на край ущелини і спуститися полем на інший бік; шлях туди верхи не займе і години. Балка на околиці Улакли дивно схожа на мініатюрну копію Бахчисарайської долини. Ця місцевість погано вивчена, хоча і має багату історію (як і в Бахчисарайська долина, в Балці теж є дуже старі пам’ятки: і стародавні могильники, і сліди монастиря візантійського часу).
Як пише придворна хроніка 16 століття, на самому початку свого правління Сахіб Герай одного разу відвідав Улакли, де повелів вибудувати мечеть і медресе, а потім, покинувши село і проїжджаючи по річковому березі на шляху в Салачик, наказав побудувати «райський палац посеред саду» − тобто заснував нову Бахчисарайської резиденцію. Щодо мечеті в Улакли правильніше буде сказати, що Сахіб Герай не вибудував, а лише оновив або відремонтував її, оскільки є відомості про те, що ця споруда була закладена ще його дідом − засновником Кримського ханства Хаджі Гераєм.
І мечеть, і медресе збереглися в селі до 20 сторіччя, і в середині 1920-х років Бахчисарайський музей навіть хотів взяти їх під охорону як пам’ятки історії. Як можна бачити на фотографії мечеті і за архітектурним планом медресе (яке було дуже схоже за плануванням на салачикське Зинджирли-медресе), ці будівлі були невеликими. Ймовірно, настільки ж скромним за масштабами був і тутешній ханський палац. Хроніка Сахиба Герая ще кілька разів згадує Улакли-Сарай як місце перебування ханського сімейства − дружин і дочок, але далі джерела замовкають: мабуть, після будівництва Бахчисарая Улакли-Сарай поступово втратив своє значення «заміської сімейної дачі», і цю функцію стала виконувати колишня головна резиденція Девлет-Сарай. На цю зміну опосередковано вказують автори другої половини 16 століття: в їхній час саме туди, в Салачик (а не в Улакли), відправлялися з Бахчисарая хани зі своїми дружинами, коли не були зайняті державними справами.
Залишається лише додати, що слідів ханського палацу у Глибокому Яру поки що не знайдено (власне кажучи, їх ніхто ще всерйоз і не шукав). Все, що зараз можна побачити в зарослому яру Улакли − це печери давнього монастиря, сліди каменоломні при них і залишки чешме при потужному джерелі біля дороги.
Дещо більше відомостей збереглося про інший «малий хансарай», що стояв в Альмінській долині. Він знаходився поблизу щедрих яблуневих садів, в місцевості, сама назва якої − Хан-Елі, свідчила про приналежність цього краю правлячому сімейству (нині село Хан-Елі називається Новопавлівкою). Найближчі луки, які під час весняних паводків заливалися водами Альми і внаслідок цього влітку буяли відмінною травою, теж носили «царську» назву − Хан-Тогай (Ханський Луг). На цих чудових пасовищах тримали ханських коней. Неподалік від тутешньої ханської резиденції розташовувалося селище для іноземних послів − один з кількох «посольських станів», де кримський уряд селив іноземних представників на час їх довгого перебування в Криму. І деякі з цих іноземних гостей залишили короткі описи ханського палацу на Альмі, в якому їм доводилося бувати за службовим обов’язком.
За їхніми словами, палац був цілим комплексом будівель серед виноградників на річковому березі. Він мав два двори: зовнішній і внутрішній, оточені будівлями з дерева, обмазаного саманом. На головному внутрішньому дворі стояла кам’яна будівля з залом. Обстановка в залі була дуже проста. Посли описують один із прийомів в Алма-Сараї: хан Мурад Герай приймав їх, сидячи в кутку приміщення на червоному оксамитовому килимі і спершись на золоті подушки. Стіни залу не були, як завжди, завішені килимами, і лише поруч з ханом на цвяху висіли його шабля, сагайдак і кресало. Алма-Сарай був одним з небагатьох «малих палаців», який мав значення не тільки приватного заміського будинку ханського сімейства, але і державної резиденції, в якій хан приймав делегації і видавав документи (збереглося кілька ханських паперів, місцем підписання яких значиться Алма-Сарай).
У 1660-х роках Евлія Челебі описував «райський сад» у Альмінській долині, де він і його супутники одну ніч гостювали в палаці нуреддін-султана і «по-падишахськи розважалися, слухаючи прекрасний спів багатьох тисяч солов’їв, відпочиваючи душею». «У Кримській країні немає більше такого саду, хіба що сад Ашлама, що поруч з Бахчисараєм» − захоплювався тутешньою місцевістю турецький гість. У палаці тоді йшло будівництво: Евлія каже, що навіть склав короткий вірш, зашифрувавши в ньому дату спорудження будівлі, і що цей вірш був поміщений на стіну палацу. Відомо, однак, що палац Алма-Сарай був побудований задовго до Евлії: він згадується, разом з Улакли-Сараєм, ще у придворній хроніці Сахіба Герая 1530-х років. Найімовірніше, турецький мандрівник застав не будівництво, а лише ремонт старого ханського палацу, яким, як можна зробити висновок з його слів, Мехмед IV Герай, що правив в ті роки, поступився своєму нуреддіну.
На відміну від інших «малих» палаців, знищених безслідно, залишки Алма-Сарая залишалися на очах досить довго. Ще в середині 19 сторіччя у села Хан-Елі показували будинок типової кримськотатарської архітектури з різьбленими візерунчастими стелями. Цю споруду називали останньою будівлею, уцілілою від колишньої ханської резиденції. Будинок навіть встигли замалювати, але сьогодні в Альмінській долині ми його не знайдемо: будівлю давно знесено.
Крім долини Альми, ще один «Хансарай» перебував і в долині Бельбеку. Розташовуючись неподалік від селища Сюрень (з 1945 р. − Танкове), він був відомий як Сюрень-Сарай. Судячи з усього, цей палац був меншим Алма-Сараю, але прикрашений багатше. Як і на Альмі, Евлія теж провів тут ніч, слухаючи солов’їний спів в саду з альтанками на березі річки. Турецький мандрівник не шкодує слів для вихваляння цієї будівлі і її саду: «… Великий палац Мухаммед Герай-хана подібний до палацу Хавернаку, позолочені покої, кожен з яких схожий на розписні храми китайських ідолопоклонників. Якщо ми будемо детально описувати цей сад, прилисток для задоволень, то вийде довга оповідь». Якщо Китай згаданий тут не просто заради «красного слівця», а як достовірне порівняння, то можна припустити, що палац був прикрашений рясною позолотою на червоному тлі, характерною для китайських храмів (а також для деяких кімнат у Бахчисарайському палаці). Згадки про Сюрень-Сарай в джерелах більш рідкісні, ніж про Алма-Сарай. Відомо, наприклад, що в 16 столітті там гостювали під час приїзду в Крим черкеські родичі кримських ханів, а в першій половині 17 століття звідти довелося спішно евакуювати ханську родину, коли запорізькі козаки, висадившись з моря в Сари-Кермені (Херсонесі), добралися звідти до самого Бельбека і ледь не підступили до Бахчисараю…
Про інші «хансараї» відомостей мало. У джерелах першої половини 17 століття існують поодинокі згадки про палац під назвою Толі-Сарай, що знаходився неподалік від селища Толі (з 1948 р. − Дачне). Про нього відомо лише те, що Мехмед IV Герай займався його благоустроєм. Слідів палацових споруд в околицях Дачного вже не видно, але в одному місці серед поля помітні густо розсипані уламки кахельної плитки, фігурних цеглин, глазурованих посудин та інших залишків якогось багатого житла. Не виключено, що десь тут під землею можуть бути руїни загадкового Толі-Сарая.
Посольські звіти другої половини 17 сторіччя додають інформацію про якісь «ханські баштани» (тобто, такі самі сади з солов’ями та альтанками, що, за описами Евлії, оточували «малі палаци» в долинах Альми і Бельбеку) на берегах Качи, де хан час від часу перебував зі своїми синами, беями і мурзами. В описах ханських прийомів, які проходили там, побіжно згадуються «двір», «хороми» − словом, все неодмінні атрибути ханської заміській резиденції, яка напевно була подібна до інших «малих палаців». В одному місці тексту уточнено розташування цієї резиденції: «до Хану, до бахчі, яка зветься Шуря, на річці на Качі». З цього топоніма легко зрозуміти назву села Шурю (з 1948 р. − Кудріно) у східній частині Качинської долини. Можливо, тут і слід шукати той Качи-Сарай, про який побіжно згадують деякі інші джерела (якщо тільки Качи-Сарай − це не друга назва Толі-Сарая).
