1000 років тому ісламська держава була центром цивілізації і процвітання, всі мріяли жити і вчитися там. Цьому немало сприяв небачений розвиток наук і мистецтв. Та й безкоштовна медицина, безкоштовне медикаментозне забезпечення і саме поняття «лікарня» вперше з’явилися не в Європі, а в середньовічному Халіфаті. Перші лікарні були побудовані в Дамаску при халіфі Валіде ібн Абдульмалік на початку 8 століття. Лікарні називалися«бімарістан», від перських слів: «бімар» — хворий і «стан» — місце.
Коли в Європі прокажених спалювали на вогнищах, мусульманський правитель призначав пенсії для хворих на проказу, сліпих і калік. До цього люди запрошували лікарів додому, і такого поняття, як лікарня не існувало зовсім, так само, як і не існувало державних допомог для інвалідів.
У 9 столітті халіф Гарун ар-Рашид відкрив ще п’ять лікарень в Багдаді, після чого вони почали будуватися по всьому Халіфату.
У 878 році губернатор Єгипту Ахмад ібн Тулун побудував першу лікарню в Каїрі. Там вперше було відкрито відділення для душевнохворих.
Але, мабуть, найзнаменитішим медичним центром ісламського світу став побудований в 12 столітті в Дамаску госпіталь Нуріддін, названий так на честь правителя, який його заснував. У цій лікарні, розрахованої на 300 пацієнтів, працювали більше 20 лікарів. У дворі величезної будівлі, більше схожої на палац, знаходилися фонтан і сад. Тут проводилися найскладніші на ті часи хірургічні операції і діяла лабораторія, де з компонентів, привезених з різних кінців величезної країни, створювалися нові ліки. Саме в стінах Нуріддіну були придумані аспірин і зубна паста, якими ми користуємося донині.
Середньовічні мусульманські лікарні мали відділення для людей з різними недугами, у тому числі відділення для психічнохворих і старих та інвалідів, які залишилися без піклування рідних. Також при них діяли поліклініки. Там працювали лікарі різних спеціалізацій: терапевти, хірурги, офтальмологи та інші. У мусульманських лікарнях вперше з’явився молодший медперсонал.
Все лікування здійснювалося за рахунок держави і було доступне для всіх, незалежно від релігійної приналежності. Безкоштовними були також всі медикаменти. Більше того, коли пацієнт виписувався, йому видавали 5 золотих динарів, щоб він міг підтримати себе перш ніж він зможе повернутися до роботи.
Свідками такого небаченого досі медобслуговування були й європейці. Одна з осіб, що супроводжували Наполеона під час його військової кампанії в Єгипті, описала лікарні, які були побудовані за шість століть до французького нашестя:
«У лікарні приходили всі хворі без винятку, бідні і багаті. Їм давали найкращих лікарів Сходу і подарунки. У них були місця, в яких були напої; аптеки, заповнені медикаментами і знаряддями».
Правителі намагалися дотримуватися божественних законів у своїй політиці, зробивши медичне обслуговування безкоштовним і доступним для всіх відповідно до слів хадису від пророка Мухаммада (мир йому і благословення): «Імам — пастир, і він відповідальний за свою паству».
А лікарі винаходили нові ліки і методи лікування, натхненні висловлюванням Посланника Аллага (мир йому і благословення): «Лікуйтеся, о раби Аллага, воістину Аллаг не створив хворобу, не створивши від неї зцілення, за винятком старості і смерті» (Передав ат-Тірмізі).
Батьком сучасної медицини частіше, ніж давньогрецького цілителя Гіппократа, називають Авіценну. Найвідоміший і найвпливовіший філософ-науковець середньовічного ісламського світу, звичайно ж, Ібн Сіна (відомий на Заході як Авіценна) — одна з найблискучіших, — «знакових», як тепер висловлюються, — фігур, які втілили багатовікову взаємодію двох великих культур.
Абу Алі Хусейн ібн Абдуллах ібн аль-Хасан ібн Алі ібн Сіна (ابو علی حسین بن عبدالله بن سینا — Abū 'Alī Husein ibn' Abdallāh ibn Sīnā) народився в Афшані поблизу Бухари 16 серпня 980 року і покинув цей світ 18 червня 1037 р) —вчений, філософ і лікар, фізик, зоолог і музикант, астроном, психолог, механік і поет, був придворним лікарем саманідських емірів і дайлемітських султанів, деякий час був візиром в Хамадані. Всього написав понад 450 праць в 29 галузях науки. При цьому важливо мати на увазі, що він не випадковий «приклад», бо виріс у культурно-історичному середовищі, що дав таких титанів світового масштабу, як поети Рудакі і Фірдоусі, лікар і філософ Рази (ар-Разі, Абу Бакр Разі, латинізоване Разес); філософ, вчений-енциклопедист Фарабі (аль-Фарабі) — один з найбільш видатних представників східного арістотелізму, що заслужив прізвисько «Другий учитель» (після Аристотеля), автор трактату про класифікацію наук і «Великої книги про музику»; Біруні (Беруні) — вчений-енциклопедист, автор праць з історії Індії, з математики та астрономії, географії та топографії, фізики, медицини, геології і мінералогії та ін., що вперше на Середньому Сході висловив думку про те, що Земля рухається навколо Сонця.
Ібн Сіна створив знамениту працю «Канон лікарської науки», що складається з п’яти книг, — «ал-Канун фі-т-тиб» (від грец. Кanon — норма, правило). Цей «канон» багаторазово переводився багатьма мовами, зокрема близько 30 разів латиною, і більше 500 років служив обов’язковим керівництвом з медицини для медичних шкіл арабського Сходу та європейських університетів. Вважається, що п’ятитомний «Канон лікарської науки» був другим або однією з перших книг після Біблії, яку надрукував німецький винахідник друкарства Йоганн Гутенберг (між 1394–1399 або в 1406–1468). Перша в світі друкована книга з педіатрії (1472) — праця Багеллярда «Книжка про хвороби дітей»містить численні посилання на Ібн Сину, а перше видання другої друкованої книги з дитячих хвороб, що з’явилося в Європі — «Регламент малих дітей: як слід доглядати за дітьми і хворими від їх народження до семирічного віку»(1473) являло собою переказ відповідних глав «Канону».
У підручнику професора Падуанського університету Феррарі (1471) Ібн Сіна цитується близько 3000 разів (Разі і великий римський медик II століття нашої ери Гален — по 500 разів, а геній античної медицини Гіппократ — 140 разів).
Дослідники стверджують, що праці Ібн Сіни вивчав і добре знав Леонардо да Вінчі. «Краще помилятися разом з Галеном та Авіценною, ніж бути правим, підтримуючи інших», — стверджував Мікеланджело. У «Божественній комедії», сюжет якої багато вчених пов’язує з повістю Ібн Сіни «Живий, син Божого Сторожа», в колі великих цілителів є й Ібн Сіна: «Там Гіппократ, Гален і Авіценна…»
Ібн Сіна вираховував траєкторії руху небесних світил, складав величезні фоліанти філософських трактатів, багатотомну енциклопедію «Кітаб аш-Шифа» («Книга зцілення»), книги з фізики, зоології, ботаніки, музики, кілька курсів логіки (великий, середній і малий) , він писав вірші, його перу належать філософські повісті, крім вище названих «Послання про птаха», «Саламан та Абсал», коментарів до «Поетики» Аристотеля… Список його творів містить понад 400 творів.
За даними ж іранського вченого Саіда Нафіси, Ібн Сіною створені або його авторству приписуються 456 творів арабською і 23 таджицькою мовами. Таджицькі вчені У.І. Карімов і А. М. Мірзоєв стверджували в 1980 році, що достовірно відомо близько 450 наукових праць Ібн Сіни, з яких 240 зберігаються в різних бібліотеках світу.
Джерела: Іслам і наука, Сайт Хуршида Даврона
