Після кількох десятиліть застою, спричиненого політичними причинами, османська археологія на території України знову стає науковою дисципліною, інтерес до якої зростає з року в рік. Прагнення до вивчення численних пам’яток історії та культури періоду Османської імперії вже об’єднало наукові колективи з України, Туреччини та низки країн Європейського Союзу.
Інтерес до цієї теми виник ще в XIX столітті. Цьому активно сприяло об’єднання великої групи істориків, археологів, викладачів, журналістів і діячів культури в Одеське товариство любителів історії та старожитностей, що плідно працювало на півдні України в 1839–1922 роках.
Завдяки дослідженням М. Мурзакевича, О. Бертьє-Делагарда і В. Гошкевича наприкінці XIX — на початку ХХ століття, були проведені археологічні розкопки в районі Очакова, фортець Тягин і Кизикермен. Вченими проводилися обміри та складалися перші мапи давніх османських міст і фортець. Одеське товариство любителів історії та старожитностей займалося збором предметів матеріальної культури, що належать до періоду існування в Північному Причорномор’ї тюркських держав.
Одним із найбільш цікавих археологічних об`єктів на території України періоду Османської імперії є Хотинська фортеця. Її основа датується періодом правління князя Данила Галицького (XIII століття). Пізніше вона перебувала під контролем Молдавського князівства. Під стінами фортеці не раз розігрувалися жорстокі битви, що вплинули на долю всієї Європи. Історики нарахували не менше дев’яти значних битв у Хотині.
У 1711 році місто і фортеця перейшли під контроль Османської імперії. Турки буквально відразу взялися укріплювати фортифікаційні споруди, запросивши для цього французьких військових інженерів. Був заглиблений рів, побудовані равеліни. Тоді ж для потреб гарнізону недалеко від фортеці було зведено мечеть.
Після захоплення Хотина російськими військами на початку XIX століття мечеть була покинута і поступово руйнувалася. Але навіть тоді висота мінарету становила майже 30 метрів. Нині збереглася тільки частина мінарету висотою 6 м і підвальні приміщення мечеті.
У 2004–2006 роках археологічна експедиція Чернівецького національного університету під керівництвом доктора історичних наук Сергія Пивоварова провела серйозну дослідницьку роботу з вивчення як самої фортеці, так і мечеті. Завдяки розкопкам стало відомо, що мечеть мала прямокутну форму розміром 24×12,8 м і була орієнтована на сторони світу. Під одним із підвалів будівлі були знайдені керамічні труби. Це свідчить про те, що там було прокладено водопровід, який використовували для потреб вірян.
Мечеть була споруджена з місцевого каменю, який турки добували, закладаючи в скелях порохові заряди. Товщина стін становила від 60 см до 1 метра. На південній стіні культової споруди вчені розкопали нішу, що раніше була частиною міхрабу. Згідно зі збереженими османськими джерелами, мечеть була збудована на пожертвування валіде-султан, матері султана Ахмеда ІІІ, що правив у 1703–1730 роках.
Поряд з мечеттю знаходилося мусульманське кладовище, на якому ховали воїнів турецького гарнізону та чиновників османської адміністрації. На цьому ж кладовищі був похований Абді-паша, під керівництвом якого велася реконструкція фортеці. Мармуровий саркофаг Абді-паші був зруйнований російськими солдатами в 1739 році після захоплення фортеці. Про це повідомив службовець арсеналу: «Під час захоплення фортеці росіянами дах і підлога мечеті були зруйновані, а саркофаг Абді-паші був розбитий».
За словами цього ж службовця, в фортеці була своя бібліотека, основу якої складала збірка великого візира Насух-паші. Сам візир в 1614 році був страчений за наказом султана Ахмеда I через звинувачення у хабарництві. Після захоплення фортеці бібліотека була вивезена в Росію. Пізніше деяку частину книг турки змогли викупити.
Вивчаючи старовинні плани фортеці, археологи помітили, що на них зображена в’їзна вежа. Нині цієї вежі не існує. Було вирішено перевірити, чи існувала вона насправді чи є плодом уяви художників. Завдяки проведеним розкопкам, вдалося знайти фундаменти вежі, знищеної під час російсько-турецьких воєн. Крім того, була знайдена турецька кераміка, кам’яні та чавунні ядра, монети, предмети побуту.
У 1788 році Хотинська фортеця була захоплена військам Австрії, і протягом п’яти років там розміщувався військовий гарнізон. У цей час у будівлі мечеті жили австрійські офіцери. У 1793 році фортеця була повернена Османській імперії.
Під час чергової російсько-турецької війни 1806–1812 років місто та фортеця відійшли до Росії. Хотин був повітовим центром Бессарабської губернії. На кілька десятиліть фортеця стала прикордонним форпостом російської армії, а будівлю мечеті використовували як продовольчий склад.
Пізніше російські війська були виведені з фортеці. Будинки приходили в занепад і руйнувалися. Мінарет мечеті було підірвано радянськими військами в 1941 році, оскільки з нього добре проглядалася дорога, яка веде на Кам’янець-Подільський. Після війни камінь зруйнованої будівлі культової споруди розтягували місцеві жителі, використовуючи його для господарських потреб. На жаль, місцева влада мало дбала про збереження історичної та культурної спадщини, байдуже споглядаючи на руйнування мечеті, яка могла б стати окрасою їх міста.
З іншими матеріалами з серії «Історія Ісламу в Україні» можна ознайомитися за посиланням.
Олександр Степанченко спеціально для «Іслам в Україні»
