25 січня - день пам’яті одного з найвидатніших мовознавців світу, українського вченого кримськотатарського походження Агатангела Кримського.
Агатангел Кримський (1871-1942) – український сходознавець, історик, мовознавець, літературознавець, фольклорист, етнограф, письменник, перекладач, академік АН України. Один із організаторів академії наук України, директор Інституту української наукової мови. Вільно володів майже 60 мовами Сходу, Середньої Азії, Кавказу, Західної Європи. Здійснив величезний внесок у вітчизняне сходознавство.
Як нагадує Третє око, завдяки Кримському український читач уперше познайомився з поезіями Гафіза, Омара Хайяма, Рудакі, Сааді; текстами «Корану», «1001 ночі», «Хамаси».
Народився Агатангел Кримський у місті Володимирі-Волинському (нині Волинська область). Походив із кримськотатарського роду: його дід, кримський татарин, прийняв православ’я. Сім’я була російськомовною. У трирічному віці Агатангел навчився читати, у п’ять вступив до училища; згодом закінчив Колегію Павла Ґалаґана, де опанував більшість європейських мов. У колегії навчався у Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури й історії, завдяки чому Кримський, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці і культурі.
У 1889–1892 роках навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. У 1892-1896 роках пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті, а також зі слов’янської філології в Московському університеті. Згодом працював у Лазаревському інституті. За час викладання написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології й історії Близького Сходу.
У 1918 році переїхав до Києва, де зайняв посаду вченого секретаря новоствореної Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну і правописну комісії. З 1921 року він також був директором Інституту української наукової мови. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918-1928 роках. З 1929 року його почали переслідувати, позбавляти посад.
Він виступав категорично проти “погодінської” теорії, заперечував теорію “колиски трьох братніх народів”, висуваючи натомість гіпотезу про українську мову, яка вже в ХІ ст. постала “як цілком рельєфна, цілком означена, яскраво-індивідуальна одиниця”. Саме тоді Кримським зацікавилися органи влади. Почали переслідувати, позбавляти аспірантів, забирати посади. Усе ускладнилося у 1929 році, коли влада розпочала справу проти СВУ. Академіків один за одним заарештовують.
Кримський живе на одну пенсію, здоров’я його гіршає. Левченка, який був його помічником і секретарем, також репресують, але він своїми свідченнями встиг урятувати від цієї ж долі Агатангела. У нього залишилася вагітна дружина, з якою Кримський одружився, щоб “дати ім’я дитині”. Хоча, за свідченнями сучасників, його єдиним коханням була Леся Українка, яка присвятила Кримському свій твір “В катакомбах”.
У 1930-х роках ученого практично усунули від науково-викладацької роботи в академічних установах України.
Влада неодноразово про себе нагадуватиме. Л. Каганович запрошував Кримського долучитися до процесу укладення “Російсько-українського словника”, але Кримський рішуче відмовився: “…я не хочу рискувати своїм чесним ім’ям перед галичанами, що досі твердо вірили в мою непідкупну чесність і рішуче усуваюся від участи в Словникові, де безшабашно гарцюють усякі мовокалічники і мовозасмітники”.
20 липня 1941 року його заарештували за звинуваченням в антирадянській націоналістичній діяльності й ув’язнили в одній із тюрем НКВС у Кустанаї, тоді Казахська РСР. 25 січня 1942 року Агатангел Кримський помер у лазареті Кустанайської загальної в'язниці. У 1957 році його було реабілітовано.
У 1991 році Академія Наук України започаткувала премію імені А. Кримського за визначні успіхи в галузі сходознавства.
