Великий мусульманський полководець і державний діяч Мухаммад бін Марван у 737 році здійснив грандіозний за своїми масштабами похід на землі Хозарського каганату, після якого хозарська політична еліта прийняла іслам.
Незважаючи на те, що подробиці арабо-хозарської війни описували відомі середньовічні історики, зокрема, Ахмад аль-Куфі, Мухаммад ат-Табарі, Ахмад аль-Балазурі, Халіфа бін Хайят, до цього часу окремі епізоди походу Марвана є предметом наукових дискусій.
Одним з найбільш суперечливих моментів є питання: яким був маршрут руху арабської армії територією Хозарського каганату? Найбільш детально маршрут описаний у творі аль-Куфі. Відомо, що мусульмани наступали двома армійськими групами. Мухаммад бін Марван вів війська через Дар’яльську ущелину, відому також як ворота Кавказу. Підпорядкований йому Усайда ас-Суламі командував корпусом, який вийшов на північ з міста Дербент, що було опорним пунктом Арабського халіфату на Кавказі.
Про хід війни аль-Куфі повідомляє: «Марванові і муслімам у країні хозар щастило, тому вони досягли навіть земель, розташованих за Хозарією. Потім вони зробили набіг на слов’ян (сакаліба) і на інші сусідні племена безбожників і захопили з них 20 тисяч сімей. Після цього вони пішли далі і незабаром добралися до річки слов’ян (Нахр ас-Сакаліба)».
На думку більшості сучасних дослідників, «рікою слов’ян» є Волга. При цьому добре відомо, що у VIII столітті слов’яни на нижній Волзі не жили. Власне і аль-Куфі говорить про те, що арабська армія досягла земель, «розташованих за Хозарією». Такі землі, населені слов’янами, були тільки в одному місці: у межиріччі Дону і Дніпра.
Згідно з літописними джерелами деякі східнослов’янські племена (сіверяни, поляни) платили хозарам данину, таким чином визнаючи свою залежність від каганату. Відомо, що західні кордони Хозарії у деяких місцях доходили до Дніпра. Археологічні розкопки засвідчують, що у VIII столітті населення межиріччя Дону і Дніпра було змішаним — слов’яно-тюрко-аланским. Однак що ближче до Дніпра, то більше переважав саме слов’янський елемент. Таким чином, робимо висновок, що саме у районі середньої течії Дніпра Марван міг захопити таку велику кількість слов’ян (20 тисяч сімей).
Вихід мусульманської армії до Дніпра був наслідком того, що хозари на чолі з каганом безперервно відступали, намагаючись сховатися у лісистій місцевості. Якби вони відступали уздовж берега Волги, як стверджують Д.Данлоп, М. І. Артамонов, С. Г. Кляшторний і деякі інші історики, то у відкритій степовій місцевості нижнього Поволжя кіннота арабів легко могла б наздогнати втікачів.
Набагато складніше арабам було у Придніпров’ї. Марван відправляє на пошуки хозарської армії одного зі своїх командирів — аль-Каусара — з частиною армії. Про це досить докладно розповідає аль-Куфі: «Аль-Каусар виступив проти хозарів й опівдні він натрапив на одного хозарського воєначальника з 20 хозарськими вершниками, які полювали з собаками і соколами. Ал-Каусар кинувся на нього і вбив. Були перебиті також його супутники. Жоден з них не врятувався. Мусліми захопили їхню зброю і коней. Потім ал-Каусар і його воїни пройшли далі і незабаром досягли лісової гущавини. Коли вони розташувалися на місці, то раптом побачили дим у глибині хащів.
Ал-Каусар запитав: „Звідки цей дим?“ Хтось відповів: „Напевно, там є хозарські воїни“. Ал-Каусар разом зі своїми воїнами на конях попрямували до місця, з якого сочився дим. Хозари нічого не підозрювали. Ал-Каусар на чолі 40-тисячного війська просувався вперед. Вони напали на хозар, перебили 10 тисяч з них і взяли у полон 7 тисяч бранців. Решта хозар втекли від арабів і сховалися у хащах, долинах і горах».
Найбільше відповідає описам місцевість поблизу Запоріжжя. Там є хащі, долини і височини, що нагадують гори. У 1930 році археологічна експедиція під керівництвом В. А. Грінченка дослідила Вознесенський комплекс. Ця територія зараз входить до складу Запоріжжя.
На думку В. А. Грінченка, на місці розкопок експедиція виявила укріплений військовий табір, який більшість дослідників датують початком VIII століття. На думку С. А. Плетньової, що вивчала знахідки Грінченка, Вознесенський комплекс є зразком Салтівської культури, яка є складовою частиною культури Хозарського каганату.
Як засвідчили розкопки В. А. Грінченка, знайдений табір існував недовго. Ймовірно, він прикривав переправу через річку Дніпро. У таборі були знайдені численні предмети озброєння, зокрема мечі, піхви, кінська збруя, срібні фігури орла і лева, які використовували як наконечники на штандарти чи прапори. У таборі виявлено також сліди пожежі.
Якщо поєднати інформацію про похід мусульманської армії Мухаммада бін Марвана і результати археологічних розкопок експедиції В. А. Грінченка, то складається така картина: Марван, маючи чисельну перевагу, проходить Кавказ, дорогою громить хозар, просуваючись вглиб їх країни. Каган відступає, намагаючись заманити мусульман у важкодоступну, незнайому місцевість, якою для мусульман, безумовно, було лісостепове Подніпров’я.
У районі нинішнього Запоріжжя хозари створюють укріплений табір, щоб контролювати переправу через Дніпро. Посланий Марваном корпус ал-Каусара виявляє табір і знищує його. Це змушує хозарського кагана вступити у мирні переговори, у результаті яких правляча верхівка Хозарії приймає іслам.
Історія походу Марвана безпосередньо пов’язана з історією ісламу на території України. 737 рік став роком появи на берегах Дніпра величезної мусульманської армії, метою якої було не завоювання земель, на яких жили наші предки, а поширення знань про нову релігію. Як наслідок, уже до кінця ІХ століття більшість жителів Хозарії прийняли іслам.
Олександр Степанченко