1783 року Російська імперія анексувала територію Кримського ханства. Буквально одразу після цього були створені різні комісії для оцінювання вартости землі, природних багатств і всього майна, що дісталося загарбникам. У колишньому Московському відділенні Головного Штабу збереглися справи, що відносяться до кінця XVIII століття — свідчення колоніальної політики російської влади в Криму. Наприкінці 1785 року управитель Таврійської области, що до неї належав Крим, В. Каховський, отримав від князя Г. Потьомкіна наказ про приділення високопоставленим особам із Санкт-Петербурга земель під дачі. У списку Потьомкіна фігурують такі особи: княгиня Є. Дашкова, дружина обер-шталмейстера М. Наришкіна, чоловіка справжнього камергера Н. Загрязька та низка інших осіб, зокрема особливо відзначений «англієць Гульд». Загалом у
справі про передання кримської землі наближеним Катерини II йде мова про сім ділянок. До рапорту Каховського на ім’я Потьомкіна докладено плани, що в матеріалах справи не збереглися, проте збереглися докладні описи земельних ділянок, а ще характеристики прилеглих до них земель. У своєму рапорті Каховський питав дозволу самостійно визначити, кому з вищезгаданих осіб яку дачу приділити. Взагалі «дачникам» виділено 10 907 десятин кримської землі (одна десятина — 1,09 га). Усі дачні ділянки — це родюча орна земля з сіножатями й садами в гірській частині Кримського півострова. Місцевість була облаштована й добре обжита корінною людністю. Вилучені в кримських татар землі перебували поруч з річками Альма, Будрак, Булганак. Поруч із сіножатями були проведені канали для зрошення. До того ж місцевість рясніла джерелами та колодязями, виритими, як сказано в тексті рапорту, «тубільцями». Серед земельних ділянок, переданих петербурзькій еліті, менше як половина належала «казні». Це була так звана ханська земля, конфіскована росіянами після усунення від влади останнього кримського хана Шахіна Гірея (Ґерая). Але більша частина ділянок під дачі належала кримським татарам, місцевим жителям, мурзам, а ще мечетям. Одна з «дач», названа в документах Біюк-Узень, налічувала 8 татарських сіл. До Байдарської «дачі» належало вже 13 сіл. Каховський, не мудруючи, запропонував Потьомкіну просто конфіскувати у кримських татар ці землі, без жодної компенсації. «Забравши ці землі в татар і зробивши деякі поліпшення в господарстві, можна буде мати чималий прибуток», — писав царський намісник у своєму рапорті.
Але, очевидно, не скрізь у Криму завойовники могли безкарно забирати в кримських татар землю. Кажучи про дачу, що притикалася до річки Бадрак, Каховський зазначає, що земельна ділянка належить Сулейманові-мурзі, й за неї він вимагає «тисячу й триста срібних грошей». Мабуть, Сулейман-мурза був досить відома та авторитетна людина в Криму, і в нього не можна було просто так вилучити землю. Тож, з огляду на те, що ділянка Сулеймана-мурзи давала значний прибуток, Каховський, щоб уникнути проблем, пропонував заплатити потрібну суму. Маєток Сулеймана-мурзи був недалеко від кримськотатарського села. В описі ділянки сказано: «Лежить на рівному низькому місці. Від будинку з одного боку простягається до великої дороги сіножатна лука, а з другого до річки Альми й річки Бадрак — сад. У ньому дерева яблуневі, сливові, вишневі, волоські горіхи, занедбаний виноград. Цей сад згаданий мурза продасть з усіма належними до нього землями». Характеризуючи дачу Біюк-Узень, Каховський пише: «Дача Биюк-Узень лежит при большой дороге от Бахчисарая к Балаклаве. Присоединяя земли от многих владельцев в одно владение, может приносить знатный доход, как от состоящей в оной мыльных земляных колодцев, так равно от хлебопашества и сенокосов и от других экономических избытков, имея способность продавать оные в двух портах — в Балаклаве и Севастополе, от коих оная не в дальнем расстоянии». Для складання описів Каховський залучив військових мірників, що виміряли всі ділянки, склали описи та плани. Відомі імена цих офіцерів: підпоручник С. Затура-Туровський, прапорщик А. Коротцев, а ще підпоручник А. Струков, що виконав велику частину роботи зі складання планів та описів. Серед документів Головного Штабу знайдено й донесення у Санкт-Петербург, датоване 6 квітня 1784 р., про те, як сприйняли корінні жителі півострова
звістку про приєднання Криму до Російської імперії. Цей документ — зразок цинізму та лицемірства окупаційної влади: «По донесениям из области Таврической, жители тамошние весьма обрадованы
утверждением мира, коего плоды они вкушают. Все земледельцы теперь занялись хлебопашеством и приметно общее всех удовольствие. По деревням отправляются свадьбы с обыкновенным при таких случаях празднованием. Татары ездят друг к другу пить бузу, делают разные забавы и несказанно веселятся, отзываясь, что издревле у них был сей обычай, который пресекся со времени переселения хана Шагин-Гирея».
У справах Головного Штабу нічого не сказано про дальшу долю вигнаних зі своїх земель кримських татар. Але добре відомо, що, втративши свої сади, городи й сіножаті, місцеві жителі фактично були роковані на згубу. Саме через це кримські татари мусили лишати свою батьківщину та їхати до Османської імперії.
Яскрава ілюстрація цього — свідчення Жильбера Ромма, що побував у Криму 1786 р.: «В огорожі фортеці тулилися татарські саклі, але після зайняття Криму росіянами нещасних змусили виселитися з огорожі, і тепер їх можна бачити в ущелині... Там вони довго не лишаться: 37 сімей їдуть до Анатолії. Їм не дозволяють рубати дрова в лісі, плюндрують їхні сади, вони не можуть мирно користуватися їхніми плодами; звичайно, що вони йдуть шукати спокою та безпеки до іншої держави. Російська скарбниця отримає з того 98 садів або виноградників... » Згідно з російськими документами, за перші сім років після анексії півострова, від 1783 до 1790 року, з пів мільйона татар, що залюдняли Крим, рідну землю мусили покинути щонайменше триста тисяч душ.
Олександр Степанченко
