Книга «Шлях до Мекки», першу частину якої український читач мав змогу взяти до рук 2018 року, стала чи не найважливішою подією за всі роки вивчення спадщини Мухаммада Асада в Україні. І ось, нарешті, вийшло друком «Духовне повернення» — мемуари Мухаммада Асада, що оповідають про подальшу долю мислителя, письменника, проповідника й політичного діяча.
Ті, хто читав першу частину, відчули той романтичний дух, що сходив з кожної сторінки: ревність неофіта, глибокі розмисли, спроба поглянути на Схід, яким він був за тих часів, коли тільки починала поступ стрімка модернізація. Перші свої мемуари Мухаммад Асад завершував у 50-х роках, а другу частину писав уже у 80-х. Це був певною мірою підсумок творчого досвіду автора, що з’явився друком після видання його перекладу смислів Корану («Послання Корану», 1980).
Особливість книги не тільки в тому, що вона написана пізніше за «особистим часом» автора, а й у значному контрасті між часом глобальним: світом ще довоєнних часів і світом після Другої світової, ба більше, у розпал «холодної війни». В окремих частинах згадано й рідний Мухаммадові Асадові Львів. Наприклад, коли автор пише про події 40-х років. Показова в цьому плані його дискусія з очільником табору для інтернованих, що закинув автору певну «лівизну», згадавши про його малу батьківщину: «[…] тепер Львів інкорпоровано до складу Росії; Вас це має тішити, чи не так? — таким чином він незграбно натякав на те, що мої симпатії належать комунізму. Це пласке зауваження розізлило мене, і я різко відповів: «Так само тішить, як вас має тішити німецька окупація Праги, пане Вискочіле!». Або в контексті спілкування з британським офіцером: «Зважаючи на те, що я народився й зростав у польськомовному місті Львові (справді, моєю рідною мовою була польська), я міг трохи розуміти споріднену з нею російську мову, хоча й не міг по-справжньому нею розмовляти».
У той час на тлі певної дезорієнтації в мусульманському світі Мухаммад Асад розумів загрозу й нацизму, й комунізму, обґрунтовано вважаючи, що перемога й тих, і других покладе край сподіванням мусульманського світу на звільнення від колоніалізму. Автор насправді не був ані лівим, ані правим, ані ісламістом — у тому значенні, як це слово вживають нині, — радше переконаним борцем за свободу, що мав далекоглядне бачення світу. Ми бачимо, як свідомо Мухаммад Асад тримався на вістрі дедалі складніших стосунків у мусульманському світі, особливо після того, як мусив лишити політичну діяльність як представник Пакистану в ООН. Під час арабсько-ізраїльського протистояння Мухаммаду Асаду доводилося «відбиватися» від обох сторін, ангажованих у конфлікт, і робив це він досить успішно, захищавши своє чесне ім’я. Та сама лінія відчувається й у мемуарах дружини Асада, Поли Хаміди Асад, де він постає не лише як спостерігач, а як учасник усіх подій — політичних зустрічей, наукових досліджень, особистих подорожей тощо.
Маємо надію, що друга, завершальна, частина мемуарів Мухаммада Асада, що побачила світ зусиллями перекладача Юрія Косенка та видавця («Український центр ісламознавчих досліджень». — Ред.) буде нітрохи не менш цікавою для читачів, ніж перша.
Михайло Якубович, сходознавець