Михайло Якубович
Серед інших знаних стародруків Музею книги і книгодрукування в Острозі (Рівненська область) чільне місце займає латиномовний переклад Корану за редакцією швейцарського теолога Теодора Бібліандра (1505–1564), опублікований 1550 року в Базелі (видавець Johannes Oporin, шифр КН-3118/V-C-482). В основу цього видання покладено перший латинський переклад 1143 року Роберта Кетонського, а Бібліандр був скоріше редактором праці, ніж перекладачем. Це видання стало другим і доповненим після виходу першого (1543 року).
Відомо, що крім самого перекладу Корану в другому виданні розширено збірку антиісламських текстів, зокрема вміщено полемічний трактат Филипа Меланхтона. Цікаво, що католицька церква довгий час заносила це видання до індексу заборонених книг. Так, Alcoranus 1543 й 1550 років згадується як небажаний для читання вірянами ще в індексі 1841 року. Попри це його популярність була досить значна: аж до появи перекладів національними мовами у XVII й XVIII ст. видання Бібліандра було досить цитованим. Про це, зокрема, свідчить його наявність у багатьох європейських бібліотеках навіть в Україні. Крім Острога, відомо ще про примірник з НБУ ім. В. Вернадського.
Примірник з Острога, втім, цікавий не тільки як історичний експонат, а як документ, що привернув свого часу увагу місцевих полемістів, передусім завдяки підкресленням і записам на краях (латинською та грецькою мовою), зробленим невідомим читачем.
Коран потрапив до Музею книги і книгодрукування з бібліотеки Дерманського монастиря, а його власником, судячи з запису на форзаці, був греко-католицький релігійний діяч ордену василіян Януарій Огурцевич (Januarius Ohurcewicz, бл. 1664–1729), що обіймав посаду настоятеля монастиря від 1712 року. Цей релігійний діяч закінчив єзуїтський колегіум у Браунсберзі (нині Бранево, Польща). Навчальний заклад, що випустив чимало уніатських релігійних діячів для України та Білоруси, давав на той час досить добру освіту й, відповідно, забезпечував ще й полемічну підготовку (як об’єкти полеміки, зокрема, вивчали юдаїзм та іслам). Попри те, що особу читача й коментатора визначити не вдалося — почерк істотно відрізняється від почерку самого Огурцевича, — можна припустити, що це був хтось із місцевих релігійних кіл, наприклад, добре освічених ченців-уніатів. Але — і це дивує найбільше — на обкладинці наявний вправний напис арабською Аль-Кур’ан, зроблений тією ж рукою над заголовком книги та ще й з використанням діакритики, що свідчить про певний рівень знання цієї мови. Таке знання вже вимагало університетської підготовки й, з огляду на те, що коментарі до Корану напевно з’явилися перед записом про власність (книгу реставровано в тому ж XVIII ст.), можна припустити, що йдеться про читача давнішого часу, ще XVII ст., що міг і не мати прямого відношення до Дерманського монастиря.
Передусім цікаво, що в перекладі Корану практично відсутні підкреслення в самій полемічній передмові до тексту. Мабуть, автора коментарів вона цікавила мало, свою увагу він звернув на першоджерело. Це, власне, стосується сур самого Корану (транслітерованих як azoara).
Так, у першій сурі читач підкреслив перший аят — Gratias Deo Domino Universitatis («Подяка Богові, Господеві всесвітів»); так само у 112 сурі підкреслено nec est generatus («не є народжений»). У другій сурі певну увагу читач приділив історії Адама, що був виведений із раю, а згодом прокоментував історію з золотим тельцем, що йому за відсутности Муси поклонявся народ. Почерк не зовсім розбірливий, але загалом можна зрозуміти, що «слова Махумета» підтверджують сказане в «П’ятикнижжі Мойсея».
Цікаво, що основна маса коментарів розташована навколо маргіналій самого Бібліандра, що слугували за позначення відповідних тем. Читач наче уточнював те, що прочитав, дещо розширяв тему. А втім, інколи висловлював і незгоду з текстом: можна помітити слово absurda («абсурд») — його вжито на полях 110–120 аятів сури «Аль-Бакара», де ведеться полеміка з юдеями та християнами.
Підкреслив читач і тези Корану, що стосуються милостині, зокрема «Eleemosynas palam facere, bonum censetur: clam uero, melius. Et haec peccata tollit», що в перекладі з арабської звучить так:
«Якщо ви даєте милостиню відкрито, то вона є добром. А якщо ви приховуєте її та даєте нужденним, то це краще для вас. Аллаг пробачить вам деякі злі вчинки та Аллагові відомо те, що ви робите» (Коран, 2:271).
У третій сурі, що також цікаво, читача особливо захопила, як видно з підкреслень і коментарів, теза про те, що в Корані є «однозначні» та «неоднозначні» аяти, і що «зваблені» люди йдуть за багатозначним. Значну увагу викликали й аяти, що не мають аналогів у біблійних історіях, наприклад, сура 105, «Слон». У багатьох коментарях, що не завжди можна розібрати, помітні відсилки до Біблії — як до Старого, так і Нового Завіту.
Велику увагу читач звертає на так звані «есхатологічні» сури Корану, зокрема ті, що починаються з присяги. Зокрема, аят про те, що «нема душі, поряд з якою не було би сторожа» (Коран, 86:4) (omnis anima suum opus scriptum inueniet), підкреслений і прокоментований.
Цікаво, що в попередній сурі чимало посилань на Новий Завіт стосуються аяту про те, що Бог є «Прощаючий і Люблячий» (Коран, 85:14). Посилання на 1-е Послання до Коринтян читач убачає й в аяті «Це — День, коли жодна душа не зможе допомогти іншій, а рішення в той День буде належати Аллагу» (Коран, 82:19) — підкреслені слова alijs imperare. Точно розібрати посилання важко, але, ймовірно, йдеться про 1 Кор. 5:13: «А зовнішніх судитиме Бог. Вилучіть з-поміж себе лихого» (пер. Р. Турконяка). Так само навпроти аятів 12–14 сури 75 («У той День притулок буде біля твого Господа. У той День людину сповістять про те, що вона собі приготувала та що лишила по собі. Але людина сама буде свідком проти себе, хоча б і намагалася виправдатись») коментатор ставить відсилку до Кор. 5:10 (імовірно, 2-е Послання: «Бо всі ми маємо з’явитися перед судовим престолом Христа, щоб кожний одержав згідно з тим, що в тілі робив: добро чи зло»), а також до Матвія 22:12: «І каже йому: Друже, як ти ввійшов сюди без весільного одягу. Той же мовчав».
У тій же сурі навпроти аяту «місяць накриє темрява» (luna eclipsim patiente) читач посилається на Діяння Апостолів 2:20 («Сонце обернеться на темряву, а місяць на кров — перш, ніж прийде Господній день, великий та славний»). Там само, коментуючи аят про нічну молитву (Коран, 73:6), читач грецькою пише «нічні неспання», посилаючись очевидно на християнську практику.
Варто зауважити й наявність «внутрішньокоранічних» посилань. Так, підкресливши «Quaerentibus aduentum illius horae, responde, Illum soli Deo patere» — «Запитують тебе про Час той: „Коли настане він?“ Та навіщо тобі згадувати про це? Лише Господь твій знає про Час» (Коран, 79:42–44) — Огурцевич посилається на 82 суру, де описані «ознаки» цього «Часу» (horae).
Повноцінний аналіз усіх коментарів до перекладу Корану, що належав Януарієві Огурцевичеві — а вони, від одного до кількох, трапляються на кожній сторінці, — потребує детальнішого огляду, але й коротке опрацювання дозволяє зробити кілька висновків. По-перше, бувши дуже освіченою людиною, знавши грецьку, латину, арабську мову, читач формувався в умовах жорсткого ісламсько-християнського протистояння, можливо, за часів османського владарювання над Поділлям (1672–1699) та облоги Відня (1683); навіть після програшної для османів Карловицької угоди (1699) «турецька загроза» була для Польщі викликом номер один.
По-друге, навіть попри полемічний інтерес, читач радше знайомиться з перекладом Корану, ніж намагається з ним полемізувати. Помітний критичний погляд, спроба узгодити Коран із Біблією, принаймні з Новим Завітом: виокремлені аяти, що мають спільність із християнською практикою.
По-третє, оцінюючи інтерес невідомого читача до Корану, не варто забувати, що першоджерелу, яке він тримав у руках, було притаманно чимало перекладацьких проблем: фактично відредагований текст XII століття був парафразом, а не перекладом у сучасному розумінні — з частими помилками, пропусками, викривленнями тощо. Попри це коментарі анонімного читача, що їх можна зібрати в окремий текст, були значним кроком уперед до становлення щонайменше української орієнталістики, бо значно наближали не тільки до читання самого Корану, а й до місця цієї Книги в системі авраамічних релігій — особливо з огляду на відмінне знання читачем Біблії як грецькою, так і латиною. Наприклад, відомий «Алькоран» Галятовського, не вважаючи на загалом коректний виклад ісламського віровчення, не містить прямих цитат самого тексту Корану, а в цьому випадку ми вже маємо повноцінний аналіз перекладеного першоджерела. Ба більше, напис арабською мовою може свідчити й про те, що читач міг бути хоч трохи обізнаний з Кораном в оригіналі. Сподіваємося, глибше дослідження допоможе з’ясувати, ким насправді був цей загадковий поліглот і знавець сакральних текстів.
Автор висловлює щиру подяку заступникові директора КЗ «Державний історико-культурний заповідник м. Острога» з наукової роботи Андрієві Брижукові за консультації під час роботи з джерелом.
