У країнах мусульманського Сходу з давніх-давен популярне ім’я Ходжі Насреддіна, розумного й тонкого оповідача, що прекрасно орудував словом, і водночас простакуватого жартуна, людини з народу, що повсякчас потрапляє в кумедні та заплутані ситуації та спритно виходить із будь-якої пастки.
Постать Ходжі, що виникла в ранньому середньовіччі в середовищі тюркських народів, стала своєю для курдів, іранців, арабів, вірмен, болгар… На базарах і в чайханах, у будинках багатіїв і жебраків дотепер захоплено слухають розповіді про витівки невгамовного Ходжі Насреддіна. Багато країн сперечаються про те, відкіля родом спритний пройдисвіт.
У Туреччині провели навіть спеціальне дослідження, дійшовши за його результатами висновку, що народився Насреддін у родині поважного імама Абдулли в турецькому селі Хорті 605 року гіджри (1206 рік) поблизу міста Сівріхісар у провінції Ескішехір. Але десятки селищ і міст на Близькому Сході готові сперечатися щодо національности й місця народження великого хитруна. У мактабі, початковій мусульманській школі, маленький Насреддін ставив своєму вчителю, муллі, каверзні питання. На багато з них шановний мулла просто не міг відповісти. Потім Насреддін нібито вчився в Коньї, столиці Сельджуцького султанату, жив і працював у Кастамону, потім в Акшехірі, де зрештою помер…
Навіть дату смерті Ходжі Насреддіна визначили досить оригінально. В Акшехірі є могила, що її з давніх-давен уважають за могилу «того самого» Насреддіна. Вона датована 386 роком гіджри, але ця дата суперечить усій наявній інформації про знаменитого дотепника. Дослідники вирішили, що дату поставили як жарт, і запропонували прочитати її навпаки. Відтак за дату смерті Насреддіна вважають 683 рік гіджри.
Збирач кавказького фольклору, М. Захаров, що видав у кінці XIX століття збірку анекдотів про Насреддіна, писав:
«Молла Насреддін — улюблений герой татарських анекдотів… Гадають, що молла Насреддін жив при дворі арабського халіфа Гаруна ар-Рашида, хоча в анекдотичних переказах про моллу мені жодного разу не трапилося ім’я цього халіфа. В одній перській книзі під назвою „Історія Теймур-ленга“ сказано, що при дворі цього грізного завойовника жив якийсь мудрий учений чоловік; він „правильно та правдиво“ вмів передбачити майбутнє. Теймур-ленг (Тамерлан) любив його, вірив його словам: він нічого не робив, не порадившись із ним уперед. На дозвіллі Насреддін розважав свого грізного повелителя дотепними жартами».
Під час своїх мандрів Ходжа Насреддін не оминув увагою й Крим. Прийнявши Іслам, кримськотатарський народ увібрав досягнення культури цілого мусульманського світу. Зараз неможливо точно сказати, коли саме високоповажний Ходжа відвідав Кримський півострів. Мабуть, це сталося у другій половині XIII століття. Саме тоді з Анатолії разом з сельджуцьким султаном Кей-Кавусом II сюди переселилася велика група емігрантів, що принесли на кримську землю не тільки віру своїх предків, а й фольклор.
Популярність Ходжі Насреддіна була колосальна. Про кумедні пригоди невгамовного жартівника розповідали меддахи, знавці фольклору, на базарах Кафи та Гезлева, в Бахчисарайському палаці хана та в ногайських юртах степового Криму. Дослідник народної творчости кримських татар український учений С. Коцюбинський писав:
«Іноді вкрай спритний і прозірливий, іноді безмежно незграбний і дурнуватий, то засліплює блискавично-дотепними відповідями, то вражає жахливою наївністю та простодушністю — Насреддін, наче канатоходець, завжди на межі — між мудрістю й дурістю, між скепсисом і легковірністю, між уїдливим сарказмом і безневинною добродушністю. Це — комічний герой, в абсолютному та первісному розумінні слова, це суцільний парадокс у найрішучішому значенні терміна. Відсіля й анекдоти Насреддініади — химерна й неймовірна енциклопедія найнесподіваніших qui pro quo, найгостріших ситуацій, каламбурних сентенцій та афоризмів».
1936 року в Криму видано збірку казок, а 1937 року — книга «Анекдоти про Ходжу Насреддіна та Ахмета Акая», результат декількох років роботи співробітників Алупкинського палацу-музею. Про Ахмета Акая слід говорити окремо. За місцевою легендою, він народився в містечку Озенбаш під Бахчисараєм. Колись Озенбаш був відомий кримським татарам як село, де живуть найвеселіші люди півострова. Саме в цьому районі Криму виникли лятіфе — жартівливі оповідання, героями яких часто були Ходжа Насреддін та Ахмет Акай. Самого Ахмета Акая кримські татари вважали за родича (онука) невгамовного Ходжі.
Існує легенда, що одного разу Ахмед Акай навіть звернувся до суду, з вимогою визнати, що він — родич Ходжі Насреддіна:
«Приїхав він до кадия на віслюку. Припнув віслюка до величезного барабана, що стоїть біля будівлі місцевого суду. А сам пішов до кадия. І не встиг кадий поставити питання відвідувачеві, як надворі щось загуло. Це віслюк спробував щипати траву. Але був прив’язаний до барабана, й барабан зашумів. Це налякало віслюка, й він смикнувся ще більше. Почувся гуркіт. Переляканий віслюк рвонув щосили, потягнув за собою барабан, і понісся головною вулицею Бахчисарая. У цей час у вулиці йшов караван, вантажений посудом і бляшаними виробами. Віслюк із барабаном дуже злякав верблюдів із товаром. Верблюди кинулися в різні боки, й гуркотіло на вулицях неймовірно.
Люди вибігли надвір, усі хотіли знати, чому такий галас. Може це війна почалася? Та коли побачили що коїться, спробували привести до ладу те, що накоїв віслюк із барабаном. Обурені купці звернулися до головного кадия, щоб той покарав Ахмета Акая. Кадий, поцікавився в чому винуватять Ахмета Акая.
— Він заявляє, що він онук Ходжі Насреддіна. А ми зазнаємо збитків через це, — сказали купці. Головний кадий трохи подумав і сказав:
— Покарати, мабуть, можна. Але й пильнувати його треба. Схвально кивали головами урядовці й купці. А головний кадий вів далі:
— Його треба пильнувати, слухати, слухати його слова. Бо хто ще за 10 хвилин зміг би здійняти такий галас, що цілий день ціле місто не може прийти до тями після того? Ми визнаємо Ахмета Акая онуком знаменитого Ходжі Насреддіна».
Сліди перебування Ходжі Насреддіна в Криму можна знайти всюди, досить згадати його ім’я, як усякий співрозмовник одразу пригадає купу потішних і повчальних історій та анекдотів. І майже всі історії схожі на ті, що розповідають у Туреччині, Азербайджані, Казахстані та в багатьох інших мусульманських країнах. Зазвичай думають, що ці всі історії привезли до Криму купці та мандрівники. А може, все було геть навпаки, й веселун Ходжа народився в Криму? Тим паче там жив його улюблений онук — Ахмет Акай? Хай там як, а коли одного разу, побувавши в Криму, ви побачите прив’язаного до дерева віслюка, оберніться: може, десь поруч є й Ходжа Насреддін, що мандрує в пошуках нових пригод.
Олександр Степанченко
